«Де душа живе без страху...»
Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків представляє виставку «Світ творчості Рабіндраната Таґора»
В експозиції представлені роботи видатного індійського мислителя, художника, поета та есеїста. На виставці можна побачити до двох десятків картин майстра, кожна з яких має свій філософський підтекст. Так, полотно «Пташка у золотій клітці» особливо привертає увагу відвідувачів. На багатьох картинах Таґора зображені жінки, наприклад, «Я знаю тебе, іноземко»...
— Без Шевченка не було б України, а без Тагора не було б сучасної Індії, — переконана голова «Центру Таґора» Мрідула ГОШ. — Перший неєвропейський лауреат Нобелівської премії з літератури (1913) «за глибоко відчуті, оригінальні та прекрасні вірші, які з винятковою майстерністю виразили його поетичне мислення», діяч національного визвольного руху, автор віршів, які стали гімнами незалежних Індії та Бангладешу — Рабіндранат Таґор був по-справжньому передовою людиною свого часу.
Творчому становленню Таґора сприяло родинне середовище. Його брати стали художниками, а одна із сестер — першою жінкою-поетесою в бенгальській літературі.
Таґор належав до реформаторської течії брахмаїзму, яка була відродженням індійської культури. Відродження це відбувалося не після отримання Індією незалежності, а до цього, і полягало в заглибленні в науку, в систематизації старих знань. У цьому процесі велику роль відігравала родина Таґора ще до появи Ганді, який приїхав в Індію пізніше.
Перший вірш, написаний Таґором (у восьмирічному віці), вирізнявся філософічністю. Хоч літературний доробок Таґора, який складає вісімнадцять томів, і приніс йому всесвітнє визнання, але на першому місці для Таґора стояв живопис. У це важко повірити, зважаючи на те, що почав він малювати досить пізно — у віці шістдесяти восьми років.
— Таґор писав картини, бо розумів, що поезією важко спілкуватися з людиною. Через переклад треба щось пояснювати, а через картину відбувається безпосереднє спілкування з людиною, — пояснює Мрідула Гош. — Він доволі по-аматорськи почав писати картини, але вони не належать до наївного мистецтва. У нього було дуже глибоке філософське усвідомлення світу, яке він передавав через лінію. У нього є вірш «Причарувала мене лінія», де він порівнює слово як засіб самовираження поета та лінію як те, чим послуговується художник. Він не бачив мистецтво як техніку. Тому його контакт із лініями — це його думки, реалізовані у картині. Це ми бачимо у картинах певний напрям, намагаємося втиснути їх у рамки, які ставить перед нами раціоналізм. Його техніка — це, швидше за все, імпресіонізм. Він абсолютно відповідає вимогам свого часу, але йти за ними не було його метою. При цьому він багато виставлявся у Парижі, перед ним відривали двері найкращі музеї.
Таґор болісно переживав Другу світову війну, вважаючи, що у світі настала криза, що світ не врятує сам себе. Тому його останнє есе має назву «Кінець цивілізації».
— Він не встиг побачити незалежну Індію. Але він жив значно незалежніше, ніж найнезалежніший громадянин незалежної Індії зараз, — переконана Мрідула Гош.
Нині картини Рабіндраната Таґора вже побачили в Рівному, Житомирі, Вінниці та Хмельницькому.
