Чесність мовчала — говорила політика

4 березня, в день виборів президента РФ, російський канал 24_doc показав документальний фільм про Анну Політковську «Горький вкус свободы». В анонсі до стрічки на сторінці каналу в «Живому журналі» було написано: «Це фільм про те, як важливо бути чесними, робити те, у що ти віриш, не боятися ризикувати в ім’я високої моралі, яка зараз велика рідкість... Це не фільм про політику. Це фільм про сміливу, чесну і красиву жінку, чий голос виявився надто гучним для країни, яка не хотіла чути правду».

Але справа в тім, що в такій країні, як Росія, публічний культ моралі та правди не міг залишитися аполітичним. Тому прем’єра на 24_doc напередодні й у день виборів трьох частин фільму режисера Марини Голдовської, яка знімала діалоги з Анною Політковською упродовж більш ніж 20 років, виявилася не просто суголосною політичним подіям у Росії, а символічною.

У своїй книжці «Російський щоденник», яку було опубліковано вже після смерті Анни Політковської в багатьох країнах Європи, але не в Росії, журналістка писала: мені б хотілося, щоб наша історія закінчилася Майданом, але, боюся, це неможливо...

Напевно, цієї зими Анна Політковська стояла б разом з усіма іншими на Болотній площі та проспекті Сахарова, й її точка зору на розгортання подій могла б виявитися набагато більш вкоріненою в російську ментальну драму, аніж заклики до чесних виборів, до яких звівся протестний потенціал.

І 4 березня, і наступного дня, коли стали реальністю передбачувані результати президентської кампанії, російські та українські канали спробували проаналізувати вибори. Нагадаємо, в неділю телеканал «Дождь» протягом 14 годин транслював марафон «Избирком в прямом эфире», упродовж якого журналісти стежили за тим, що відбувається на виборчих дільницях та фіксували можливі порушення. На 5 березня було заплановано телеміст між каналом «Дождь» та спецвипуском «ШустерLive» на Першому Національному. А гостею вчорашнього випуску програми «Ткаченко.ua» стала російська телеведуча, а віднедавна активна громадська діячка, спостерігач від кандидата в президенти Михайла Прохорова — Ксенія Собчак.

Попри те, що, наприклад, «Дождь» обрав для свого марафону цікавий стиль і запросив творчих молодих людей, їм помітно бракувало таких виразних голосів, як голос Анни Політковської. Що ж до українських програм, то тут теж є питання. Вочевидь, Ксенія Собчак могла б розповісти Олександрові Ткаченку цікаві деталі про особливості російських виборів, але він розпитував її про інші, більш приземлені речі. Хоча — треба віддати їй належне — Ксенія Собчак виявилася цікавою співрозмовницею...

А телемосту між «Дождем» і «ШустерLive» просто не відбулося у тому сенсі, що студіям так і не вдалося налагодити діалог одна з одною ні на технічному, ні на смисловому рівнях (що теж дуже симптоматично!), тому зрештою гості Савіка Шустера аналізували російські вибори у своєму колі з включеннями з Росії Михайла Боярського, Гаріка Каспарова, Павла Шеремета, Бориса Нємцова. Не можна сказати, що в студії Савіка Шустера не прозвучали окремі цікаві глибокі думки, але вони потонули в загальному балагані й виступах одіозних політиків. Складно сказати, чи зрозуміли всі присутні, особливо — глядачі з цієї телевізійної розмови складність процесів, які тільки набирають обертів у Росії, а тим більше — глибину викликів, з якими зіткнеться Україна з третім приходом до влади Володимира Путіна. Утім, симптоматично, що 92% молоді, присутньої в студії, й 71% «українських росіян» вважають, що Путіну не потрібна незалежна Україна. На цьому тлі доречними видаються слова Леоніда Кравчука: ми повинні протиставити Путіну консолідоване суспільство, сильну політику та єдиний курс. Думка правильна. Тільки, на жаль, поки що її не вдається реалізувати навіть на рівні телевізійного шоу. Адже для солідарності потрібна чесність політичної гри і відвертість у діалозі із суспільством.

Тому так і бракує голосів, подібних до голосу Політковської, про яку один із глядачів фільму на сторінці каналу в «Живому журналі» абсолютно влучно написав: «Вона виявилася людиною з нестандартним набором слабкостей, які перетворювали її на елемент, абсолютно чужорідний для будь-якої системи; одна з цих слабкостей — абсолютна чесність...»

Поки що російське, та й українське суспільство не перейнялося тим, чим переймалася Анна Політковська. Для нас особливо символічно, що її дівоче прізвище було Мазепа. І якщо вірити інтернет-спогадам одногрупників Анни, вона прагнула бути достойною свого прізвища...