«Бестіарій» нашого телебачення...

Регулярно моніторити телебачення України — заняття не з приємних. Я свідомо написав «телебачення України», а не «українське телебачення», оскільки у нас чимало телеканалів, у яких немає нічого українського, окрім «прописки». А їхні ведучі з якоюсь похітливістю вишукують, чим би ще дошкулити Україні, й з насолодою шельмують нашу країну. Неприязнь до держави й нації з цих людей просто-таки лізе... Цілком відповідає цій відправній емоції й склад запрошуваних гостей студій, нерозбірливість і негидливість тележурналістів просто приголомшує. У гонитві за брудними рейтингами вони не зупиняться й перед запрошенням якого-небудь серійного вбивці: а нехай він розповість, як своїх жертв ножиком різав, це ж цікаво, приверне увагу, й публіка відреагує, вирізнивши канал від менш спритних і безсоромних. Ну, а про цілі орди всіляких «уламків Кучми — Януковича» годі й казати... А скільки створюється хибних, абсолютно штучних репутацій, з яких представники відповідного професійного цеху лише сміються. Тут-ось нещодавно на каналі NewsOne колишній прем’єр і міністр оборони Юрій Єхануров розповів про «великого філософа» всіх часів і народів, й України зокрема. Що там Арістотель, що там Кант і Гегель, у нас є «новий геній», якого, на переконання Єханурова, «поцілував Бог». Якби з подібними дифірамбами виступив не заслужений будівельник і економіст, у минулому високопоставлений державний чиновник, а хоча б молодший науковий співробітник Інституту філософії Національної академії наук, я б прислухався... Хоча в Україні дійсно є неабиякі мислителі, але хто їх знає і хто їх піарить... Вони існують у ситуації абсолютної герметичності в суспільстві, й лише газета «День» про них згадує. Ну, гаразд. Повернуся до звичайного патологоанатомічного аналізу нашого телеефіру.

ХТО ВОРОГ

На ICTV у «Свободі слова» заступник міністра у справах окупованих територій Георгій Тука відповідав на запитання. Зокрема, у нього поцікавилися, як очищається звільнена територія Донбасу від ворожої агентури. Тука вважає, що агенти ворожої держави є в усій Україні. І концентрація їх на Донбасі не вища, ніж у інших регіонах. Боротьба з цією публікою ускладнюється тим, що судова система нашої країни не готова діяти жорстко, захищаючи безпеку України. Тука чомусь ображений на патріотів, вони йому заважають. А головним винуватцем втрати Криму пан Георгій вважає Ірину Фаріон. Таким є мислення цього чиновника.

Потім до мікрофона вийшов відомий пан Вілкул з «Опозиційного блоку» й пообіцяв за півроку закінчити війну. Мабуть, капітуляцією перед Москвою, відмовою від Криму, легітимацією промосковського «князівства» на Донбасі, відмовою від незалежної політики? «Опозиційний блок» — серйозна і реальна внутрішня загроза Україні. Ця політична сила могла зникнути ще 2014 року, але вона чомусь знадобилася панові Порошенку...

ICTV, як і інші телеканали, веде активну пропаганду «уламків Януковича». Нічим хорошим для країни вона не закінчиться. І все це під виглядом «об’єктивності» й «відвертості». Лицемірство й дурість в одному флаконі? Журналістка Ольга Мусафірова поставила запитання: коли, нарешті, вбивці українських громадян, що ховаються у РФ, в окупованому Криму, понесуть кару за свої злочини? Мусафірова навела як приклад Ізраїль. Ну, то для цього треба мати свою українську службу «Моссад». А наші спецслужби слабкі морально, технічно й організаційно. «Моссад» вирізняється фанатичною відданістю своїй країні. Звісно, як і скрізь, там теж бувають зрадники, але дуже рідко. Принаймні там співробітники цілими «косяками» на бік ворога не переходять. І добре знають, хто цей їхній ворог.

ДЖЕРЕЛО БАГАТЬОХ БІД

Нам в Україні слід провести величезну роботу для зміцнення своїх спецслужб. Але в будь-якому разі ніякі, навіть найпотужніші спецслужби нічого не зроблять за нікчемної, непатріотичної й лякливої влади...

Власне, у будь-якій країні спецслужби такі, якими їх хоче бачити влада. Чи потрібні нашому нинішньому керівництву сильні, ефективні, віддані Україні розвідка й контррозвідка? Не знаю. Не впевнений. І це ще дуже обережно висловлюючись... Крім того, треба розв’язати фундаментальну проблему: чим мають бути ці служби — захисником безпеки держави чи особистою «преторіанською гвардією» політичної верхівки?

Журналіст Сергій Гармаш заявив, що Росія готується до подальшої експансії, Донбас не віддаватиме. Москва від своїх планів ліквідації Української держави й нації не відмовилася й не відмовиться.

Та і єдине, що може справити враження на РФ, — це потужна українська армія (якої у нас ще немає) і ефективні спецслужби (яких у нас ще немає). Росія плює на право й поважає силу. А Україна досі слабка. Чому? А тому, що немає сильної, національно орієнтованої влади. У цьому джерело багатьох бід. Діячі з біографією «купи-продай» такою владою бути не можуть за визначенням.

НИЗКА ТРАГІЧНИХ НАСЛІДКІВ

На каналі ZIK полковник А.С. Гриценко розповідав, як керуватиме Україною, якщо його оберуть президентом. Добре розповідав, привабливо. А потім сказав щось таке, що зіпсувало враження повністю. Він пообіцяв узяти до своєї адміністрації представників «інших політичних поглядів», зокрема з Донбасу, щоб вони були «хорошими менеджерами». Ну, це ми вже проходили, й не один раз. Які інші погляди? У нинішній Україні погляди можуть бути або українськими, або антиукраїнськими. Якщо забрати українські, то які інші залишаються? Загравання  з антиукраїнською публікою у нас завжди закінчувалося одним результатом: крахом. Пригадаймо, як Ющенко політично «воскресив» Януковича і зробив його прем’єром. Це спровокувало цілу низку трагічних наслідків.

На каналі «Прямий» Тарас Березовець спілкувався з політтехнологом Олегом Медведєвим. Останній висловлював вельми своєрідні думки з приводу повоєнного устрою Донбасу. На його думку, там усе треба залишити, як є. Ніякого покарання за колаборацію не має бути, щоб не налякати тамошню публіку. Ніякої «зачистки». Медведєвські ідеї означають, що до складу України повернуться не ОРДЛО, а псевдодержави «ДНР-ЛНР», чого й домагається Кремль. Відмова від покарання колаборантів призведе до справжньої громадянської війни на звільнених територіях. Тому що замість українських судів і прокурорів, тих, хто зрадив Україну, покарають самі жителі Донбасу, які воювали на українському боці.

Відмовляючись від свого обов’язку карати зрадників, влада штовхає до народного правосуддя. Уявіть собі ситуацію: ветеран АТО родом з Горлівки повернувся після перемоги додому й мусить жити поряд з тим, хто служив в окупаційній поліції й переслідував його близьких і друзів. Колаборант українською владою не переслідується й поводиться нахабно й зухвало. Ну й чим це закінчиться? Відмова від відплати надихне безкарністю нинішніх злочинців у ОРДЛО на подальші злочини проти України та її громадян.

РЕНЕСАНС НАЦІОНАЛІЗМУ

На каналі ZIK Наталія Влащенко спілкувалася з колишнім членом ВО «Свобода» і нардепом від цієї партії Юрієм Михальчишиним. Екс-нардеп висловлював свої підозри на адресу нардепа від «Самопомочі» Єгора Соболєва. Встигнувши 2014 р. попрацювати в СБУ, пан Михальчишин оперував цілком професійними категоріями, зокрема виявив у біографії уродженця Росії Соболєва елементи «легендування». Подейкують, що у «дівоцтві» Соболєв був Зіміним, а потім змінив прізвище. У мене немає таких конспірологічних прозрінь, як у пана Михальчишина, для мене Соболєв — автор бездарного й шкідливого закону про люстрацію, в результаті якого майже всі, від кого слід було очистити наш держапарат, залишилися на своїх місцях, а багато професійних і пристойних людей вигнали на вулицю. Це так вийшло чи Соболєв саме такого результату й прагнув? І ще: мене страшенно дратує, коли Соболєв й інші мітингувальники використовують Державний прапор як плащ або накидку, зав’язуючи його на шиї. Закликаю до шанобливого ставлення до державних символів, освячених кров’ю багатьох наших людей. Політолог Михальчишин звернув увагу, що сьогодні в Європі відбувається ренесанс націоналізму, а в Україні при владі ліберали, що під час війни є загрозою для держави. Додам, що такий ренесанс відбувається не лише в Європі. Коли Путін посилав Дмитра Медведєва на президентські вибори, то публічно заявив: «Дмитро Анатолійович Медведєв, як і я, російський націоналіст у хорошому значенні цього слова». А у нас багатьох досі від одного вислову «український націоналізм» кидає то в жар, то в холод.

Ми пасемося на вчорашніх ідеологічних відрижках Європи, від яких вона сама відмовляється, за інерцією продовжуючи рекламувати їх нам.

Зрозуміло одне, як справедливо сказав Юрій Єхануров, «країна не має бути розпущеною». У нас цю розпущеність, псевдодемократичну анархію називають демократією, правовим суспільством та іншими красивими словами...