Антипатріоти й космополіти

Перемога в Другій світовій війні втягнула СРСР в ідеологічну кризу. Понад 12 млн радянських людей у країнах Європи наочно побачили, що світ капіталізму живе набагато краще, ніж їх начебто щаслива соціалістична вітчизна. На фронті поширилися чутки, що після тягара війни людям «надійде послаблення», зокрема, скасують колгоспи.

Холодна війна, Берлінська криза 1948 року, розрив із Югославією, невдача з перетворенням Ізраїлю на країну народної демократії — все це змушувало радянське керівництво ще сильніше закручувати ідеологічні гайки.

1947 року розпочалася кампанія з так званого російського пріоритету в науці і техніці. Доходило до анекдотичних ситуацій. Не Ватт створив парову машину, а Повзунов, піонером повітроплавання замість братів Монгольф’є призначався підьячий Крякутний, винахідником літака не брати Райт, а Можайський, велосипеда — уральський селянин Артамонов.

Потім виявилось, що повідомлення про Крякутного повністю сфальсифіковані, а літак Можайського так у повітря не здійнявся. Це ж саме стосується й Артамонова. Проте гучна кампанія з так званих російських пріоритетів у науці і техніці трималася багато років, і це породило жарт, що Росія — батьківщина слонів.

Використання в науковій роботі статей і книжок іноземних учених розцінювалося як прояв схиляння перед Заходом. Серед фізиків ходив жарт: у посиланнях на Ейнштейна називати його російською калькою прізвища — Однокамінцевим. Друкуватися в іноземних журналах ставало небезпечним з будь-якого погляду, зокрема і для життя. 

Кампанія щодо звеличення російського патріотизму розпочалася з відомого виступу Сталіна на прийомі у Кремлі на честь командувачів фронтів і родів військ 24 травня 1945 року. У ньому проголошувалося, що перемоги досягнуто, передусім за рахунок патріотизму російського народу. Цей народ «є найвидатнішою нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу». Без допомоги росіян «жоден з народів, що входять до складу Радянського Союзу, не зміг би відстояти свою свободу і незалежність, а народи України, Білорусії, Прибалтики, Молдавії, тимчасово поневолені німецькими імперіалістами, не могли б звільнитися від німецько-фашистської кабали».

У газеті «Правда» 11 серпня 1947 року було опубліковано статтю Дмитра Шепілова «Радянський патріотизм». У ній стверджувалася беззастережна перевага російської і радянської науки і техніки. З цієї статті боротьба із схилянням перед Заходом дістала нове дихання. Очищення радянської науки, культури, історії і філософії від іноземного впливу пішло за наростаючою.

Кампанія так званого російського патріотизму була частиною загального посилення ідеологічного тиску. Її черговий розширений етап, як часто-густо траплялося в СРСР, розпочався з апаратної інтриги.

Управління агітації і пропаганди (Агітпроп) ЦК ВКП(б) хотіло підсилити контроль над Спілкою радянських письменників (ССП). З цією метою було вчинено атаку за всіма апаратними правилами проти його генерального секретаря Олександра Фадєєва.

Проте тут одні апаратники зіткнулися з такими ж самими. Перший секретар московського міськкому партії Попов, що підтримував Фадєєва, на зустрічі зі Сталіним у першій половині січня 1949 року звернув увагу вождя, що на пленумі ССП космополіти здійснили спробу усунути Фадєєва з посади, а він зі скромності не хоче звертатися до товариша Сталіна по допомогу.

У свою чергу керівник Агітпропу Дмитро Шепілов, один із призвідників інтриги проти Фадєєва, звернув увагу вождя на скарги театральних критиків на голову ССП, але отримав роздратовану відповідь, що це  «типова антипатріотична атака на члена ЦК товариша Фадєєва».

Шепілов різко змінив позицію і долучився до атаки на космополітів. За вказівкою Оргбюро ЦК у газеті «Правда» 28 січня 1949 року було опубліковано статтю під заголовком «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків». У ній саме і йшлося про безрідних космополітів, що пробралися до всіх сфер життя народу-переможця. Услід за нею розпочався інформаційний та ідеологічний обстріл практично всіх органів друку, аж до районних газет.

Найгучнішого характеру кампанія набула в галузі літератури й театру, але не обійшла також геологію, хімію та інші науки. Це зараз звучить навіть якось дивно, але нападок зазнала математика, фізика і навіть технічні науки.

Доходило взагалі до анекдотів. В Академії наук було створено комісію, яка мала змінити назви електротехнічних одиниць виміру, зокрема вольта, ампера, вата, максвела тощо на російські. Адже електричну лампочку винайшов не Едісон, а Лодигін, закон електромагнітної індукції відкрив не Фарадей, а Якобі тощо. Немає жодних підстав у назві одиниці сили струму ампер чи напруги вольт.

Нападки на фізиків і технічних фахівців були з погляду ідеологів ЦК цілком виправданими. В основі лежали як кон’юнктурні, так і серйозніші підстави.

З об’єктивних історичних причин з 1930 р. найважливіші наукові статті про відкриття у фізиці друкувалися в американських та англійських журналах. Звичайно, англійською мовою. Знайомство з такими публікаціями неминуче відкривало можливість проникнення зовнішніх наукових ідей. Цей факт вельми непокоїв наглядачів від ідеології. До того ж самі вони не могли зрозуміти суті фізичних відкриттів та описів і діяли за найпростішим принципом «тримати й не пускати».

На початку ХХ століття спочатку в математиці, потім у фізиці і хімії, а потім у біології розпочалися революційні зміни.

Теорія відносності, квантова механіка у фізиці, теорія генів у біології грунтувалися на принципово іншому математичному апараті. Інша математика прийшла в астрономію, геодезію і змінила загальний науковий підхід. Усе це потребувало нового філософського підгрунтя сучасної науки. Не випадково видатний англійський математик Бертран Рассел дуже грунтовно займався саме філософськими основами математики й фізики. Питаннями філософії також приділяв велику увагу засновник кібернетики Норберт Вінер. Все це не вкладалося в рамки догматичної марксистко-ленинской філософії.

Цікаво, що відомого американського електротехніка, Габріеля Крона, який застосував тензорне обчислення до розв’язання завдань великих електроенергетичних систем і електричних машин, створив науку діакоптику, нещадно критикували на сторінках журналу «Электричество» саме з філософських позицій. На думку критиків, використання такого складного математичного апарату, аналогічного теорії відносності і квантовій механіці, було пов’язане з ідеологічними установками американського імперіалізму і рекламою фірми General Electric, де він працював. Смішно, але тоді було не до сміху.

За аналогією з розгромом біології в серпні 1948 року на сумнозвісній сесії Всесоюзної сільськогосподарської академії ім. Леніна (ВАСХНІЛ) щось схоже готувалося і у фізиці.

На нарадах на фізичному факультеті Московського університету і у Фізичному інституті Академії наук їм Лебедєва (ФІАН) почали нещадно викривати космополітів.

Кілька промовців заявили, що видатні фізики, які працювали за кордоном, Петро Капіца, Леонід Мандельштам і Микола Папалексі «вносили чужі нам настрої» і тому потрібно «з усією впевненістю і більшовицькою сміливістю і наполегливістю викорчовувати і усунути шкідливий вплив антипатріотичних тенденцій групи фізиків-космополітів».

Мандельштам і Папалексі, «перебуваючи в Німеччині, зрадили інтереси і науки і Батьківщини заради проблем, які не могли не цікавити німецький генеральний штаб». Вони справді консультували відому фірму Telefunken. Критиків не зупинило те, що вчені працювали в Німеччині ще до Першої світової війни.

Капіці інкримінували доповідь 1943 року «Про організацію наукової роботи», опубліковану в журналі «Под знаменем марксизма». Вчений у своїй доповіді особливо наголосив на ролі фундаментальної науки. Він проілюстрував це на прикладі Жуковського. «Його теорема це чудова яблуня, яку він посадив, і з неї зриватимуть яблука ще багато віків усі ті, хто будує аероплани», «але чи слід було вимагати від Жуковського, аби він ці аероплани розраховував?»

Ось ця метафора і стала головним пунктом звинувачень Капіци в непатріотизмі. Над ученим, якого піддали критики, почали збиратися хмари. Вже було відомо, як вчинили з біологами після сесії ВАСХНІЛ, звинуваченими в дотриманні морганізму-вейсманізму всупереч ученню Мічуріна і Лисенка. У кращому разі звільняли з роботи, в гіршому відправляли до таборів.

Хвилі прокотилися в інших науках. Астрономи каялися в дотриманні теорії Шмідта-Лапласа утворення тіл Сонячної системи в результаті конденсації навколосонячної газово-пилової хмари. Творця теорії Отто Шмідта, полярного дослідника, астронома і математика, і навіть теоретика грошового обігу, у статті «Математичні закони грошової емісії», піддали критики з аналогічних причин.

Хвиля здіймалася так високо, що в Агітпропі почали готувати нараду з викорінювання теорії відносності і квантової механіки як таких, що не відповідають діалектичному матеріалізму. Одночасно таке завдання дістали наглядачі за математикою. Особливо перепало алгебрі логіки. Видані книжки іноземних учених вилучали з бібліотек, посилання на теорему де Моргана прирівнювали до контрреволюції.

Усе могло скінчитися відкиненням фізики і математики до рівня другої половини XIX століття. На відміну від біології точні науки врятували суто практичні обставини.

Капіцею та Йоффе Сталін міг і пожертвувати. Їх на той час від практичної науки було усунуто. Проте всім було зрозуміло, що кампанія після наради за прикладом біології піде углиб і вшир і торкнеться суміжних наук.

У Агітпропі також не хотіли проведення наради і всіляко підготовку до нього гальмували. Так намагалися взяти апаратний реванш.  Вже у березні було ухвалено рішення відкласти нараду на травень. Керівник Агітпропу Дмитро Шепілов наголосив, що боротьба із космополітизмом призведе до розсекречення фізиків, які беруть участь в атомному проекті.

Питання атомної бомби було таким важливим, що влада пішла на відступ. Начебто Берія заявив науковому керівникові атомного проекту Курчатову, що теорія відносності і квантова механіка — це ідеалізм і від них треба відмовитися. І почув: «якщо від них відмовитися, доведеться відмовитися і від бомби». Занепокоєний Берія поділився своєю тривогою зі Сталіном. Нараду було скасовано.

Проте боротьба на цьому не скінчилася. Після публікації збірки «Философские проблемы современной физики» 1952 року і статті Максимова «Проти реакційного эйнштейніанства» найбільші фізики-теоретики — Ігор Тамм, Леонід Арцимович, Андрій Сахаров, Лев Ландау та ін. звернулися до Берії з вимогою захисту сучасної теоретичної фізики, небезпека погрому дійсно відступила.

Влада вирішила, що час зупинити вал боротьби з космополітизмом. Приблизно в цей час критикові Борщаговському, згаданому в статті в газеті «Правда» в січні 1949 року, зателефонував анонімний доброзичливець і повідомив опального літератора, що «з цього дня вся ця історія скінчилася».

Атомна бомба врятувала фізику і математику, а також інші точні науки від погрому. Кібернетиці пощастило менше. Вона ще 10 років залишалася серед реакційних наук з усіма наслідками, що з цього  випливають.