Лобіювання чи "рішалово"?

Колишній радник президента США з національної безпеки Збігнєв Бжезінський 2002 року назвав офіційний Вашингтон "найкорумпованішим капіталом у світі". Проте з часом, у міру вдосконалення законодавства про лобіювання, ситуація змінювалася і стабілізувалася. Звісно, цьому сприяли і прозорі бюджети компаній лобістів. Якщо з 1998 по 2002 рік загальні щорічні витрати на лобіювання у США становили $1,44-$1,82 мільярда, то з 2004 по 2014 рік вони зросли з $2,18 до $3,21 мільярдів, до того ж упродовж цього десятиріччя в окремі роки сягали $3,47 і $3,55 мільярда.

У Німеччині, де діє досить ліберальне законодавство про лобіювання, депутати Бундестагу відкрито контактують одночасно з кількома компаніями лобістів. Не випадково вони (депутати) групуються в парламенті не за принципом партійної належності, а відповідно до своїх господарсько-економічних інтересів. Дві третини з них є водночас членами правлінь чи наглядових рад галузевих і професійних союзів.

Україна насправді теж не територія без лобіювання. Наприклад, асоціації підприємців постійно пропонують парламенту і уряду свої варіанти податкової реформи. Профспілки, а також окремі партії коаліції вимагають знизити ціну на газ для населення, провести індексацію пенсій, зарплат і стипендій, скасувати оподаткування і обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам. Один з лідерів цього руху, голова Конфедерації вільних профспілок Михайло Волинець заради досягнення цих цілей навіть оголосив голодування. Як назвати такі дії? Насправді, це всього лише один з варіантів лобіювання інтересів певної групи громадян,  звичного для більшості цивілізованих країн.

Відмінність лише в тому, що в Україні немає жодного законодавства, що регулює діяльність лобіста.

Навіщо голодувати, якщо згідно із законом можна чинити вплив на депутатів і міністрів, які (у всіх країнах, де є відповідні закони) не мають права відмовляти лобістам у зустрічах і зобов'язані за їх результатах писати відповідні звіти. Цілком імовірно, що закони про лобіювання з'являться і в нашій країні. Парламентський комітет з питань запобігання і протидії корупції створив робочу групу з підготовки законопроекту "Про лобіювання". Тим часом в Україні існує стійке упередження щодо лобіювання і лобістів: пересічні громадяни насилу відрізняють чи зовсім не відрізняють останніх від корупціонерів.

"І в 2009-2010 роках, коли створювалися перші законопроекти про лобіювання, і зараз ця діяльність продовжує асоціюватися з корупцією, але час сьогодні трохи інший, - зазначає директор Інституту професійного лобіювання і адвокаси Денис Базилевич. - Після революційних подій з'явилися величезні можливості громадського сектора впливати на формування державної політики". "Як цей сектор використовує такі можливості - це вже запитання, - вів далі експерт. - Щось видається етичним, а щось - неетичним. Але такий механізм у країні потрібно створювати".

Базилевич презентує досить глибоке і, не можна не визнати, об'єктивне науково-інформаційне дослідження "Інститут лобіювання в Україні і за кордоном: походження, проблеми, перспективи розвитку". У роботі, зокрема, наголошується, що навіть автори закону "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки", закликаючи до унормування правових засад лобіювання, пишуть про існування такого явища, як "незаконне лобіювання інтересів окремих осіб чи бізнес-структур".

Дослідники наголошують, що за відсутності законодавчого визначення лобіювання і відповідного закону, зараховувати "незаконне лобіювання" до протиправних дій щонайменше некоректно. Насправді "незаконним лобіюванням" можна вважати лише ту діяльність, яка порушує норми спеціального закону, переконані дослідники. Характерно, що вони не посоромилися висвітлити також і негативні моменти міжнародного досвіду лобіювання.

Але важливо інше: дослідники продемонстрували, що міжнародна спільнота зуміла поставити численні і досить надійні перешкоди спробам замаскувати корупцію під професійне лобіювання. Прикладом для України в цьому напрямі може стати Ірландія, де нещодавно ухвалено закон про регулювання лобіювання. Цікаво, що ще до початку його чинності (1 вересня) в цій країні запущено електронний реєстр учасників лобіювання. Ба більше, 21 січня 2016 року намічено повернутися до положень цього закону і, можливо, переглянути їх з урахуванням практики провозастосування. На думку авторів українського дослідження, предметом лобіювання в Україні можуть бути будь-які акти чинного законодавства, які становлять суспільний інтерес і не належать до сфери національної безпеки і оборони.

Пропонуючи свою дорожню карту поширення цивілізованого лобіювання в Україні, автори дослідження бачать у кінці цього шляху появу здорової конкуренції на ринку послуг лобістів і передбачають, що за рік-два після ухвалення відповідного закону його, як і в Ірландії, потрібно буде поставити на перегляд і доопрацювати.