Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Концептуальний оптимізм

У ряд пропонує межі компромісу парламенту та шукає довіри платників податків
25 жовтня, 2001 - 00:00


У листопаді уряд Кінаха запропонує парламенту і суспільству свою програму дій. Звичайно, в умовах наростаючої критики у передвиборний період Кабмін потребуватиме підтримки. Але під час дискусії в редакції «Дня», що виступила у ролі «стартового майданчику» для обговорення Концепції програми уряду, журналістів цікавили не стільки системність й лаконічність документу, скільки «прості дитячі» запитання. Якими будуть зарплати та пенсії, ціни? Коли, нарешті, податкова політика буде ближчою до здорового глузду? Що збирається робити уряд для створення нових робочих місць? Стабільна гривня — це погано чи добре? Свої думки з цього приводу висловили також експерти.

ЯК БУДЕМО ЖИТИ?

Олександр ШЛАПАК, міністр економіки та з питань європейської інтеграції України:

— Без суспільної підтримки тих кроків і програм, які ми вважаємо за необхідне здійснити до кінця цього року та протягом наступного року, результату не буде. Ми будемо вести публічний діалог з нашими громадянами, щоб наші наміри стали для них зрозумілішими. Сьогодні Концепція програми діяльності Кабміну разом iз бюджетом на 2002 рік та проектом основ грошово-кредитної політики знаходиться в парламенті і, я сподіваюся, стане предметом плідної дискусії. Наприкінці листопаду уряд розгляне програму своєї діяльності та винесе також її на затвердження Верховної Ради. Але первістком урядової законотворчості була комплексна програма подолання бідності. Усі соціальні проблеми країни у ній викладено мовою цифр. Під час розробки всіх своїх програмних документів уряд ставить двоєдине завдання: зробити все, щоб продовжити економічне зростання, не збавити темпів у економічних реформах, та водночас проводити усі реформи на тлі та в інтересах сильної соціальної політики. Вона, коротко кажучи, полягає в тому, щоб найкраще використати потенціал кожного здатного до нормальної праці громадянина, і водночас прозоро та справедливо захистити найбідніші верстви населення.

— Чи можна ознайомитися з прогнозом уряду щодо основних економічних показників, що безпосередньо впливатимуть на рівень життя населення?

— Зверніть увагу, як швидко ми звикаємо до хорошого. Коли за підсумками восьми місяців ми мали 10,8% зростання ВВП, що є дуже хорошим результатом, то варто було за дев’ять місяців отримати 9,3%, як ми вже заговорили мало чи не про стагнацію. Насправді ж йдеться лише про те, що торік збирання врожаю тривало у серпні та вересні, а цього року майже всі роботи закінчено на місяць раніше. Відтак вдалося раніше закінчити й осінні польові роботи. Тож не варто лякати людей початком падіння. За дев’ять місяців ми маємо істотне зростання промислового виробництва: замість передбачуваних 10% отримали 16,6%. У сільському господарстві зростання не 6%, а 8,5%. Інфляцію планували 12,3%, а вона становить 3,7%. На мою думку, економіка України продемонструвала значно сильнішу потенцію зростання, ніж прогнозовану нами, і це сталося за двох вирішальних умов: уряд разом iз Національним банком домігся стабільного макроекономічного середовища і забезпечив максимально можливе невтручання в господарську діяльність. Я вважаю, що саме це є найбільшим резервом, що відкриває можливість для зростання і в майбутньому. До кінця року зростання ВВП становитиме 7,3% (деяке зменшення ділової активності на цей період нами передбачалося заздалегідь), промислового виробництва — 10%. Курс національної валюти — 5,4 грн. за долар. Звичайно, на ці показники вплинули і відомі міжнародні події, і антидемпінгові процеси проти українських виробників. Макропоказники наступного року, закладені в програму соціального і економічного розвитку, такі: 6% зростання ВВП, курс гривні закладено — 5,6 за долар, інфляцію (грудень до грудня) — 9,8%. Одночасно на наступний рік прогноз фахівців Європейського Союзу, МВФ передбачає загальне уповільнення світової економіки. Тож і у нас є причини для обережнішого прогнозу на наступний рік.


ДВОБІЙ ЕКСПОРТЕРІВ ТА ІМПОРТЕРІВ

Валерій ГЕЄЦЬ, директор Інституту економічного прогнозування НАН України:

— Я можу засвідчити, що нами також прогнозується в країні економічне зростання. І можна погодитись iз тими показниками, про які говорив міністр. Але крім сказаного ним, є й інші загрози для економічного зростання. За нашими спостереженнями, за останні місяці досить швидко почав зростати імпорт, що не може не хвилювати, бо це обмежує можливість задоволення внутрішнього попиту за рахунок товарів власного виробництва і загострює проблему захисту внутрішнього ринку та його розширення наступного року. У зв’язку з цим виникає і проблема курсової політики, але, як мені відомо, Нацбанк вперше оголосив про те, що підтримуватиме реальний, а не (як було досі) номінальний обмінний курс. Найбільше сьогодні турбуєте чи матиме плановане подальше економічне зростання якісні ознаки. Не секрет, що це зростання відбулося на фоні застарілого технологічного укладу, отриманого у спадщину від СРСР, і останні дослідження говорять про те, що наші капіталовкладення й інвестиції йдуть у цей застарілий уклад. Це може знижувати якісний рівень зростання, програмувати програш у конкурентноздатності. І питання дня полягає у тому, наскільки у цих обставинах нам вдасться просувати сучасні інноваційні проекти, які б забезпечували економіці відчутні структурні зміни. Особливість наступного року полягає навіть не у темпах зростаннях, а у тому, наскільки вони дозволятимуть, торуватимуть шлях для того, щоб іти далі. З цього приводу є занепокоєність... адже ще невідомо, яким буде вплив світової кон’юнктури на Україну — загрозливим чи стимулюючим.

— Залучаючись до економічних дискусій, прості платники податків, хоч і радіють зростанню ВВП нашої країни, але говорять про те, що не відчувають його на собі. Це дає аргументи скептикам... Вони ставлять питання про те, чи буде далі зростати економіка саме у тих секторах, які впливають на життєвий рівень населення, вони цікавляться, чому Україна повернулася до дефіцитного бюджету, і чи є він чесним? Чи став дефіцитним виключно на вимогу МВФ?

Олександр ШЛАПАК: — Безумовно, нам в уряді дуже хочеться, щоб за цифрами, які ми називаємо, люди відчували покращення життя. Напевно, такого відчуття ще немає, але разом iз тим я хотів би навести дані, які відрізняють нинішній рік від попереднього. 2000 року ми мали 29% номінального зростання доходів населення. За інфляції 25,8% ніхто не відчув реальних доходів, оскільки вони просто були «з’їдені» інфляцією. Цього ж року інфляція 3,7% за дев’ять місяців і підвищення середньої зарплати для вчителів — це реальне зростання доходів як мінімум цієї групи населення. Був ріст і у інших груп. Як наслідок, цього року ми досягли 7% росту реальних доходів людей. Небагато. Але важливо, що саме зарплата стала основним джерелом для цього. Звичайно, ми не можемо розраховувати на якісь карколомні стрибки. До кінця року зростання реальних доходів населення характеризуватиметься цифрою 6,5%. І за цим є глибока економічна логіка, а не тільки наше бажання зробити життя трошки легшим. Відтепер, скажімо, вчителі є чи не головними інвесторами нашої економіки. Бо вони не можуть відправити свої кошти за кордон. Вони пускають їх у обіг, сприяючи прискоренню обігу грошей, або несуть їх до банку, збільшуючи кредитні ресурси економіки. Цього року ми за дев’ять місяців на 20% наростили обсяг ресурсів, які комерційні банки отримали за рахунок внесків населення.

Якщо ж говорити про бюджет, то нинішній відрізняється від минулорічного тим, що вперше ми перейшли до іншого способу його обрахування. У всіх попередніх бюджетах доходи від приватизації відносилися до доходів бюджету. І за підсумками дев’яти місяців ми мали невеликий його профіцит. Але ніхто у світі так не робить. МВФ постійно наполягав на тому, щоб ми вивели ці кошти з доходної частини, щоб було видно, що реально економіка заробляє, і що держава витрачає, оскільки не можна завжди продавати державне майно. Тому тепер замість бездефіцитного бюджету нами відверто заявлено дефіцит у розмірі 1,7% ВВП. А доходи від приватизації у 2002 році будуть одним із джерел (цими джерелами є також внутрішні та зовнішні запозичення), за рахунок яких ми будемо покривати цей дефіцит, щоб вийти на нульовий результат.

— Яким буде тиск уряду на Нацбанк: чи зможе уряд утриматися від бажання девальвації гривні з тим, щоб допомогти експортерам?

Олександр ШЛАПАК: — На це запитання хоче відреагувати пан Геєць.

Валерій ГЕЄЦЬ: — Заява Нацбанку про підтримування ним реального курсу гривні, тобто курсу, який є стабільним не в номінальному виразі, а у реальному обчисленні, на мою думку, означатиме те, що курс змінюватиметься згідно з інфляцією. Це дуже важливо. У цьому разі цінова конкурентноздатність економіки відповідатиме вимогам щодо підтримки нашого експортера на мінімально необхідному рівні і дозволить дещо обмежити доступ на наш ринок імпортерам. Це треба обов’язково робити, бо структурна перебудова економіки України не тільки не закінчилася, а щойно розпочалася. І створити величезні конкурентноздатні сектори економіки, які б працювали за рахунок нової пропозиції товарів, поки що не вдалося. Тож залишається штучно підтримувати експортерів, і це обов’язково слід робити. Я зараз говорю як незалежний експерт про те, на чому незручно буде наголошувати урядові. Я прибічник такої точки зору; кошти, які не запущені відразу на споживчий ринок, а «прокручені» через іпотечне кредитування і субсидування процентних ставок, тобто, через реальний сектор економіки, забезпечують позитив, дозволяють розвивати економіку. І тому я не вбачаю серйозних загроз для неї навіть тоді, якщо інфляція у нас складатиме 15%.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ СТАБІЛЬНІСТЬ ГРИВНІ?

Елла ЛІБАНОВА, доктор економічних наук, науковий консультант Президента України:

— З цим рівнем інфляції можна погодитися лише за умови, що будуть належним чином захищені реальні доходи населення, при чому не тільки найбідніших верств.

Валерій ГЕЄЦЬ: — На сьогодні вже повністю виписаний та існує механізм самозахисту населення від інфляції такого рівня. Подивіться, як це питання було розв’язане у рік старту високих темпів розвитку економіки. Одночасно гасилися заборгованості, і цей механізм працював. Звичайно, не може й бути мови про обвальну девальвацію, але умови для того, щоб економіка просувалася вперед і розв’язувала свої поточні питання, треба створювати. Головним та перспективним завданням при цьому залишається, безумовно, структурна перебудова. Поєднання стратегічних і тактичних методів було б досить влучною політикою, яка б дозволила турбуватися про стабільне економічне зростання протягом достатньо довгого періоду, на який може бути розрахована програма уряду.

— Чи існують експертні оцінки вартості для платників податків політики підтримки курсу гривні?

Валерій ГЕЄЦЬ: — Я — давній прибічник обмеження закордонної фінансової допомоги, яка у нас здебільшого використовувалася на підтримку курсу національної валюти. Я вважаю, що фінансові вливання, залучені з цією метою в економіку, спрацювали в негативному плані. Якщо подивитися на співвідношення між курсом валюти і купівельною спроможністю на середину 1998 року, то ми, залучаючи іноземну фінансову допомогу, досягли 30%, тоді як нам вигідно тримати його на рівні 20—22%. Сьогодні, через відсутність структурної перебудови та політику підтримки національної валюти ми втратили цінову конкурентноздатність наших товарів та погіршили умови для експортерів.

— Чи входить у ваші 15% припустимої інфляції підвищення комунальних тарифів?

Валерій ГЕЄЦЬ: — Питання в тому, як швидко уряд їх вводитиме. Це можна зробити одномоментно, а можна — еволюційно, протягом значного періоду. Але я вкладаю в даному разі все — інфляція на рівні приблизно 15% (це може бути і 17, і 13%) — і наполягаю на тому, що така інфляція не загрожуватиме економічному зростанню.

Олександр ШЛАПАК: — На початку цього року, коли ми планували курсову політику і поставили курс на рівні 6 гривень за долар, відбувалася аналогічна дискусія, і нам говорили, що це означатиме смерть для українських експортерів. Сьогодні ж, коли ми звертаємось до голови Нацбанку з пропозицією трішечки девальвувати курс, він нам наводить дані про зовнішньоекономічну діяльність за січень—серпень (свіжіших показників ще немає). Вони свідчать про позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

Щодо зростання імпорту та небезпеки цього явища, то це питання досить спірне. Поряд з імпортом через базари, через контрабанду (небезпеку зростання на цьому напрямі ми визнаємо) зростає імпорт високотехнологічного обладнання, що, хоча й важко оцінити його рівень, ми розглядаємо як позитивне явище. Згідно з тактикою уряду, не інфляція повинна «бігти» за реальним розвитком валютного курсу, а курс ми повинні «присаджувати» до рівня інфляції, який самі собі задамо як параметральний показник. Дійсно, курс 5,6 грн. за долар, який ми «намалювали» на наступний рік, достатньо неприємний для експортерів. Тому ми з Нацбанком створили спільну робочу групу, яка повинна швидко реагувати на зміну світової кон’юнктури.

— Якими є збитки економіки від придушення підприємництва податками? Адже тому, хто працює в реальному бізнесі, цілком зрозуміло, що життя паперове, програмно-концептуальне, і життя реальне ідуть двома різними потоками.


У СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ — «СЕРЕДНЯ ТЕМПЕРАТУРА ПО ЛІКАРНІ»

Елла ЛІБАНОВА: — На мою думку, до усіх цих цифр, які ми зараз чули, треба ставитися дуже обережно. І не тому, що уряд, Держкомстат, чи якесь міністерство погано рахують, а тому, що надто велика частина нашого життя проходить поза офіційною сферою. Це стосується і виробництва, і споживання, і торгівлі, і доходів. Я абсолютно переконана, що всі цифри зростання валового внутрішнього продукту вищі ніж ті, які називалися сьогодні, тому, що тіньовий сектор, судячи з деяких непрямих ознак, розвивається навіть більш динамічно, ніж офіційний. Проблема у тому, що у нас відбувається подальше розмивання середнього класу, або середньої доходної групи. Коли я аналізувала питання оплати праці в програмі уряду, то я не побачила там серйозної урядової політики, яка б дійсно забезпечувала нормальну диференціацію оплати праці. Тут сьогодні говорили, що є зростання реальної заробітної плати. Так, середня зарплата зросла. «Середня по лікарні», де є і морг, і де є хворий з температурою 40 градусів. Тим часом підхід, при якому уряд вже кілька років регулює це питання виключно мінімальною зарплатою, призвів до того, що в таких галузях, як охорона здоров’я, освіта, культура, соціальне забезпечення мінімальна зарплата становить 80% до середньої. Це абсолютно ненормальна ситуація. Крім того, зрозуміло, що урядові важко регулювати зарплату на приватних підприємствах, але я можу звинуватити його в тому, що він усувається від регулювання зарплати в бюджетній сфері і на тих промислових підприємствах, де держава має високу частку власності. Якщо немає зростання зарплати у широких верств населення, то зростання середньої оплати праці (за рахунок того, що піднімають оплату невеликим високодоходним групам) не призводить до очікуваних наслідків. Замість створення середнього класу (тільки він зможе формувати інвестиційну політику і внутрішній ринок споживання на основі якихось патріотичних настанов) відбувається подальша соціальна поляризація суспільства, що мене дуже турбує. Бідні стали жити ще гірше. А верхівка нашої піраміди — краще. За рахунок цього зросли й середні показники. Що стосується податкової політики, то я вважаю, що її треба змінювати. І, повертаючись до програми уряду, я можу сказати, що там є тільки цифри. А от урядової ідеології податкових змін (під цим я розумію проблеми з парламентом) немає. Чого уряд хоче досягти? Просто зменшити податки, чи стимулювати ними інвестиційну діяльність, економію собівартості? У програмних документах саме це й повинно звучати, бо, з моєї точки зору, саме це найважливіше.

Валерій ГЕЄЦЬ: — Серед перепон на шляху економічного зростання дуже часто називають податкову політику. З нею також пов’язані криміналізація та тінізація економіки. Подолати ці проблеми швидко навряд чи вдасться. Перші кроки уряд зробив, і, я гадаю, всі владні структури діятимуть у цьому напрямку. Хоча цього буде замало — необхідне включення громадянської активності (як показав досвід боротьби з цими явищами на Сицилії). Але держава повинна продемонструвати, що саме вона тут організатор і натхненник. А от у частині податкових проблем, одним із завдань уряду є також економіко-правовий аналіз Податкового кодексу, який нині знаходиться в парламенті. Річ у тім, що цей документ вимагає узгодження з усіма іншими складовими законодавства, що регулюють господарські відносини. Аналіз показує, що цей кодекс перетягує на себе багато інших речей, які вже розглядаються іншими законодавчими актами.

— Чи взагалі зафіксоване у нашому суспільстві таке явище, як бажання платити податки?


Олексій ОНИЩЕНКО, академік НАНУ, доктор суспільних наук, культуролог:

— Значна частина нашого населення прагне чесно виконувати свої обов’язки перед державою. І, я думаю, цьому сприятиме також перехід Кабміну до концептуального забезпечення своєї діяльності, що є показовим явищем. Це, зокрема, свідчить про те, що урядовий апарат усе більше стабілізується і професіоналізується та прагне не займатися ухваленням ситуативних рішень, а реалізовувати затверджену на державному рівні стратегію. Ті країни, які свого часу здійснили стрибок у збиранні податків і взагалі у економіці, зробили це на основі концептуального підходу, розробки фундаментальних концепцій. Є в цьому питанні певні зрушення і у нас. Але через те, що спеціалісти Мінекономіки, як відчувається, відігравали першу скрипку у підготовці цієї програми, соціальні питання трохи відсунуто, не відчувається широти підходу.

Петро ОВЧАРЕНКО, державний секретар Міністерства праці та соціальної політики:

— Соціальна політика, безумовно, базується на певній економічній основі. Ми вже були свідками і брали участь у розробці різних програм. Але дана програма, на мою думку, чітка, прозора, зрозуміла. І приємно, що починається вона з суто практичних соціальних питань, з проблеми, до якої ми практично підійшли тільки останнім часом — до подолання бідності та посилення соціальної спрямованості реформ. Тепер у нас є для цього методологія та наукове обґрунтування.

— Ваше міністерство можна сьогодні називати також відомством з питань соціального оптимізму...

Валерій ГЕЄЦЬ: — Оскільки нас сьогодні закликали до конкретики і прикладів, то я хочу навести узагальнюючий приклад, проти якого не заперечує сьогодні більшість експертів. Нова економічна модель та дії суб’єктів господарювання вже повністю визначають наше життя. Завдяки активності цих суб’єктів, якщо навіть уряд не буде їм сприяти і допомагати, економіка може отримати 2-3% зростання. Якщо наступного року матимемо такі показники, то це означатиме, що програми не діяли і уряд був нейтральним. Та якщо зростання становитиме 5-6 і вище відсотків, то усе додаткове можна відносити на позитивну оцінку уряду та реалізованих ним програм. Якщо ж зростання не буде, або воно буде навіть меншим 2-3 відсотків, то, зрозуміло, що уряд просто заважав. Рівно через рік ми про це знатимемо і зможемо оцінити і програму, і діяльність уряду.

Олександр ШЛАПАК: — Я не в усьому згоден iз пані Лібановою. Дійсно, процес розшарування в суспільстві триває. Але ми намагаємось підтягнути найбідніші верстви і саме бюджетників. Я розповім про своїх близьких. Якщо раніше моїй мамі взагалі не платили (затримували) пенсію, то сьогодні вона отримує на 23 чи на 24 гривні більше... Це небагато, але також — наш результат. Двом донькам-студенткам тепер виплачується удвічі більша стипендія, ніж раніше. Приблизно такі ж приклади я міг би навести відносно своїх друзів та знайомих. Тепер кілька слів про Податковий кодекс, який було подано до парламенту ще два роки тому. У ньому нормально і комплексно прописано пропозиції, які допомогли б нам у подальшому розвитку. Незручно «перекидати шайбу» на інший бік, але наша біда саме у тому, що ми досі не приступили до вирішення цієї проблеми. Бо утворення і розвиток середнього класу, про що тут говорилося — це питання ставок оподаткування. Це ставки податку на прибуток, подоходного податку на фізичних осіб, які у нашому проекті значно зменшені. Парламент не може ухвалити і комплекс законів з реформування пенсійної системи, але ж завдяки чому ми маємо намір нарешті відмінити фантастичну ставку (32%) оподаткування заробітної плати. Усе назване — ризики для подальшого зростання. Якщо ми цього не зробимо, то остаточно програємо у конкурентній боротьбі з росіянами, які пішли справді семимильними кроками у податковій реформі.

— Як, на вашу думку, живуть сьогодні люди, які працюють, але отримують мінімальну зарплату? Вони хто?

Олександр ШЛАПАК: — «Злидні» — це називається.

Елла ЛІБАНОВА: — Усе пояснюється тим, що у нас, як і раніше, панує «зрівнялівка».

Петро ОВЧАРЕНКО: — Сьогодні у профспілках та у засобах масової інформації ведеться полеміка з приводу цього питання. Я беру участь у переговорному процесі щодо Генеральної тарифної угоди з профспілками, які сьогодні ставлять питання про те, щоб зробити мінімальну зарплату на рівні 165 грн., що дорівнюватиме 50% прожиткового мінімуму. Але сьогодні це зробити неможливо. Немає для цього грошей. А якщо так зробити, то ми якраз знову повернемося до тієї ж знеславленої зрівнялівки.


ПОДАТКОВИЙ ЛАБІРИНТ

— Чи готовий уряд обмежити податки, зацікавити людей створювати підприємства, нові робочі місця? Як він веде боротьбу з тіньовими доходами, з відмиванням брудних грошей? Хто у нас цим займається? Усе це потребує чіткої відповіді: чи готові ми застосовувати новий інструментарій розв’язання суспільних проблем? Чи ми не можемо собі його зараз дозволити? На чому ми робимо наголос: не дати померти людям голодною смертю? Чи на тому, щоб створити новий середній клас, який поведе Україну до розквіту?

Олександр ШЛАПАК: — Мені здається, що урядова програма дає відповіді на всі ці запитання. Можливо, вони не всім подобаються. Повторюю: ми сформулювали нове бачення податкової політики, але відповідні документи, які забезпечують істотне зменшення податкового тиску, вже два роки лежать у парламенті. Про застосування урядом нового підходу, або, по-вашому, нового інструментарію, свідчать і такі цифри. Йдеться про частку ВВП, яка перерозподіляється бюджетом країни і яку можна розглядати, як податкове навантаження. Так от, у 2000 р. ми мали 18,5%, 18,4% — цього року. 17,7% — заплановано на наступний рік. Це означає, що ми менше забиратимемо з економіки у вигляді податків, щоб забезпечувати згідно з Конституцією соціальні функції. Отже, навіть не маючи змоги зменшити (через неприйняття законів) податкові ставки, ми прагнемо менше втручатися в роботу підприємств, даючи їм можливості для зростання. Але ви безперечно маєте рацію в одному: без принципових змін податкових правил не можна розраховувати на подальше істотне економічне зростання. Ми за те, щоб вносити необхідні зміни якомога швидше. Незважаючи на те, що наближаються вибори. У наших умовах можна було кинути значно більше коштів на інноваційні програми, які даватимуть віддачу. Але те, що ми зробили — український шлях. Бо без підтримки найширших кіл населення ми не зможемо завершити реформування економіки, не зможемо рухатися вперед.

— Сьогодні ми маємо приклад досить жорсткої роботи держави з населенням, особливо людьми пенсійного віку, яким держава заборгувала за їхніми заощадженнями. Якби могли знайти механізми повернення вкладів, нехай за рахунок погашення боргу з комунальних платежів, чи там газу, дров на зиму тощо, то люди б відчули еластичні форми залучення їх до суспільного життя. А якби їм було надано можливість передати у спадок ці свої заощадження, то це б пов’язало покоління спільною відповідальністю та допомогло залучити їх до якихось нових процесів...

Олександр ШЛАПАК: — У новому бюджеті закладено у 2,5 рази більше грошей для повернення вкладникам. Дуже складно це було зробити, але ми на це пішли. Можна було б обміняти борги Ощадбанку на комунальні неплатежі населення, як це рекомендують соціалісти. Але це було б популістське рішення. Адже хтось повинен платити за послуги. Насправді це означатиме, що все це буде перекладено на житлово-комунальний сектор. Щодо залучення до нового. Ми зробили спецпатенти, фіксований та єдиний податок, якими дали можливість людям працювати, а не ставати жебраками, хоча це призвело також і до деяких негативів. Але треба йти далі. Країні, я згоден, украй потрібен новий Податковий кодекс. Ми вже згодні на значну частину висловлених у парламенті зауважень — давайте ухвалимо кодекс і зробимо цим величезний крок уперед.

— Нещодавно оприлюднено інформацію про те, що Податковою адмiнiстрацією виявлено підпільний цех, де складалися КрАЗи. Уявляєте, який сильний підприємницький дух притаманний нашому народові, якщо було налагоджене таке виробництво? Це не горілка, чи який-небудь ширвжиток. Як ви оцінюєте міць нашого тіньового сектора? Про що говорить його існування у нашій країні?

Олександр ШЛАПАК: — У мене є свої претензії до Податкової адміністрації, але у даному випадку вони чинять вірно. Вони — слуги закону і зобов’язані припиняти незаконну економічну діяльність. Інше питання: що зроблено для того, щоб ці люди могли працювати легально? Але це вже — не проблема податкової.

ТІНЬОВЕ ПИТАННЯ

— Яка економіка, офіційна чи тіньова, є основною економікою держави?

Олександр ШЛАПАК: — Офіційна. Але, за нашими оцінками близько 60% реальної економіки держави сьогодні знаходиться в тіні. Тобто, якщо не контрольний, то блокувальний пакет.

— Останнім часом ми стали свідками так званої тіньової приватизації. Чи можна за цих умов говорити про інноваційну функцію приватизації? Та чи взагалі працює нині затверджена у державі програма приватизації?

Олександр ШЛАПАК: — Програма приватизації, хоч і важко, але виконується. Було заплановано отримати від неї 5,9 млрд. гривень, а ледве маємо 2 мільярди. І не відомо, чи виконаємо ще. Важливо, що кожен великий об’єкт ми сьогодні продаємо і за гроші, і за індивідуальним планом, визначаючи при цьому, як погасити заборгованість iз зарплати, як профінансувати необхідні інноваційні програми тощо. Інша річ, що успішних великих продаж сьогодні немає. Це проблема загальної ситуації в нашій економіці. Немає сьогодні ще й довіри інвесторів до України, до сталості нашого курсу. Значного інвестиційного попиту на об’єкти, які ми продаємо, сьогодні ще немає. Я можу сказати лише про те, що відчуваю як міністр економіки: минулого року дуже рідко приходили в міністерство іноземні інвестори, а от сьогодні становище змінилося: від візитерів не можна відбитися. І не тільки через їхню кількість, а й через солідність. Протримаємося ще півроку — рік, і, я переконаний, інвестиційний імідж України істотно зросте. Верховна Рада повинна також ухвалити необхідні на даному етапі зміни до законів про виконавче провадження, податкову заставу і банкрутство, які не дозволять продовжувати тіньову приватизацію в країні. Ця проблема виникла тому, що ми створили декілька слабо контрольованих систем з оцінки майна. Сьогодні урядом ухвалене рішення: будь-яка оцінка повинна провадитися за методикою Фонду держмайна.

— Але хто купив «Росаву» за чотири мільйони? Ніхто на це запитання не відповідає. Таких запитань у нашій державі дуже багато, можна скласти і вивісити цілий список. У нашій державі немає дефіциту ідей, є дефіцит їх якості. Сьогодні ми побачили публічного діяча, який є саме прихильником якості. Це не комплімент. І все ж, чи готові ви, як міністр, до кінця відстоювати урядові програми?

Олександр ШЛАПАК: — У нашому суспільстві так сталося, що програмотворення від часів п’ятирічок настільки набило оскомину, що на нього народ практично не звертає уваги. Програма, мовляв, програмою, а життя — життям. Наче це абсолютно різні речі. Та нам треба пропагувати системний підхід і урядовцям, і звичайним людям. Щоб обговорення урядових програм не перетворювалося на звичайну сварку. У будь-якому разі фахового рівня уряду і, зокрема, нашого міністерства достатньо для того, щоб відстоювати свої позиції.

— Від яких положень Концепції уряд не відмовиться за будь-яких умов?

— Я думаю, що ми не відмовимося від показників соціального розвитку. Не погодимося і на вимоги підвищити ці показники. Стоятимемо на тому, що можна реально зробити. Інакше нам доведеться стати боржниками перед людьми. Звичайно, будемо конче заперечувати проти зміни макроекономічної моделі, хоч, можливо, з часом її доведеться коректувати. А найголовнішим нашим здобутком, напрацьованим під час роботи над урядовою програмою, є бюджет розвитку. На основі програмно-цільового методу ми об’єднали чотири групи фінансового ресурсу: видатки на прикладну науку і капітальне будівництво, на інноваційний інвестиційний розвиток, підтримку високотехнологічних виробництв і пріоритетних програм шляхом компенсації відсоткових ставок. Це те, що держава робить для примноження свого капіталу. Раніше ці кошти були розосереджені по міністерствах і відомствах, і не можна було побачити кінцевого результату того чи іншого видатку. Щодо цього у парламентських комітетах були серйозні дебати, але всі визнали, що це абсолютно правильний крок. Від цього ми також не відмовимося.

Розмову вели: Лариса ІВШИНА, Олег ІВАНЦОВ, Петро ІЖИК, Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, Сергій СИРОВАТКА, фото Анатолiя МЕДЗИКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments