«Ми – на крок ближчі до перемоги»

Перемога Ірини Констанкевич на проміжних виборах до Верховної Ради влітку цього року стала позитивним сигналом. По-перше, тому що це обнадійлива зірка українського парламентаризму, а по-друге, тому що вона показала найвищий результат серед усіх переможців на семи виборчих округах (57,42%). Можливо, через те, що не слухала політтехнологів... Україні дійсно не вистачає політиків з широкими гуманітарними горизонтами. І як наголошує головний редактор «Дня» Лариса Івшина, «таких політиків, як Ірина Констанкевич, в парламенті має бути конституційна більшість». Якого, власне, політика хочуть люди? — з такого запитання розпочалася наша розмова з Іриною Мирославівною в редакції «Дня».

«НАРОД ХОЧЕ БАЧИТИ В ПОЛІТИКАХ СВОЇХ ЛЮДЕЙ — ВІН ПОТРЕБУЄ ЩИРОСТІ»

— Дійсно у мене досить показовий результат у дуже складному окрузі. Складність полягала в тому, що я людина з міста і не місцева, але хочу сказати, що мені було комфортно спілкуватися з людьми, які живуть не в місті, а в селах — через те, що там саме була перевірка на справжність. Ми говорили про звичайні, прості речі, про людей і те, як вони бачать та сприймають світ. Це бачення в селі спирається на народну основу. Народ хоче бачити в політиках своїх людей, які здатні відверто спілкуватись. Вони потребують щирості. Причому люди реально мислять і розбираються у проблемах саме громади, а не лише у проблемах окремих людей. Тому політик не повинен відриватися від землі, від реальної основи, від людей. Хоч це і непопулярна думка, але я все ж таки за мажоритарну систему, адже в її основі безпосередній контакт між депутатом і виборцями.

— І ось ви вперше потрапили в парламент. Який світ ви там побачили? Які ваші враження від депутатів?

— Перші враження — від складання присяги. Це дуже серйозний і відповідальний момент. Але коли я вийшла до трибуни, то почула в залі суцільний галас, кожен займався своїми справами. Доки ми — нові депутати — складали присягу, поведінка багатьох парламентарів була далеко непарламентською. Я зрозуміла, що сесійна зала ділиться на дві умовні території: перед телекамерами і поза камерами. У об’єктиві парламентарі — за народ, вони великі патріоти, розмовляють українською мовою і навіть ладні розчулитись. Поза камерами — вони інші. Піар стає визначальним.

«ПОВИННА БУТИ ЕТИКА НАРОДНОГО ДЕПУТАТА»

— Які можуть бути запобіжники для того, щоб в парламент потрапляли кращі люди?

— Депутат має поєднувати професійні якості і моральні установки. Нехай це звучить банально, але повинна бути етика народного депутата, набір ціннісних орієнтирів. Наприклад, ніч прийняття бюджету і голосування за правки до нього стала для мене певним лакмусовим папірцем. Тоді кожний проявився, яким він є. Депутатів, які мають свою незалежну думку і можуть генерувати незалежні рішення, дуже мало.

— Перевибори можуть дати нову якість парламенту?

— Ні, на жаль. Насправді я би хотіла, щоб відбулися вибори і прийшли люди іншої якості. І дуже хотіла б, щоб порядних і незалежних депутатів було хоча б 50/50. Але не бачу такої можливості, не бачу і в парламентських партіях тих людей, які здатні дати нову якість. Нехай це, знову ж таки, штамп, але легенда про Мойсея, який водив пустелею євреїв 40 років, тут досить доречна. Повинно прийти нове покоління, яке не уражено вірусом «совкового» менталітету. Своєю чергою молодь, яка має перспективу, поки що не готова брати на себе відповідальність. Коли був Євромайдан, я бачила в моїх студентів рішучість, але ще не було готовності до системної наполегливої роботи. Тому, думаю, що вибори зараз не на часі. Вони навпаки розхитають ситуацію і до Ради зайдуть ті ж, хто там і був.

«НАШ ПАРЛАМЕНТ — ВЕЛИКИЙ КЛУБ ЛОБІСТІВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕРЕСІВ ПЕВНИХ ГРУП І КЛАНІВ»

— І все-таки сьогодні в парламенті ви бачите парламентаризм, чи це місце для «договорняків»?

— Для того щоб достеменно знати про рівень корупції в парламенті, треба самому брати участь в цих схемах, або ж мати доказову базу. Єдине, що можу сказати — дійсно в Раді існує клуб лобістів. Наш парламент — великий клуб лобістів для реалізації інтересів певних груп і кланів. Тому я абсолютно погоджуюсь з тим, що окрім зовнішнього ворога у нас є ще й внутрішній, а саме — корупція. І цей ворог обростає м’язами, укріплюється.

— Існує ідея легалізації лобізму. Це на часі?

— Я б узаконила це явище, щоб реально бачити, що це, і розуміти, як воно працює. Інакше це явище буде існувати, але приховано. Потрібні конкретні правила гри. Тому депутати УКРОПу  ініціювали законопроекти 5144, 5145 про лобізм.

— Можливо, нам потрібен тимчасовий «освічений авторитаризм» для побудови сильних державних інституцій, а не гра в парламентаризм?

—  Вважаю, що великим нашим здобутком є те, що у нас парламентсько-президентська республіка. Переконана, що ми на правильній дорозі. Ми мусимо «перехворіти» тими «хворобами», які нас спіткали. Не варто сходити з правильного шляху демократії. «Хвороби» — це не сигнал слабкості, а засіб вироблення імунітету. Тому парламентаризм треба відстоювати. Цей парламент кращий за попередній.

— Цікаво, чому ви вважаєте, що цей парламент є кращим за попередній?

— Є депутати, які здатні відстоювати інтереси не конкретних кланів, груп, а мати державницьку позицію. Вони дійсно керуються інтересами країни, народу. І в нинішньому парламенті їх істотно більше, ніж в попередньому. Вірю, що ці здорові тенденції будуть визначальними.

— За словами Онищенка, різниця між нинішнім і попереднім парламентом лише в ціні питання.

— Гроші, які носив Онищенко, стосувались не всього парламенту. Існує корумпований сегмент, а це не стосується всіх депутатів.

«ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ВІДБУВАЄТЬСЯ СКЛАДНО, ТОМУ ЩО ЛЮДИ ДО КІНЦЯ НЕ РОЗУМІЮТЬ ВИГОД ВІД ЦИХ ПРОЦЕСІВ»

— Стосовно децентралізації. Великий тягар зараз ліг на плечі місцевої влади. І міські голови говорять, що нинішній бюджет — це не бюджет розвитку, а бюджет проїдання. Чому так сталося?

— Ми були свідомі, що законом № 5131 (зміни до Бюджетного кодексу України. — Ред.) на децентралізації буде поставлена крапка. Адже те, що це нереальний тягар для місцевих бюджетів, було зрозумілим на початку 2016 року, коли фінансування профтехосвіти передали на місцевий рівень. З досвіду спілкування з виборцями, головами селищних рад, мерами міст, остаточно переконалась, що місцеві бюджети не подужають утримання закладів освіти, охорони здоров’я через бідність місцевих бюджетів. Коштів реально немає стільки. Зараз, наприклад, масово звільняють непедагогічних працівників у школах, «оптимізовують» лікарні, амбулаторії.

— Невже центральна влада цього не розуміє?

— Думаю, що усі це розуміють. На сполох б’ють депутати-мажоритарники. Інші, які зайшли до Ради за списками, перебувають у віртуальному просторі. На жаль, сьогодні слово патріотизм перетворилось на штамп. На практиці патріотизм полягає у тому, щоб жити життям тих, хто тебе обирав.

— Як на окрузі, де ви обиралися, відбувається процес об’єднання територіальних громад?

— Об’єднання територіальних громад  відбувається складно, тому що люди до кінця не розуміють вигод від цих процесів. Разом з тим, процес утворення нових ОТГ триває. На Волині Асоціація міст залучила до проекту дуже компетентних і досвідчених людей, які прораховують всі ризики та переваги процесу об’єднання громад. З селянами спілкуються мовою цифр. На жаль, у нас гальмується законодавча база. Досі не прийняті дуже важливі і потрібні закони. Сподіваюся, що на початку року ці законопроекти будуть підтримані депутатами.

«МЕНІ ІМПОНУЄ ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ І ЇЇ НАМІРИ РЕФОРМУВАТИ ВІТЧИЗНЯНУ ОСВІТУ»

— Як ви оцінюєте діяльність Лілії Гриневич на посаді міністра і в цілому ситуацію з реформою освіти?

— Мені імпонує Лілія Гриневич і її наміри реформувати вітчизняну освіту. Дійсно, існуюча система освіта анахронічна, дуже консервативна, у той час як життя рухається вперед і з’являються нові вимоги. Ті завдання, які сформулювала Гриневич для освіти, — на часі. Разом із тим є небезпека, що ця реформа може бути не реалізована через брак коштів. Наприклад, в Польщі на реформи були виділені величезні кошти, тому є успіх.

— Прем’єр Володимир Гройсман сказав, що освіта входить в дев’ятку пріоритетів цього бюджету.

— Збільшення зарплати вчителю — важливий крок, але не єдиний в освітньому сегменті. Адже ще є дошкілля, позашкілля, профтехосвіта, вища школа. І проблем там не зменшилося, а навпаки. До прикладу, зміни щодо стипендіального забезпечення студентів. Відтепер стипендія буде визначатися не законом, а наявністю коштів у бюджеті та урядом. Нечіткі правила і подвійні стандарти шкодять реальним реформам. Тому депутати-укропівці ініціюють низку законопроектів, які стосуються фінансування освіти, стипендій, мови освіти.

«В ДІЯХ КОЛОМОЙСЬКОГО Я БАЧУ БАЖАННЯ РОЗБУДОВУВАТИ ПАРТІЮ НА МІЦНІЙ ІДЕОЛОГІЧНІЙ І КАДРОВІЙ ОСНОВІ»

— Наскільки «здоровою» є сьогодні атмосфера в УКРОПі? Є різні чутки щодо ситуації в партії: від «негласних» домовленостей з Банковою про «спільну гру» — до того, що Коломойський особисто очолить партію і вона піде в жорстку опозицію.

— Партія вийшла на новий рівень. Схвалений новий статут, який попередньо обговорили в кожній області. В його основу покладені демократичні принципи. Те, що в партії є  різні думки, вважаю позитивом. Є можливість дискутувати, виробляти стратегію загального розвитку. І це добре. Разом з тим, партія — це така структура, яка повинна мати чільного керівника. Станом на зараз — це голова політради — Тарас Батенко. До речі, колегіальний робочий орган — Політрада партії — складається з представників (по три) від кожної області України. Створена комісія партійного контролю, яку  очолив Ігор Коломойський.

— До речі, як партійці сприйняли вступ Коломойського в УКРОП? Що це означає для вас?

— Це, без сумніву, додає усім впевненості. Мені ця ситуація нагадала іншу, коли на початку війни Ігор Коломойський зробив рішучий крок і став губернатором Дніпропетровської області, а Ігор Палиця — губернатором Одеської області. Тому, що це були «гарячі точки», області важливі для країни, які треба було відстояти, зберегти. В діях Коломойського я бачу найперше бажання розбудовувати партію на міцній ідеологічній і кадровій  основі.

«В ПИТАННІ «ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ» УКРАЇНА ВИСТУПАЄ В ПАСИВІ»

— Ви представляєте прикордонну область України. Волинь межує з Польщею, в якій за останній час відбулось посилення антиукраїнських настроїв. Що, на вашу думку, відбувається? Це такі тенденції в польському суспільстві?

—  У цій історії ми, на жаль, виступаємо в «пасиві». Бо від 2003 року, коли відкрили пам’ятник у Павлівці і підписали документи про примирення, українська сторона практично нічого не робила. Праці вітчизняних істориків, науковців на відміну від польських колег майже не друкувалися, кошти на дослідження не виділялися. У Польщі зроблено в рази більше: створені інституції, де вивчається це питання, видаються сотні нових книг на цю тему. У нас порівняно — мізер. І це проблема держави.

Для того, щоб позиція дипломатів, політиків, українського суспільства була об’єктивною, виваженою і водночас державницькою потрібно мати усю доказову базу, осмислену і прокоментовану істориками.

У нас на Волині є науковці, які заповнюють ці «діри», збирають свідчення очевидців, звіряють з метричними книгам, працюють з архівами. Наша версія відрізняється від польської істотно. До прикладу, в польській історичній літературі називається село, в якому від рук «волинських зарізяк» загинуло 490 поляків, а виявляється за переписом на той рік всього в цьому селі жило трохи більше 110 поляків.

Але це закид не моїм колегам-історикам. Це — закид державі, тому що мали б виділятися кошти на ці програми так, як у Польщі.

«ДУМАЮ, ЩО 2017-й ВСЕ Ж БУДЕ КРАЩИМ, НІЖ 2016-й»

— Ваші підсумки 2016 року і прогноз на 2017-й?

— Рік, що минає, був непростим. Це — рік економічної та політичної нестабільності. Але найсумніше,  що війна триває, і кінця їй не видно. Тому все важливе відбуватиметься у 2017 році і безпосередньо буде пов’язане з війною і нашими відносинами з Росією та США.

Для того щоб ми зберегли себе, нам у 2017-му, попри всі політичні та економічні випробування, потрібно бути монолітними і згуртованими. Кожен має формувати свою парадигму становлення себе у своїй державі. Дуже гарним і ефективним прикладом, як бути патріотом і громадянином — є газета «День». Це не тому, що я хочу сказати комплімент газеті і п. Ларисі Івшиній як головному редактору. Річ у тім, що я постійна читачка газети упродовж останніх 10 років. Високий тонус патріотизму і моральних імперативів «Дня»  формує правильне середовище. Тому, коли мене обрали депутатом і ми визначилась з приймальнями, перше, з чого ми почали 2017-й з передплати газети «День» на приймальні. Якщо люди читають і мають можливість вбирати правильні думки, здатні критично мислити, вони будуть формувати і себе, і здорове середовище навколо.

Я думаю, що 2017 рік все ж буде кращим, ніж 2016-й. Так, можливо буде складніше фінансово, економічно, політично. Але ж не даремно гинуть наші хлопці на сході, не даремними є жертви їх матерів, не даремними є зусилля волонтерів. Ми — на крок ближчі до перемоги, і я в це вірю.