Петлюра, Бабель і відповідальність...

Сучасний медіапростір, і не лише український, далеко не завжди демонструє кваліфікованість як журналістів, так й експертів. Деякі аспекти цієї проблеми проаналізував Ігор Лосєв у статті «Симон Петлюра і УНР. Між міфами та істиною...» («День» №202-203 за 10 — 11 листопада ц. р.). От, скажімо, американський соціолог, колишній працівник одного з московського академічних інститутів, Сем Клінгер на телеканалі «Прямий» виступив у програмі Тараса Березовця і заявив, що, мовляв, Симон Петлюра не віддавав наказів убивати євреїв і завжди був проти єврейських погромів, але, попри те, винен у цих погромах, бо був главою УНР, а на території УНР такі погроми відбувалися. Натомість Тарас Березовець не помітив логічної похибки в міркуваннях Клінгера і не заперечив йому в головному: єврейські погроми на території тодішньої України чинили не лише отамани, які виступали від імені УНР (а завтра могли перейти до «червоних» чи до батьки Махна, а то й проголосити власні «республіки»). Іх масово чинила Червона та Біла армії та Військо Польське, але приписували зазвичай саме українцям, «петлюрівцям».

Унікальним документом, який засвідчує реальну ситуацію з єврейськими погромами, що їх учиняли на українській території, є «Кінармійський щоденник» 1920 року російського письменника Ісака Бабеля, який був тоді кореспондентом і політпрацівником у Першій кінній армії Будьонного. Як на мене, щоденник цей мав би знати кожен журналіст та експерт, який береться за дражливу тематику «Україна та єврейські погроми». Втім, судіть самі — декілька фрагментів із нього, які я наводжу мовою оригіналу:

«Житомир. 3.6.20

...Житомирский погром, устроенный поляками, потом, конечно, казаками (Будьонного. — С. Г.). После появления наших передовых частей поляки вошли в город на три дня, еврейский погром, резали бороды, это обычно, собрали на рынке 45 евреев, отвели в помещение скотобойни, истязания, резали языки, вопли на всю площадь... Подожгли шесть домов, дом Конюховского на Кафедральной — осматриваю, кто спасал — из пулеметов, дворника, на руки которому мать сбросила из горящего окна младенца — прикололи, ксендз приставил к задней стене лестницу, таким способом спасались.

Белев. 14.7.20

...Деревня, глухо, огонь в штабе, арестованные евреи. Буденновцы несут коммунизм, бабка плачет... Где украинская веселость?

21.7.20. Пелча — Боратин

...Что такое наш казак? Пласты: барахольство, удальство, профессионализм, революционность, звериная жестокость. Мы авангард, но чего? Население ждет избавителей, евреи свободы — приезжают кубанцы.

26.7.20. Лешнюв

Украина в огне. Врангель не ликвидирован. Махно делает набеги в Екатеринославской и Полтавской губерниях. Появились новые банды, под Херсоном — восстание. Почему они восстают, короток коммунистический пиджак?

28.7.20. Хотин

...Страшная правда — все солдаты больны сифилисом. Матяж выздоравливает, почти не лечась. У него был сифилис, вылечил за две недели, он с кумом заплатил бы в Ставрополе 10 коп. серебром, кум умер, у Миши есть много раз, у Сенечки, у Гераси сифилис, и все ходят к бабам, а дома — невесты... Солдатская язва. Российская язва — страшно. Едят толченый хрусталь, пьют не то карболку, размолоченное стекло. Все бойцы — бархатные фуражки, изнасилования, чубы, бои, революция и сифилис.

3.8.20. Броды

...Пасека, обыскиваем ульи, четыре хаты в лесу — ничего нет, все обобрано, я прошу хлеба у красноармейца, он мне отвечает — с евреями не имею дело...

7.8.20. Берестечко

...Евреи здесь менее фанатичны, более нарядны, ядрены, как будто даже веселее, старые старики, капоты, старушки, все дышит стариной, традицией, местечко насыщено кровавой историей еврейско-польского гетто. Ненависть к полякам единодушна. Они грабили, мучили, аптекарю раскаленным железом к телу, иголки под ногти, выщипывали волосы за то, что стреляли в польского офицера — идиотизм. Поляки сошли с ума, они губят себя.

26.8.20. Сокаль

Жиды все прячут. Сапожник, сокальский сапожник, пролетарий. Фигура подмастерья, рыжий хасид-сапожник. Сапожник ждал Советскую власть — он видит жидоедов и грабителей, и не будет заработку, он потрясен и смотрит недоверчиво. Неразбериха с деньгами. Собственно говоря, мы ничего не платим, 15-20 рублей... Лавчонки, все открыты, мел и смола, солдаты рыщут, ругают жидов, шляются без толку, заходят в квартиры, залезают под стойки, жадные глаза, дрожащие руки, необыкновенная армия. Организованное ограбление писчебумажной лавки, хозяин в слезах, все рвут, какие-то требования... Хозяйка от отчаяния ничего не соображает. Ночью будет грабеж города — это все знают... Несчастная Галиция, несчастные евреи.

28.8.20. Комаров

...Ночью — обход местечка. Луна, за дверьми, их жизнь ночью. Вой за стенами... Испуг и ужас населения. Главное — наши ходят равнодушно и пограбливают где можно, сдирают с изрубленных.

29.8.20. Комаров, Лабуне, Пневск

Выезд из Комарова. Ночью наши грабили, в синагоге выбросили свитки Торы и забрали бархатные мешки для седел. Ординарец военкома рассматривает тефилии, хочет забрать ремешки... Все с жадностью смотрят на недобранное, ворошат кости и развалины...»

Промовисті свідчення, чи не так? Цінні вони тим, що Бабель робив їх для себе, водночас, до кінця життя від кулі в підвалі НКВД 1940 року, демонстрував повну лояльність радянській владі...

А тепер згадаймо, що не лише голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек, а й чимало польських публіцистів стверджують, буцімто Степан Бандера був винен у трагедії на Волині (хоча й перебував на той час у нацистському концтаборі), бо лідер несе повну відповідальність за дії очолюваної ним політичної сили. Що ж, якщо виходити з їхньої логіки, то чому маршал Пілсудський у нинішній Речі Посполитій не оголошений — на підставі спостережень не лише Бабеля — антисемітом і погромником?

Написане не означає, що я вважаю всіх тогочасних українців та їхніх лідерів «білими й пухнастими». Йдеться про інше — про те, що вітчизняним журналістам та аналітикам слід володіти конкретним матеріалом і логікою дискусії, щоб перешкодити численним спробам зіпхнути всі злочини 1917 — 1921 і 1939 — 1945 років на український національно-визвольний рух. А такі спроби є традиційними — і в багатьох зарубіжних, і в низці нібито «наших» мас-медіа.