Берлінале, 9-10 лютого: в тіні "Дикої миші"

У перші два дні Берлінале відбулися  три примітні  події — одна суспільна, одна ностальгійна і одна кінематографічна.

Суспільна — це прем'єра документального фільму Аскольда Курова “Процес: держава Росія проти Олега Сенцова” (спільне виробництво Естонії, Польщі та Чехії). Куров стежив за процесом Сенцова із самого початку і вже представляв у Києві чорнові матеріали. Результатом стала 75-хвилинна  хроніка суду, збагачена коментарями адвокатів, політологів і родичів Сенцова. Режисер дійсно опрацював чимало матеріалу — але зробив, по суті, публіцистичну програму  зі зникомо малою кінематографічною цінністю. Тут майже немає внутрішнього ритму, немає своєї історії, деякі коментаторі підібрані невдало (політолог Кірілл Рогов, наприклад), та й сам образ Олега вийшов доволі плакатним. Якщо метою було просто нагадати європейському глядачу про злочин путінської Росії проти Сенцова та інших звинувачуваних по його справі -  тоді вона досягнута. Але результат був би набагато переконливішим, якби  ним ще стояла кінематографічна якість.

Подія ностальгійна — це продовження фільму, відомо в нас як «На голці» (Trainspotting, 1996) - T2 Trainspotting, так само зняте Денні Бойлом з тими самими акторами у головних ролях. Якщо коротко, то це — фільм-омаж, фільм-присвята тій давній культовій картині. Бойл дуже точно вгадує бажання авдиторії першого фільму й йде їм назустріч, вміло тішить глядацьку фізіологію. Вся четвірка напівкримінальних “мушкетерів” грає не менш жваво, ніж 20 років тому, діалоги так само дотепні й стрімкі, є маса  смішних моментів і доброї музики — і нової, і старої. Звісно,  бракує тої прихованої меланхолії, ба навіть і моторошності, що виводили “На голці” за межі жанрового потоку, але  Бойл, на диво, впорався. Бо вийшло стрімко, енергійно і місцями навіть молодо. З цього фільму виходиш пританцьовуючи. На фестивалях це рідкість.

Що ж до кінематографічних здобутків, то поки що в основному конкурсі критичне око потішила  “Дика миша” - повнометражний дебют популярного австрійського коміка Йозефа Хадера.

Хадер грає невротичного, жовчного музикознавця, здатного знищити кар'єру музиканта однією рецензією. Коли його після 25 років отакої кіллерської роботи звільняють з редакції, він геть зривається з котушок і починає коїти щоразу більш ексцентричні і ризиковані речі. Хадер сам написав сценарій і виступив режисером, проте це не сольне шоу: решта акторів прекрасно справляється. “Дика миша” -  власне, назва атракціону американських гірок, який раптом стає  бізнес-проектом героя і його шкільного товариша, проте це лише один з епізодів  кумедного здичавіння, що захоплює на наших очах кількох фрустрованих представників і представниць середнього класу. А закінчується все громовими акордами з Ігоря Стравінського, котрий — важко в це повірити — звучить у контексті всього показаного вельми іронічно.

Отже, з п'яти фільмів, показаних в основному конкурсі, “Дика миша” - перший реальний претендент на призи — як мінімум на “ведмедів” за акторські роботи.

А втім,головні фестивальні сюрпризи ще попереду.