Кров від «Сармата» із солоду, хмелю та води

Генерального директора АТЗТ «Донецький пивоварний завод» Ю. Павленка було вбито увечері в під’їзді власного будинку, коли той повертався з роботи. Пивовара спочатку били й кілька разів штрикнули загостреною викруткою, а коли він, зумівши вирватися, кинувся тікати, — вслід пролунали постріли з «Макарова».

«НАЙГРАНДІОЗНІШЕ КИДАЛОВО»

Тим часом і без вбивства навколо Донецької броварні останнім часом, як виявилося, стягувався тугий клубок інтересів і пристрастей.

Почалося все в грудні 1993 р., коли тогочасний директор пивзаводу Олексій Павленко (батько Юрія) уклав договір із зареєстрованою в США компанією «D.B.S. America Inc.» про створення спільного підприємства. Передбачалося, що українська сторона володітиме 51% акцій (у рахунок чого СП передавався весь майновий комплекс заводу), внесок іншого засновника оцінювався в $331 тис. На цю суму «D.B.S. America Inc.» брала зобов’язання поставити технологічне обладнання для модернізації виробництва в Донецьку, плюс до того — передати права на певну торгову марку.

Далі в квітні наступного року, настає момент, який згодом Ю. Павленко не раз публічно характеризував як «найграндіозніше кидалове всіх часів і народів». Тодішній директор пивзаводу Олексій Павленко виїжджає на лікування до США. За статутом спільного підприємства право першого підпису на цей час передається голові спостережної ради СП і президентові «D.B.S. America Inc.» Юрію Дороніну.

Якраз у відсутність директора пивзаводу переказуються із США $320 тис. А втім, «красувалися» вони на його рахунку лише... два банківських дні: розпорядженням Ю. Дороніна гроші знову відправляються за океан — для закупівлі обумовленої технологічної лінії. Більше на Донецькому пивзаводі ні доларів, ні обладнання від американських партнерів ніхто не бачив.

Минуло три роки. Від серцевого нападу помер О. Павленко і кермо прийняв син Юрій (родині Павленків належить значний пакет акцій приватизованого підприємства). Дуже дивно, на думку багатьох, загинув президент «D.B.S. America Inc.» Ю. Доронін, випавши на заміській трасі на повному ходу із власної іномарки. На ідеї «розкрутитися» за рахунок доларової інвестиції донецькі пивовари поставили хрест, і на одних з акціонерних зборів, як кажуть, нашвидкоруч визнали україно-американське СП розпущеним. Однак, як показали подальші події, квапитися в цій делікатній справі якраз і не потрібно було.

У грудні 1997 р., за лічені дні до закінчення терміну позовної давності, «D.B.S. America Inc.» знову несподівано заявила про себе, подавши в Донецький обласний арбітражний суд заяву про відновлення в правах власності. Позов грунтувався на численних порушеннях процедури під час розпуску СП, і обласний арбітраж ухвалив рішення на користь позивача.

Молодий директор ДПЗ однак заявив, що віддати фактично «за так» невідомим дядькам половину підприємства, що принесло лише торік 22 млн. грн. прибутку, він не дозволить. Однак його доказам (що далекого 1994-го мало хто з донецьких керівників розбирався в тонкощах корпоративного права, і що не можна ж через суто формальні казуси збагатити інвестора, який «тільки помахав під нашим носом грішми»), послідовно не слухали ні колегія обласного арбітражу, ні перша інстанція Вищого арбітражного суду.

У жовтні якраз намічалося повторне слухання справи в ВАС, до чого непокірний директор діяльно готувався (отримавши, згідно з його ж заявами, ряд принципових роз’яснень, і завівши знайомства з народними депутатами, які будують свій імідж на стурбованості захистом національного виробника, тощо).

З цим, власне, й пов’язується перша версія цього вбивства в Донецьку.

МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ

Заради справедливості потрібно сказати, що такий варіант подій одразу ж викликає кілька слушних заперечень. По-перше, хоч як дико про це говорити, технологія вбивств на замовлення вітчизняними «спецами» досконало відкатана за останні роки, а те, що сталося в під’їзді дев’ятиповерхівки на донецькому Шкільному бульварі, в схеми ніяк не лягає. Швидше вже, схоже, що Ю. Павленка хотіли несмертельно «пом’яти», подати урок, а він вирвався і почав тікати, сплутавши карти злочинців, і тоді прозвучали «позапланові» постріли.

А найвагоміші аргументи проти наведеної вище версії полягають у наступному. Як вважають багато місцевих юристів і знавців арбітражної практики, «D.B.S. America Inc.» вже практично виграла позов за половину власності заводу, і такий трагічний «акцент» у розвитку ситуації був не в її інтересах.

Логічно в такому випадку припустити наявність третьої сторони в конфлікті, яка вміло «підставила» «D.B.S. America Inc., «намагаючись переламати хід подій. За деякими відомостями, такий варіант розглядає нині, з-поміж інших, й офіційне слідство, перевіряючи ряд посередницьких фірм, що монополізували торгівлю донецьким пивом у регіоні. Сенс у цьому (бодай суто теоретично) такий: фірми-посередники, що прийшли на ДПЗ ще в часи його глухого безгрошів’я, «застовпили» для себе високі оптові знижки і, природно, не були зацікавлені у появі нових господарів чи будь-якій іншій зміні статус-кво.

ВІДВОЛІКАЮЧИЙ МАНЕВР?

Найвитонченіша версія мотивів вбивства директора ДПЗ припускає, що продовжуючи демонстративну боротьбу з «D.B.S. America Inc., Ю. Павленко таємно від усіх вів інтенсивні переговори з іншим іноземним інвестором, намагаючись, висловлюючись спортивною мовою, здобути «перемогу через спину». Відомо, що минулого літа Ю. Павленко виїжджав до Німеччини, проігнорувавши дуже важливий етап арбітражного розгляду. Напередодні своєї смерті він ще раз туди збирався. Приймав директор ДПЗ представників якоїсь відомої західної пивоварної фірми і в себе на підприємстві (цього разу Павленко, який умів влаштовувати широкі прес-презентації з найнезначнішого приводу, нікого з пишучої братії не запрошував). Є також відомості, що вже в розпал вересневої фінансової кризи Ю. Павленко намагався конвертувати в тверду валюту кілька десятків мільйонів гривень заводського прибутку, що йому, нібито, терміново потрібні були для «розвитку виробництва».

У рамки цієї третьої версії добре лягає й поспішний «запуск» Донецьким пивзаводом торгової марки «Сармат». Чесно кажучи, особливої економічної необхідності починати кампанію реклами нових сортів пива не було — донецький пінний напій і так розходився на ура. Сенс починає проглядати, якщо припустити, що Ю. Павленко готувався заснувати нове СП: розкручені, знайомі місцевому споживачеві марки пива (і, до того ж, правильно оформлені в розумінні інтелектуальної власності) — прекрасний внесок у статутний фонд нового спільного підприємства, що «тягне» на не менш значну суму в закордонній валюті.

У такому разі, того фатального вечора «качки» в під’їзді повинні були по-своєму «попередити» директора, що його подвійну гру розкрито. А втім, скільки в таких припущеннях правди, зможе сказати лише офіційне слідство. Залишається ще традиційний метод оцінення мотивів економічного вбивства на замовлення: дочекатися звітних зборів акціонерів Донецького пивзаводу і подивитися, представники яких регіональних кланів увійдуть до складу нових керівних органів, «чия людина» стане біля керма тощо.

...Усі, хто знали молодого енергійного директора пивзаводу згадують у ці дні, як він любив цитувати середньовічну заповідь майстрів свого цеху: «Пиво робиться із солоду, хмелю, води і нічого більше!». Такої екзотичної складової, як кров у старовинному рецепті, звісно, не згадувалося.

P.S. Кореспонденти «Дня» намагалися одержати коментарі до описаних подій у народних депутатів, які представляють донецький регіон. Однак депутати відмовились будь що говорити. Цьому може бути дві причини — або незнання суті подій, або занадто хороші знання...

№246 22.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»