Проти кого був спрямований сталінський удар?

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»

У прийнятій 9 грудня 1948 р. Конвенції ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» геноцид визначався як дії, спрямовані на знищення повністю або частково будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої. Під знищенням малося на увазі не тільки пряме фізичне нищення, а й навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковиту або часткову ліквідацію перелічених груп. Конвенція приймалася консенсусом і була ратифікована сталінським урядом тільки після того, як із переліку зникла п’ята група — соціальна. Нищення ворожих соціальних верств населення являло собою офіційну програму так званого соціалістичного будівництва в СРСР. Щодо включення етнічних і національних груп у Конвенцію радянські політики не мали заперечень. «Ленінська національна політика» була настільки облудною, що довести геноцид націй у СРСР, як їм здавалося, нікому не вдасться.

ФОРМУЛА АЛЕКА НОУВА

Голод 1932 — 1933 рр. у СРСР замовчувався упродовж десятиліть. Коли наблизилися 50-ті роковини, американська діаспора звернулася до директора-організатора Інституту українських студій в Гарвардському університеті Омеляна Пріцака з пропозицією здійснити пов’язаний з цією трагедією науковий проект. Пріцак запропонував професорові Гуверівського інституту в Стенфордському університеті Роберту Конквесту підготувати книгу про Великий голод в Україні.

Вибір був доцільним. Книга Конквеста про Великий терор 1937 — 1938 рр. в СРСР стала світовим бестселером. Існувала лише одна перешкода: Конквест не знав української мови і джерел з історії України. Тому Пріцак звернувся з пропозицією допомогти Конквесту зібрати матеріал про Великий голод до фахівця з української історії радянського періоду Джеймса Мейса. Зусиллями обох вчених рукопис книги «Жнива скорботи» був опрацьований і пройшов обговорення в українських громадах, де знайшлося немало свідків Голодомору. Потім рукопис переклали українською і російською мовами. У 1986 р. він вийшов у світ трьома мовами майже одночасно.

На світову громадськість книжка справила шокуюче враження. Вона прорвала встановлену Й.Сталіним інформаційну блокаду і змусила Володимира Щербицького 25 грудня 1987 р. визнати факт голоду, викликаного нібито посухою.

Р. Конквест розповідав про колективізацію, яка супроводжувалася кількома регіональними голодоморами. Основна увага приділялася Україні, лише два з 18 розділів висвітлювали події в інших регіонах. Головний висновок звучав так: «Виглядає ймовірним, що проти Радянського Союзу потрібно висунути звинувачення у геноциді за ці дії проти України». Слід додати для тих, хто візьме в руки українське видання книжки (Луцьк, 2007, с. 316), що початок фрази про геноцид «виглядає ймовірним» бригада перекладачів відтворила у такому вигляді: «немає жодного сумніву».

Заперечуючи кваліфікацію Великого голоду як геноциду, англійський фахівець з історії СРСР Алек Ноув (Alec Nove) у відгуку на книжку Р. Конквеста сформулював аргумент у вигляді афористичної формули: «Сталінський удар швидше був спрямований проти селян, серед яких знаходилося багато українців, ніж проти українців, серед яких було багато селян». Формула виводила Голодомор за рамки Конвенції ООН, оскільки в ній наголос переносився на селян, тобто соціальну групу. Щоб надати правникам переконливий матеріал для визнання Голодомору геноцидом, треба довести, що удар був спрямований саме проти українців, серед яких знаходилося багато селян, ніж проти селян, більшою мірою, серед яких було багато українців.

УМОВИ ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ ГЕНОЦИДОМ

Довести геноцидну природу українського Голодомору важко через кілька причин. По-перше, «продовольчі утруднення» (евфемізм, яким радянська влада замінювала поняття «голод»), пояснювалися Сталіним необхідністю експортування зерна, щоб здобути валюту для оплати закордонного устаткування. Викликана такою необхідністю реквізиція хліба у формі продрозверстки не могла стати причиною геноциду a priori. Тим часом у працях науковців причиною Голодомору вважаються хлібозаготівлі. Навіть коли довести, що підвищена смертність на селі внаслідок хлібозаготівель набула апокаліптичних масштабів, правники скажуть, у погодженості з формулою Ноува: соціальна група, тобто селяни, знаходяться поза рамками Конвенції ООН про геноцид.

По-друге, треба формулу Ноува розтлумачити переконливо для іноземців. Переконувати власне суспільство в тому, що Голодомор був геноцидом — справа вирішена. Верховна Рада 28 листопада 2006 р. ухвалила Закон України про Голодомор як геноцид. Тим часом переставити акценти в сталінському злочині з соціальних чинників, які не приховувалися, на національні, які приховувалися, надзвичайно важко.

По-третє, доказова база мусить бути достовірною. Не можна перебріхувати джерела, як це було вище продемонстровано у розповіді про книгу Р. Конквеста. Не можна називати Голодомор українським Голокостом, оскільки всі знають, що українців не переслідували так, як євреїв у Німеччині: де знайшли, там і репресували. Не можна перевищувати кількість жертв всупереч розрахункам власної академічної установи демографічного профілю, як це зробили президенти України В. Ющенко і П. Порошенко у виступах із трибуни Генеральної асамблеї ООН. Коротко кажучи, не можна маніпулювати світовою громадськістю, добиваючись від неї визнання Голодомору геноцидом. Власне, у цьому й потреби немає. Доказова база існує, варто лише з нею розібратися.

Коли ми представимо світові реальні факти, які вкладаються в рамки Конвенції ООН, вірогідність правового визнання Голодомору геноцидом збільшиться. Зрозуміло, не стовідсотково, тому що існують політичні причини невизнання. Немало урядів утримувалися від визнання через негативну реакцію Російської Федерації. Це показала практика десятирічної давності, коли уряд України вперше звернувся до ООН з таким проханням. Однак моральний авторитет керівництва Російської Федерації в світі настільки впав, що політичні причини невизнання Голодомору геноцидом значною мірою втратили силу.

ТЕРОРИСТИЧНА ПРОДРОЗВЕРСТКА

Хлібозаготівлі у формі продрозверстки уперше були запроваджені В. Леніним у добу так званого воєнного комунізму. Потрібна державі кількість хліба розверстувалася по губерніях, повітах і селах. Продаж хліба на ринку заборонявся, а за вилучений державою хліб селяни практично нічого не отримували. Знаючи, що хліб заберуть, вони обмежували посів до рівня, який задовольняв тільки внутрішні потреби господарства. Тим часом держава, яка прагнула замінити ринок централізованим розподілом продукції, перебрала на себе постачання хліба міському населенню. Реагуючи на скорочення посівних площ, вона реквізувала частку зернової продукції, призначеної для внутрішніх потреб селян. Внаслідок спаду зерновиробництва під впливом продрозверстки починало голодувати як міське, так і сільське населення. Ленін зробив спробу запровадити посівну розверстку, тобто встановити обов’язкові завдання на посів. Зустрівшись, однак, із загрозою війни селян із владою, він відсунув у майбутнє програму комуністичного будівництва і у березні 1921 р. скасував продрозверстку. Держава обмежилася продовольчим податком, тобто завчасно відомим стягненням фіксованого відсотку від продукції, яка була визнана власністю селян і могла реалізуватися на вільному ринку. Так починалася нова економічна політика (неп).

Припиняючи неп, Й.Сталін розгорнув колективізацію сільського господарства, а у відносинах держави з селянством повернувся до продрозверстки. Суцільна колективізація почалася з січня 1930 р. в комунній формі, але наштовхнулася на масові селянські протести. Сталін змушений був зупинити на півроку колективізацію, але восени відновив її в артільній формі, тобто дозволив колгоспникам мати присадибне господарство. Згадуючи повстання 1930 р., він заявив на лютнево-березневому (1937 р.) пленумі ЦК ВКП(б): «Це був один із найнебезпечніших періодів у житті нашої партії».

Обсяг хлібозаготівель дорівнював в Україні у 1930 р. — 436,7 млн пудів, у 1931 р. — 415 млн, у 1932 р. — 262,6 млн. Хлібозаготівлі у чотирьох інших зерновиробних регіонах, разом узятих (Центральна Чорноземна область, Північний Кавказ, Середня і Нижня Волга), становили 400,1 млн пудів у 1930 р., 439,1 млн у 1931 р. і 432,1 млн у 1932 р. Ніколи Україна не виробляла стільки товарного зерна, скільки перелічені регіони Росії. У 1925/26 господарському році з республіки було вивезено 122 млн пудів зерна, в 1926/27 р. — 139 млн пудів.

Підтримування хлібозаготівель у Росії на однаковому рівні впродовж трьох років продрозверстки означало, що у селян, які в цей час ставали колгоспниками, держава забирала зростаючу кількість зерна, призначеного для внутрішнього споживання. Так само, як у 1918 — 1920 рр., це призводило до зростаючої деградації сільського господарства. В Україні, яка витримувала істотно більший тиск, продрозверстка з урожаю 1931 р. призвела у першій половині 1932 р. до голодної смерті десятків тисяч селян. Заготівлі зерна з урожаю 1932 р. виявилися набагато меншими, ніж у попередні роки, але не внаслідок послаблення тиску, а через занепад продуктивних сил села.