«Музейники – це герої!»

Нагороду за особистий внесок у розвиток музейної справи вручили у «Мистецькому Арсеналі» у Києві. Церемонію приурочили до дня народження Бориса Возницького (16 квітня). Загалом було 16 претендентів. Минулого разу, коли премію вручали вперше, таких було десять. Подання надійшли з Дніпропетровська, Києва, Львова, Луцька і Хмельницького. Спочатку Експертна рада визначила троє номінантів, а потім — переможця. У трійку фіналістів увійшли, крім Тетяни Сабодаш, Олександр Пажимський — ініціатор та співавтор створення низки музеїв, зокрема музею-садиби «Самчики», і колектив підводних археологів та реставраторів Національного заповідника «Хортиця».

Тетяна Сабодаш працює у музеї-заповіднику «Олеський замок» більше 40 років, багато з них минуло під керівництвом Бориса Возницького.

БОРИС ВОЗНИЦЬКИЙ — ЯК «ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ» УКРАЇНСЬКИХ МУЗЕЇВ, ЯКИЙ БАГАТО ЗРОБИВ І ДЛЯ РОЗВИТКУ «МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ»

— Борис Григорович був нашим учителем, нашою «головною людиною». Він навчив нас музейній дисципліні, не терпів, щоб справи робили як-небудь, — згадує Тетяна САБОДАШ. — Люди приходять до Олеського замку і спокійно розглядають ікони та розп’яття XV—XVI століть, ніби так і має бути. Навіть не уявляєте, яка серйозна боротьба розгорнулася, щоб ці речі були у музеї! Олеський замок був символічним «первістком» Бориса Григоровича, він дуже любив його...

Тепер серед експонатів Олеського замку з’явилася вишукана статуетка із зашифрованим іменем «батька» закладу — відзнака за премію.

СТАТУЕТКА, ЯКУ ВРУЧАЮТЬ ЛАУРЕАТАМ ПРЕМІЇ, ОБРИСАМИ НАГАДУЄ КОЛОННУ (БО ФАХІВЦІ-ЕНТУЗІАСТИ, ЯК КОЛОННА, ТРИМАЮТЬ  НА СОБІ УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ)

Олеський замок щороку відвідують понад 100 тисяч людей. До Дня музеїв (18 травня) співробітники закладу хочуть відкрити нову виставкову залу. Призовий фонд премії — 20 тисяч гривень — має піти на покупку кондиціонерів і штор для цього приміщення. «Ніколи не дозволимо скривдити Олеський замок! Ми, співробітники музею, не гребуємо і лопатою попрацювати, якщо треба. Коли хочеш, щоб щось зробили гарно, зроби це сам», — стверджує Тетяна Сабодаш.

«НАША ГОЛОВНА МЕТА — СЛУЖИТИ ЛЮДЯМ»

Премія імені Бориса Возницького є українською недержавною нагородою, якою відзначають осіб або колективи, що зробили вагомий внесок у розвиток музейної справи країни. Премія вшановує пам’ять Бориса Григоровича — «янгола-охоронця» українських музеїв. Возницький ініціював створення багатьох художньо-меморіальних закладів, зокрема Музею першодрукаря Івана Федорова і Музею Пінзеля, відновлював замки Галичини: Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький. Також ця людина очолювала Музейну раду при Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», започаткувала Благодійний фонд «Мистецький Арсенал». Нагадаємо, Борис Возницький трагічно загинув 2012 року під час дорожньо-транспортної пригоди у Золочівському районі Львівщини (причиною ДТП міг стати серцевий напад або раптове погіршення самопочуття Возницького).

ОЛЕКСАНДР ПАЖИМСЬКИЙ — ОДИН ІЗ ФІНАЛІСТІВ ПРЕМІЇ ІМЕНІ БОРИСА ВОЗНИЦЬКОГО, ІНІЦІАТОР СТВОРЕННЯ НИЗКИ МУЗЕЇВ, ЗОКРЕМА ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА «САМЧИКИ» У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ. ДО РЕЧІ, ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ Є ДАВНІМ ЧИТАЧЕМ ГАЗЕТИ «День»

Нагороду імені Бориса Возницького заснували «Мистецький Арсенал» та Львівська національна галерея мистецтв 2013 року. Премію вручають раз на два роки. Лауреата визначає Експертна рада, до якої входять музейні фахівці та представники громадськості. Серед почесних гостей на врученні премії була головний редактор газети «День» Лариса Івшина. «Це дуже аристократичний захід. Тут зібралася наша еліта, кожен номінант вартий уваги журналістів і загалу. Нещодавно в Україні з’явився суспільний мовник. Якби влаштували пряму трансляцію з вручення премії, усі знали б цих людей», — зауважила Лариса ІВШИНА.

— Люди, які організовують премію, фактично, роблять це ні за що, єдина їхня мета — підтримати музейників України, — зауважує донька Бориса Возницького, директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса РАЗІНКОВА-ВОЗНИЦЬКА. — Держава майже не допомагає музеям коштами, і ця премія — поштовх для людей, щоб вони й надалі оберігали нашу спадщину. Працівники музеїв — герої, бо отримують копійки і повністю віддають себе справі.

Песимізм та «чорна» депресія трапляються, зізнається цьогорічний лауреат Тетяна Сабодаш: «Інколи здається, що долаєш непробивну гору. Але все одно ми у музеї знаходимо сили і працюємо над науковими каталогами, виставками, статтями. Люди приходять до нас, і це як сонце. Заради наших відвідувачів готові працювати знов і знов. Наша головна мета — служити людям, нести їм спокій, радість та впевненість».

Українські музеї включаються у сучасні реалії. Генеральний директор національного заповідника «Хортиця» Максим Остапенко розповів, що багато працівників закладу є волонтерами, а деякі добровольцями борються на Донбасі. Відчувати зв’язок між військовою спадщиною козацької доби і сучасністю дуже важливо для музейників «Хортиці».

«ВІД НЬОГО ВІЯЛО СПОКОЄМ І ДОБРОТОЮ»

На вручення Премії імені Бориса Возницького завітав славетний український художник Іван Марчук. Разом із Возницьким Іван Степанович ходив до училища (нині це Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша). Іван МАРЧУК поділився з «Днем» думками про Бориса Григоровича і про українські музеї:

— Коли я вступив на перший курс училища, Борис Возницький вчився на другому — ми чотири роки були разом. Найбільше запам’яталася шинель Бориса, він завжди приходив у ній на уроки. Ця людина була як дитина. Він говорив, наче голубив, від нього віяло спокоєм і добротою. Хоча і війну пройшов, мав якесь звання. Але завжди був меланхолійним та спокійним, навіть якщо щось дуже допече — буквально «апостол правди і науки».

Серед музейників України не знаю нікого такого, як Борис Возницький. Зараз ми занедбана країна щодо музейної справи. У нас це потрібно тільки ентузіастам — таким, як Возницький. І знаходяться люди, здатні служити музейній справі все життя. Тому потрібна хоча б мала підтримка, така, як Премія імені Бориса Возницького, щоб музейники могли потішитися.