Про конфлікт у Львівському театрі імені Марії Заньковецької

Конфлікт у заньківчан триває. Не встигли вщухнути пристрасті стосовно непереукладання контракту з актором Ярославом Кіргачем, як театр струсонула ще одна, ще більш приголомшлива новина. Кілька днів тому головний режисер, 80-річний Федір Стригун отримав офіційного листа від генерального директора — художнього керівника театру Андрія Мацяка, в якому повідомлено, що з 29 грудня з Федором Миколайовичем буде припинено дію контракту, укладеного три роки тому. Також не планується й продовження в повному обсязі контракту з народною артисткою України 84-річною Таїсією Литвиненко.

В офіційному коментарі, що його оприлюднено на сайті театру, зазначено, що «не йдеться про повне припинення співпраці Театру імені Марії Заньковецької ні з Федором Стригуном, ні з Таїсією Литвиненко». Пану Стригуну запропоновано оформити співпрацю з театром на основі цивільно-правової угоди, а також дирекція пропонує Федорові  Миколайовичу постановку в лютому-березні 2020 року вистави на власний вибір. Щодо Таїсії Литвиненко, то її просять перейти на півставки — відповідно до зайнятості в репертуарі.

«Таку форму співпраці театр практикує з усіма нашими вельмишановними корифеями. Для прикладу, з народними артистами України Богданом Козаком та Борисом Мірусом, — зазначено в коментарі. — Хочемо особливо наголосити на тому, що контрактна система довела свою ефективність та життєздатність не лише в театральній сфері і не лише за кордоном, а й активно використовується в Україні в інших сферах зайнятості. Саме контрактна система дає змогу театрам, зокрема — і нашому, оновлюватися, залучати нові, свіжі, молоді сили, запрошувати нових режисерів та акторів. Саме така політика дасть можливість театрові оновитися, рухатися вперед. Дирекція театру щиро сподівається, що компроміс буде знайдено, відповідно — конфлікт буде вичерпано».

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ВИБУХАЮТЬ

«Листи щастя» корифеям українського театру Стригуну і Литвиненко, які працюють у театрі Заньковецької понад п’ятдесят років, ще більше загострили ситуацію. Соціальні мережі вибухають від злоби й ненависті до Андрія Мацяка. «Він націлився на тотальну зачистку в театрі і насамперед на приниження або й знешкодження в буквальному сенсі слова творчих і моральних авторитетів... Він хоче показово розправитися з корифеєм українського театру, з одним із найзнаковіших сучасних його діячів... Хочу сказати кілька слів панам Мірусу, Максимчуку, Брилинському, акторкам старшого покоління, Б. Козаку та іншим. Ви думаєте, що Мацяк не любить тільки Ф. Стригуна, а вам він друг, товариш, брат і благодійник? Не втішайте себе ілюзіями. Нині він користає з вашого мовчання, розцінюючи його як мовчазну згоду і підтримку, щоб усунути зі своєї кривої стежки скелю, корифея, Федора Стригуна. А завтра, як дрібні порошинки, просто здує з дороги і вас... Тому, шановні заньківчани, для вас із цієї ганебної ситуації є лише один вихід. Це страйк з категоричною вимогою: у театрі або ми, або якийсь там Мацяк», — читаю в дописі Василя Босовича, директора ДКП «Галичина-фільм».

ПОМСТА ЗА ТАЛАНТ?

На прес-конференції, яку скликали Ф. Стригун і Т. Литвиненко, наголошувалося на тому, що в театрі неможливо працювати. «Нас і провідних акторів переслідують, чинять психологічний тиск, — зазначив Федір Стригун. — Після звільнення Кіргача ми стали наступними жертвами — не реформи, а ненависті з боку дирекції. Моє звільнення та переведення на півставки Таїсії Йосипівни — це рішення не колективу, не художньої ради, а, як і у випадку з Кіргачем, — одноосібне рішення директора Мацяка. Це помста. Ми незручні для нього й відмовляємося бути ручними. Психологічне цькування нас і наших учнів триває роками. З репертуару зникають мої вистави, рішення про списання яких Мацяк також, ні з ким не радячись, приймає одноосібно. Всі мої пропозиції щодо постановок відхиляються теж одноосібно. Нам не дають працювати. І це — помста за талант, помста через заздрість».

ФЕДІР СТРИГУН

Нагадав пан Стригун і про те, що вже звертався до попередньої влади стосовно загальної ситуації з театрами в Україні, але відповіді так і не дочекався. Потім інформував нову владу, і результат — той самий...

ТАЇСІЯ ЛИТВИНЕНКО

Федір Стригун вимагає від Міністерства культури, молоді і спорту відсторонити Андрія Мацяка від обов’язків директора — художнього керівника Національного театру ім. М. Заньковецької. А ще нагадує, що актори завжди тут були найкращі, найреалістичніші, глибинні, філософи. Бо театр — у Львові, з чудовим глядачем, який виховав той театр, який хоче мати. «Звісно, ми могли б промовчати і тихо відповзти у «пенсійну тінь», але ми не можемо допустити, щоб наші учні, ті, кому ми передаємо професію, актори театру, наші колеги жили в перманентному страху, — кажуть Федір Стригун і Таїсія Литвиненко. — Наш авторитет у Львові, наші однодумці в колективі заважають Мацяку. Мене хвилює, що Театр Заньковецької загине. А мені цього, як лежатиму на Личаківському кладовищі, не простять ніколи!»

«НОРМАЛЬНА ФОРМА СПІВПРАЦІ»

«День» звернувся по роз’яснення стосовно зміни форм співпраці з легендарним подружжям до Андрія Мацяка. (І тут варто сказати всім, хто звинувачує Андрія Олександровича в некомпетентності й недалекоглядності, що він працює в театрі з 1989 року, а на посаді директора — з 1993-го.)

АНДРІЙ МАЦЯК

— Адміністрація театру щиро вдячна членам конкурсної комісії (а вони були зі Львова й Києва: Олена Баша, Роман Валько, Сергій Васильєв, Марина Котеленець, Олександр Кузьменко, Орест Огородник та Олег Стефанов. — Т. К.) за об’єктивне ставлення до кожного кандидата, а їх було двоє — Ярослав Кіргач та Іван Довгалюк. Було відкрите голосування, — каже А. МАЦЯК. — Двоє наших, із театру, проголосували за Кіргача. Всі інші — за Довгалюка. Мені члени комісії сказали, що цей актор живий і дуже природний. Хоча коли члени комісії виходили, одна із наших артисток влаштувала скандал, бажала, щоб вони не доїхали до Києва. Потім заскочила до мене в кабінет і повторила все те саме, ще й зачепила мою дитину, мого сина. Я вважаю, що у творчому колективі такого не має бути!

Я давно мав таке рішення, але емоційним поштовхом стала саме ця ситуація. Думаю, що у 84 роки народна артистка України не може собі такого дозволяти. Театрознавцям я можу дорікнути всім без винятку, бо вони сповідують венеційську поведінку. Коли приходять до Театру Заньковецької, говорять те, що ми хочемо почути, а на каві — цілком протилежні речі...

Не знаю, скільки би це ще тривало, якби не зміни в законодавстві. Я не вважаю, що правильно, коли всі обов’язки покладено на одну людину, але так є. І сталася така ситуація, що закінчуються контракти у цілої групи людей. Тих, хто не може виконувати своїх обов’язків у повному обсязі — через вік чи стан здоров’я, ми переводимо на півставки чи декого на чверть ставки, щоб якось підтримати матеріально. Богданові Козаку пропонуватимемо три чверті ставки, Аллі Бабенко — чверть. Таїсії Литвиненко пропоную перейти на півставки, бо вона практично не зайнята в репертуарі. Тобто з нею аналогічна ситуація, що й з іншими акторами пенсійного віку, які дуже мало задіяні у виставах. А на вивільнені гроші будемо підтягувати молодих, здібних акторів.

Що ж до Стригуна, то практично рік ми не розмовляємо. Мабуть, це трапилось після того, як він пішов зі мною на конкурс, де я переміг з рахунком 9:0.Сталося те, що сталося. Я звертався до Мінкульту, щоб вони дали нам якусь почесну ставку для Стригуна. Але такої посади немає і не передбачено, і мені відмовили. Ставка головного режисера передбачає динаміку. Ця людина має не просто ставити у нас вистави, а й їздити по всьому світу і знати, що де відбувається.

Так, Богдан Козак запропонував мені трьох режисерів (двох з-за кордону, іноземних, та одного нашого), а більше пропозицій ні від кого не було. Навіть мені казали, що не могли пробитись до театру, адже театр був закритим, нікого не пускали. Більше того, коли ціла група акторів не задіяна із суб’єктивних причин, особливо коли йдеться про акторів та акторок, повних сил, то це неприпустимо. Ми маємо щось змінювати еволюційно, не революційно, але якщо ми нічого не будемо змінювати, то загинемо. Практично всі працівники театру кажуть, що потрібно прощатися з Ф. Стригуном. Але коли вони виходять із кабінету, то відразу ж говорять протилежне. Тому не дуже вірю в щирість усіх тих плачів у соціальних мережах. Відразу після звільнення Ф. Стригуна оголосимо конкурс. Наразі жодних кандидатів ми не маємо. На підсумок скажу, що я думаю про те, що буде з театром через п’ять, десять, п’ятнадцять років. Хочу залишити по собі не лише відремонтовану стіну чи відреставровані стільці. Я виріс у театрі Сергія Данченка і Богдана Ступки. Я виріс у театрі, де був Богдан Кох, де був Віктор Коваленко, де був Глухий — де були розмови не про шмотки чи про те, які колеса для машини кращі. Тоді були розмови про мистецтво, і ми не розходилися до ранку. Зрештою, ми з Богданом Ступкою виросли в одній брамі. Я виховувався в цій атмосфері. Хочу знайти таку людину, як С. Данченко — щоби думав про творчість, любив акторів і всіх інших працівників театру.

ЗА МЕЖАМИ

Непродовження контрактів «накрило» не тільки Театр Заньковецької — аналогічна ситуація у Львівській опері та Першому українському. В чому різниця? В тому, що менше розголосу та галасу. Можливо, тому, що, зокрема, в Опері це питання вирішується колегіально — через художню раду, яка дала під протокол генеральному директору Василеві Вовкуну «добро» на прослуховування і перегляд усього творчого штату театру. Досвід Львівської опери щодо перекладання контрактів — тема окремої розмови. А наразі ставлення до контрактної системи, яку ненавидять в Україні, наших зірок, які давно вже працюють за кордоном.

— Такі речі — це звичайна практика будь якого театру на Заході, й нічого дивного в припиненні контракту немає, — каже солістка Віденської опери Зоряна КУШПЛЕР. — У театрах має бути ротація, бо інакше штати або роздуті, або немає місця молодим силам. Але людей не мають звільняти протягом одного місяця.

Такої ж думки й солістка Віденської опери, народна артистка України Вікторія Лук’янець, котра, до речі, вже дуже тривалий час працює за так званим гостьовим контрактом. Тому... Робімо висновки. В Європі — то в Європі! І не обливаймо одне одного брудом, а сідаймо за стіл переговорів. З великої любові до мертвих і живих — Миколайчука, Степанкова, Сердюка, Олійника, Драча, Гаврилюка, Павличка, Роговцевої, Стригуна, Литвиненко...

Тим часом у Театрі Заньковецької за принципом «не києм, то палицею» актори йдуть на лікарняні. «Під роздачу» потрапили члени конкурсної комісії, в тому числі Олег Стефанов, яких звинувачують у нечесності по відношенню до Кіргача. Багном обливають і народного артиста України Богдана Козака, який, підтримуючи Андрія Мацяка, начебто сподівається на звання Героя України за сприяння директора театру. Так і хочеться сказати: схаменіться, бо ж насправді добрими намірами, а їх афішують усі сторони конфлікту, вистелена дорога до пекла.