Голос крізь віки

У нашій історії є багато трагічних сторінок, які хочеться вирвати та спалити, щоб не ятрити душевні рани, проте недарма існує вислів: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Щоб більше дізнатися про своє минуле, переосмислити хід історії та зробити висновки на майбутнє, учасники Літньої школи журналістики «Дня» здійснили особливу подорож «Від козаків до гетьманів: Козелець – Батурин». Мандрувати сторінками української історії літньошколярам допомагала туристична компанія «Орнамент України», за підтримки якої редакція організувала поїздку, та вже знайома нам суперкомпетентна екскурсовод Анжела Савченко.

Фоторепортаж

БИКІВНЯ

Першою зупинкою нашого інтелектуального маршруту став національний історико-меморіальний заповідник у Биківнянському лісі. Цей меморіальний комплекс створений у 1994 році для вшанування пам’яті жертв політичних репресій. За словами нашого екскурсовода, це перше за розмірами поховання людей, що були знищені внаслідок політичних репресій, на території України і третє на території колишнього Радянського Союзу. Тут знайдено приблизно 13 тис. загиблих. Однак українці, на відміну від поляків, не часто здійснюють паломництво до Биківнянсього меморіалу, відкритого у 2012 році, а згадують про репресованих лише в третю неділю травня, бо саме в цей день в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій.

КОЗЕЛЕЦЬ

Окрасою другої зупинки став собор Різдва Богородиці в Козельці. Це один із найбільш знакових та найвизначніших храмів Лівобережної України. Собор створений архітекторами І. Григоровичем-Барським та А. Квасовим, розповіла пані Анжела. Він побудований в еклектичному стилі: тут прекрасно поєднується бароко, класицизм і рококо. Родзинкою цієї споруди став унікальний іконостас. Із 80-ти ікон, що ввійшли до іконостасу, до наших днів збереглося 50 зображень святих. Храм вражає не тільки чудовою архітектурою, але й цікавою історією. Ініціаторами побудови собору Різдва Богородиці стали брати Олексій та Кирило Розумовські, а нащадки цих відомих та впливових людей досі вінчаються в цьому храмі.

У СТІНАХ ФОРТЕЦІ

Знову в дорогу, і нарешті ми дістались до серця Гетьманщини – міста Батурин. «Столицею Гетьманщини» його названо зовсім недаремно, адже місто було резиденцією Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи в різні періоди, а в 1760 році Батурин перейшов у власність Кирила Розумовського. Саме тому в місті споруджений меморіал «Гетьмани. Молитва за Україну», біля якого ми залюбки сфотографувалися. Пам’ятник включає в себе постаті п’яти найвпливовіших осіб Гетьманської доби, життя яких було пов’язане з Батурином. Це єдиний гетьман селянського походження Дем’ян Многогрішний, гетьман, за правління якого українська православна церква була підпорядкована Московському патріархату, Іван Самойлович, Іван Мазепа – другий гетьман після  Богдана Хмельницького, якому вдалося об’єднати Україну, автор першої Конституції у світі Пилип Орлик та останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський.

Цитадель Батуринської фортеці була реконструйована у 2008 році. Увійшовши у неї, літньошколярі перенеслися в Батурин XVII-XVIII століть, а стрибок у часі їм допоміг зробити екскурсовод Віталій Мамалага. Лише в стінах фортеці по-справжньому можна до кінця зрозуміти і перейнятись трагічною долею Батурина. Тільки через те, що Іван Мазепа виступив проти Петра I та проявив непокору, жертвами царського гніву стали 14 тисяч мирних жителів і захисників міста. 2 листопада 1708 року війська Олександра Меншикова спалили та зрівняли Батурин із землею. Це дике звірство, вчинене царською Росією ще раз нагадує нам, якого «хорошого сусіда» та «старшого брата» ми маємо.

На території Батуринської фортеці розташована церква Воскресіння Господнього. Цікаво, що ній знаходиться урна із землею з могили Івана Мазепи, а під храмом розташована крипта – місце перепоховання решток людей, що стали жертвами нелюдського злочину.

Також тут розташований Гетьманський будинок, криниця і скарбниця Мазепи. Найбільшу увагу привертає меморіал «Жертвам Батуринської трагедії», встановлений у 2004 році. Пан Володимир спростував легенду про скарби Мазепи, які нібито знаходились десь на території фортеці та додав: «У Батурині залишились тільки духовні скарби гетьмана». Здається, навіть мелодійний звук бандури, що лунає у стінах фортеці, не може заглушити «крику» жорстоко вбитих і закатованих людей. Але якщо прислухатися ще уважніше, то можна почути голос гетьмана, який ніби виправдовується перед українцями: «Не заради власних інтересів я роблю цей крок, а заради вас і ваших дітей та України!».

У Батурині ще й досі тривають багатолітні розкопки підмурків і розвалів, тому дослідники продовжують розгадувати таємниці, що приховує Батуринська земля. Ознайомитися із історією міста можна не тільки зі слів екскурсовода або путівників, а й завітавши до Музею археології Батурина. Музей має багату колекцію археологічних знахідок різних періодів: вироби з кераміки, заліза, кісток, фрагменти скла та посуду, прикраси, зброю. Особливу увагу літньошколярів привернули дубові частоколи, які були частиною оборонних укріплень стародавнього Батурина. В давнину їх обмазували салом, аби ворогу важче було забратися у місто. Доторкнувшись до них, можна відчути далекий, ледь вловимий дух тих часів, і... запах сала.

БУДИНОК ВАСИЛЯ КОЧУБЕЯ

Єдиною спорудою на території Батурина, що збереглась з часів великого гетьмана Івана Мазепи, є будинок Генерального судді Василя Кочубея. Історія будівлі представлена у чотирьох залах, де, завдяки великій кількості речей тієї доби, можна дізнатися більше про епоху Гетьманщини та познайомитися із побутом знатної родини. Предмети з оздоблення будинку (ключі, кахлі, прикраси від люстри) свідчать про високий естетичний смак колишніх господарів. Сьогодні кімнати будинку можуть похвалитися не тільки залишками минулої розкоші, а й чудовими картинами сучасників, які гармонійно вписуються в інтер’єр. Експозицію прикрашають й неймовірні роботи, на жаль, уже покійного Сергія Якутовича, одну з них у 2010 році музею подарувала головний редактор газети «День» Лариса Івшина.

Споруду було зведено за гетьмана Дем’яна Многогрішного як будинок Генерального Суду, тому логічно, що у підвальному приміщені знаходилася в’язниця. Спраглі до пізнання літньошколярі вирішили на собі перевірити, чи насправді вона там є. Злякавшись спочатку воскових фігур, які були схожі на живих людей, а потім зображень із тортурами, дівчата таки мужньо витримали закінчення екскурсії. Насправді надзвичайним видається те, що дім вистояв та пережив безжалісне нищення міста Олександром Меншиковим в 1708 році. Можливо, задля того, аби через 300 років ми мали змогу побачити цю будівлю як єдиного свідка тих кривавих подій.

НАТХНЕННЯ ПАЛАЦУ РОЗУМОВСЬКОГО

Найбільше вражень та емоцій залишив у літньошколярів Палац Кирила Розумовського. Ця нещодавно відреставрована розкішна архітектурна пам’ятка свідчить про відродження Гетьманської столиці. На вході в палац екскурсовод зазначив: «Негативні події повинні нас вчити, а позитивні – надихати». Як саме надихнулись літньошколярі, читайте нижче у відгуках.

…Подорожуючи Батурином, згадуєш знамениті слова Юрія Шевельова про те, що трьома страшними ворогами українського відродження є Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини. Саме на цих землях приходить усвідомлення того, як заважали розбудові нашої державності кочубеї, як ненавиділа і знищувала Москва славні сторінки нашої історії. Але врешті-решт, на заміну провінціалізму, відчуттю меншовартості, прийде почуття гордості за свою країну і себе самого.

ВРАЖЕННЯ

«Я ЗДІЙСНИЛА ВЛАСНУ МАЛЕНЬКУ МРІЮ»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:

Надзвичайний був день: десятки фото, сотні вражень і один світлий спогад. Неймовірно люблю екскурсії місцями, які поєднують чарівну красу з таємничою історією... Знала, що коли потраплю до Літньої школи журналістики «Дня», за місяць пройду шлях від студентки І курсу спеціальності «Журналістика» до справжнього журналіста (від мрії — до цілі). А сталося так, що в рамках проекту пройшла ще й «від козаків до гетьманів». Я дуже вдячна екскурсоводам за змістовну подорож: вражає ставлення людей до роботи, здавалося, вони хотіли підмітити кожну маленьку деталь. А з почуттям гумору екскурсовода Віталія ми навіть забули про дощ. Емоції переповнювали, коли стояла в соборі Різдва пресвятої Богородиці у Козельці, там, де обручуються нащадки Кирила Розумовського. Захопливо було ходити місцями Мазепи в Батурині, дивитися в музеї на залишки посуду, з якого він, ймовірно, їв, на шахи, якими, ймовірно, грав. Атмосферно. Звісно ж, перехоплювало дух біля усипальниці Кирила Розумовського. Я бачила багато весіль поблизу Цитаделі, — вважаю, чудово, коли люди фотографуються поблизу пам’яток історії. Весілля пройде, і пам'ятки зникнуть або зміняться, а фото — на десятки років. Я здійснила власну маленьку мрію, побувавши у Палаці гетьмана України Кирила, — краса і велич. Це був день, який хотілось би повторити, але вже з власною родиною, дітьми.

«ЦЕ ВСЕ НАДИХАЄ ТВОРИТИ ТА ЦІНУВАТИ РІДНЕ»

Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:

— Батурин вразив мене палацом Кирила Розумовського, адже саме там я отримала естетичну насолоду, яка, мабуть, залишила відбиток на все життя. Коли переходила із зали у залу, у мене перехоплювало подих, а разом з тим захоплення підсилювала музика мазепинського часу. Прекрасне ліплення, відмінно підібрані кольорові гами, граційні орнаменти, живописні кімнати – це все надихає творити, цінувати рідне та ще більше захоплюватися українською культурою, яка сьогодні для мене відкрилася із зовсім іншого ракурсу. Я навіть не очікувала, що Чернігівщина така колоритна, і що там зберігся єдиний в Україні гетьманський палац, адже цей регіон у мене завжди асоціювався лише із великою кількістю храмів. Ще більшу цікавість до палацу розбудив той факт, що у Батурин приїжджають нащадки Кирила Розумовського, які глибоко поважають місто, звідки пішов їхній рід. Знаю точно, що хочу знову там побувати, адже переплетення класицизму, рококо та бароко просто нікого не може залишити байдужим. Раджу не пожаліти часу та коштів, і відвідати Батурин – це місто, звідки Україною керували гетьмани, а цей факт підсилив бажання познайомитися з ним набагато ближче. Якщо вам подобається архітектура – збирайте речі та гайда до Батурина, де крім палацу є багато інших локацій, які є не менш цікавими. Місто Батурин, що на Чернігівщині, – це одна із родзинок України.

Літня школа журналістики газети «День» відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.