Незнайомки

«О панно Інно, панно Інно! Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів», писав Павло Тичина. Він був поетом, чудовим музикантом і неабияким художником. Завдяки художній обдарованості образи його поезій видаються такими живими, «об’ємними». Зокрема і знаменита «Панна Інна». До речі, хрестоматійний «тужливий» вірш, що багатьом видається схожим на написаний фарбами портрет, насправді був адресований доньці чернігівського літератора Івана Коновала. Вона була закохана у юного Павла. А Тичина покохав її старшу сестру Поліну. («Любив? – Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги...»).

До речі, не всі знають, що у зрілому віці Павло Григорович шкодував про те, що не зайнявся живописом.

Якщо в гарного поета очі художника, кожен гарний маляр ще й, як відомо, поет. Щоправда, сучасні вітчизняні художники у розмовах та навіть публічних виступах часто дуже непоетично нарікають на… занепад живопису. Кажуть, мистецтво портретного живопису у країні зовсім занепадає. Адже зображувати людей – це вершина майстерності традиційної мистецької школи.

В експозиції була представлена величезна і дуже цікава добірка – з понад 100 робіт більшість склали виключно жіночі портрети. Обмежень за віком, статтю та ступенем споріднення між художниками та їхніми «натурами» організатори, звісно, не висували. Як і будь-яких формальних стилістичних обмежень.

Найстаріші портрети датовано 1960-ми роками, а найновіші ще пахнуть фарбою. Зробивши коло залами, можна отримати уявлення про еволюцію жіночого портрету від «суворого реалізму» до псевдонародницького орнаменталізму останніх років.

Серед експонованих робіт майже немає офіційних, парадних портретів. Натомість дуже багато з любов’ю виконаних в олійній техніці «камерних», інтимних, «на добру згадку», портретів дочок (онучок), коханих, дружин, шанованих приятельок і найкращих подруг. Образи найважливіших у власному житті жінок сучасні художники Україні найчастіше відтворюють у імпресіоністичній манері. Як Олександр Мурашко, чи, швидше, подібно до «пізньої» Тетяни Яблонської.

Втім, є й дуже формалізовані, «вторинні», у яких майже не відчуваєш емоцій самих авторів, портрети. Вони містять явний «реверанс» сучасному офіціозу, навіть якщо намагаються бути схожими на стилізацію портретів козацької старшини чи наслідують живопис Федіра Кричевського. Героїні цих творів різних авторів, що походять з різних куточків України, завмерли у подібних позах – одягнені у схожі «народні» строї. «Всі у штанях, скроєних однаково», – написав би про цих панянок іронічний поет. На щастя, не тільки якісно, але й кількісно, новітніх Наталок-Полтавок витісняють найрізноманітніші портрети наших сучасниць, створені під впливом навіть не Яблонської та Мурашка – західного живопису. Є навіть виконане у «південноафриканському» яскравому стилі зображення красуні-мулатки («Портрет іспанки» О.Карпенко). Або ж «салонний» (але від того нічим не гірший за інші) «Портрет леді Джейн із собакою Веласкеса» О.Тітова та ін.

Однак очі – «як музика, як спів» – художники оспівуватимуть через віки. Адже це сама любов дивиться зачарованими очима.