Мереживо думок та існування на котурнах

Жінки у своїй більшості невиговорені. На це є безліч причин, і перераховувати їх не варто.  Просто болить, а вимовити — виговорити це неможливо. Власне, про невимовленість жіночих думок остання заньківчанська прем’єра у постановці Алли Бабенко. В Національному академічному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької вона проживає довге та яскраве життя, але й для неї безліч речей залишаються немовленими. Тож недаремно режисер взяла до постановки п’єсу польської письменниці Зофії Налковської, написану ще 1930 року — «Жіночий дім». У заньківчанській версії п’єса дістала підназву «Ціна любові»  — для А.Бабенко це наче код її вистави.

В історію  польської родини Алла Григорівна  «вселяє» світ своєї любові. Ефрос, Товстоногов, Казаков, Престлі... зі світлин дивляться на глядача, так частка її, Бабенко, життя приходить до глядачів у вишуканій сценографії Олександра Оверчука, яка мереживом плететься у вись, охоплює тривогою весь сценічний простір і дає надію мерехтінням банальних фар...Про цю сценографію можна писати есе  (і це така тепер рідкість у театрі)! В ній затишно акторам. Хоча в цій виставі їм відчути затишок не дано.

Алла Бабенко своїх вірних посестер-акторок зразу ж «ставить» на котурни, не даючи їм зійти на побутове існування, доводячи відчай непізнаної чи невідчутої любові до рівня сакральної трагедії. Всі ці чотири покоління однієї родини дуже різні  й водночас схожі, як дві краплі роси. І навіть невістка стає невідділимою від цього роду, хоча деким так і невизнана. Сім жінок, як сім днів тижня, окреслені своєю історією, хоча кожна історія так і не прочитується до кінця, бо навіть на котурнах жінки залишаються невиговореними. Надламаний танок кожної (постановка  Олени Балаян) лише загострить невисказаність, додасть щему. Як добрий дух цієї родини Целіна Бєлська — Дарія Зелізна, мама, свекруха, бабуся, прабабуся, ніби спокійна, ніби виважена, та що стоїть за цим спокоєм? Відкритися може лише перед онучкою Йоанною Нелічовою  (Наталя Лань). Та чи чує її вона? Існування на котурнах героїні Наталки Лань — як втілення неповернення любові, бо смерть не відкриє очей людини, яку, на її святе переконання, недолюбили. Так і існують  усі на котурних паралелях: іронічно-сміхотлива Юля Червенська — Ірина Швайківська, і дитинно-розфантазована Ружа Биленська — Христина Гриценко, і «вічна» невістка Текля Белська — Галина Давидова, і «спокійно» замкнена в собі Марія Ланова — Олександра Бонковська, і навіть спрагла бути почутою Єва Лаштувна — Христина Гузіль. Їх  тривожить усе, що відбувається за вікнами цієї мереживної оселі, тільки почути одна одну не можуть. А любов десь живе, ціна її — життя! Вона прийде тінню танго, тендітна чоловіча постать (актор  Віталій Гончаренко)  схилиться над жіночою постаттю...

Зал скандуватиме «браво», іронічно посміхнеться зі світлини Анатолій  Ефрос, десь майне на краю мереживних стін  тінь Леся Курбаса, і згасне світло... А невимовлене залишиться невимовленим. Ось таке воно, мереживо жіночих думок.

Наступний показ вистави «Жіночий дім (Ціна любові)» відбудеться 9 липня.