«Помилка резидента»

Скандал навколо першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки, екс-начальник Головного управління Служби безпеки України в Києві, екс-начальника економічного управління контррозвідки СБУ Сергія Семочка змушує зробити кілька сумних висновків. Значна частина з них стосується стану вітчизняних спеціальних служб. Але є й такі, що описують ситуацію у вітчизняній журналістиці та у сфері комунікацій влади з громадянами.

Під час гібридної агресії всі ці галузі — безпека, інформаційна діяльність та пропаганда — мають як ніколи, по-перше, працювати разом задля спільної перемоги, по-друге — робити це ефективно. Втім, уся історія переконує громадян у тому, що ані разом, ані окремо, ці надважливі для національної безпеки сектори не працюють так, як це має бути.

ПІДОЗРА

Нагадаємо коротко канву подій.

1 жовтня програма «Наші гроші» Деніса Бігуса оприлюднила результати власного розслідування, що стосувалося великих (непропорційно великих у порівнянні з його доходами державного службовця) статків першого заступника голови СЗР та наявності російських паспортів у членів його родини.

3 жовтня стало відомо, що Національне антикорупційне бюро відкрило кримінальну справу проти Сергія Семочка за статтею «незаконне збагачення».

5 жовтня владні комунікаційники сформулювали свою відповідь і запустили її в публічну площину дещо в незвичний спосіб. Блогерка Ганна Оскоміна провела цілий день із Президентом та обговорила з ним, зокрема й справу першого заступника керівника СЗР.

Ось що написала дівчина за підсумками свого спілкування з Петром Порошенком (цитата з поста у фейсбук спільноті «А що там у ПП»):

«Насамперед питання, яке хвилювало дуже багатьох — про Семочка. Ситуація далеко не так проста, як здається на перший погляд. У цього офіцера за плечима — великі заслуги перед Україною, висококласні професійні операції. Одну з них мені Президент озвучив, і це професіоналізм найвищого ґатунку. В дискредитації, компрометації та нейтралізації, нехай навіть на час, цього офіцера зацікавлені потужні сили поза нашою державою. А ось репутація джерела резонансного розслідування, скажімо так, далеко не бездоганна. Тому давайте не оперувати поняттями «якщо хоча б 10% з цього правда, тоді...» Правди набагато більше, ніж нам відомо. Але внутрішнє розслідування в процесі, і, якщо факти підтвердяться, Президент не стане покривати злочин, ризикуючи власною репутацією. Тому наберіться терпіння і дайте час — реакція буде».

Втім, пости, що вихваляють Президента, які за день перебування поруч із головою держави згенерувала блогерка, настільки обурили український сегмент «Фейсбуку», що цю спробу позитивного піару явно не можна вважати вдалою.

Потім вибухи на військовому складі в Ічні, рішення Вселенського патріархату щодо статусу Української церкви, Свято Покрови, дещо відвернули увагу громадян і надали владі час для підготовки подальших кроків для захисту репутації одного з керівників однієї зі спецслужб.

За більш, ніж два тижні з дня виходу програми «Наші гроші», тема знов стала «важливою та актуальною».

16 жовтня Служба безпеки України повідомила, що в межах розпочатого за заявою журналіста Дениса Бігуса кримінального провадження за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України («державна зрада») перевіряє оприлюднену в ЗМІ інформацію щодо Сергія Семочка. Як йдеться в повідомленні, «орган досудового розслідування планує долучити до процесуальної співпраці Д.Бігуса та його команду для дослідження викладених у журналістському розслідуванні обставин».

НАША ВІДПОВІДЬ «ПЕТРОВУ» І «БАШИРОВУ»

Практично одночасно з новинами з СБУ, з’явився в публічному просторі і сам Семочко. У вівторок, 16 жовтня, в ефірі телеканалу ZIK вийшов спецпроект програми військових розслідувань «Стежками війни» із 15-хвилинним інтерв’ю першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки України.

Втім, ефект від передачі ZIK — виявився абсолютно не таким, на який, напевне, сподівався Семочко та його консультанти з комунікацій, які порадили йому вийти на публіку та готували його до ефіру. Якщо коротко, то значна кількість журналістів та медіаекспертів оцінила інтерв’ю як провал. Ось лише кілька цитат із критичних коментарів на «Фейсбуці».

Виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк:

«Новий жанр у журналістиці — журнпорно, відео 18+.

Будемо тепер так називати ядрьоні заказухи)».

Ведучий програми «Тема дня» телеканала UA: Перший Данило Мокрик:

«1. Першу частину в’ю — майже третину загального хроному — Семочко читає написаний текст, виставлений десь трохи вище рівня його очей.

2. Перед першим «запитанням» у журналіста в руках внєзапно виникає телефон. Можливо, в телефоні були запитання або підказки (припущення).

3. А журналіста, сопсна, — немає, як факту. Є суфлер для Семочка, який допомагає йому розвивати свої тези. Він навіть не пробує бути журналістом.

4. Саме Семочко, а не журналіст, вирішує, коли закінчити розмову («Дякую» в самому кінці сльозливого трешу). Що має для інтерв’юера бути тупо принизливо.

5. Усе це разом із талановито дібраною музичкою створює шедевр журпорно. Він — довершений у собі, як монада.

6. Змісту розмови немає. Бо розмови немає».

Журналіст «Громадського радіо» Ірина Ромалійська:

«...інтерв’ю з першим заступником глави Служби зовнішньої розвідки України Сергієм Семочком — це наша відповідь інтерв’ю Шефред RT Симоньян з «Петровим» і «Башировим».

Не лише в медіаспільноти, а й у багатьох лідерів суспільної думки публічні пояснення Сергія Семочка не викликали довіру, а формат їх представлення громадськості посилив обурення. Така реакція явно стала несподіванкою для авторів цієї вистави — вони, здається, розраховували зовсім на інший — позитивний ефект.

«НЕ ТОЙ РЕЗОНАНС»

Ось що написала в себе в «Фейсбуці» керівник департаменту виробництва власних програм на телеканалі ZIK Ольга Мовчан:

«Закрутилася, а тут таке. Спецпроект «Стежками війни» — інтерв’ю зі скандальним Сергієм Семочком, яке вийшло сьогодні, викликало зовсім не той резонанс, на який я сподівалася. В момент, коли погодилася, була впевнена — це прекрасна нагода для мого улюбленого проекту. Умовою запису інтерв’ю була заготовлена заздалегідь заява. Спірний формат, погоджуюся. Чесно скажу — переоцінила свої комунікативні вміння. Я думала, вдасться переконати спікера, що це виглядатиме не ок. Чи могли ми з Олександром Мамаєм просто там відмовитися, коли побачили, що без «заяви» ніяк? Ну та звісно. Але прийняли рішення все-таки писати інтерв’ю. Тема — суспільно важлива і втрачати нагоду не хотілося нікому. Далі — журналіст готував запитання. Зазвичай пише інтерв’ю за кадром, у кадрі — вкрай рідко, розхвилювався. І в АТО-ООС, і в складних розслідуваннях навколовійськової теми — він гарний журналіст, не травіть його. Хочу вірити, що це інтерв’ю на користь, бо привернуло ще раз увагу до цієї теми. Так, у підсумку визнаємо помилку, виправляємося, працюємо над собою, аби не розчаровувати глядачів».

Але журналіст, який взяв участь у передачі в ролі інтерв’юера, висловився геть інакше.

Олександр Мамай:

«Особисто мені бридко. Це поки що все, що можу сказати про інтерв’ю із Семочко. Відбілюватись буду довго й нудно. Тому що називатись журналістом-розслідувачем я тепер не маю права. Принаймні поки що.

P.S. Ніякого замовлення не було. Це можу сказати точно».

Висновок із цього, як кажуть, «кейсу», один: за стандартами журналістики Україна все ще дуже близька до свого східного сусіда. При чому незважаючи на те що в нас подібна комунікація з народом — «влада каже, значить правда, мовчить та слухайте» — не працює. Замість того, щоб пояснити можновладцям прописну істину про те, що «Україна не Росія» і в комунікаційному плані також, комусь простіше відповісти «так точно, все буде зроблено в найкращому вигляді».

«ПРИКЛАД, ЯК НЕ ТРЕБА РОБИТИ»

Втім, набагато більше, ніж журналістів, це зауваження стосується «піарників» Семочка.

Провідний вітчизняний спеціаліст із зв’язків із громадськістю, Ярина Ключковська, в оцінці інтерв’ю Семочко для ZІК-у була категоричною .

«Ну що, фахівці з кризових комунікацій! Є свіжий приклад того, як не треба робити. Рахуємо помилки.

1. Повторив усі звинувачення проти себе. Тепер про них знають і ті, хто «Наших грошей» не дивиться зовсім.

2. Зрежисоване інтерв’ю під драматичну музику, зачитана з суфлера заява, контрольований формат і «ручний» журналіст демонструють, що приховувати таки є що.

3. Демонстрація паспорта «коханої жінки» (ох ці вже мені кохані жінки, вічно з ними якісь трабли...) з прикритим пальцями ім’ям.

...Можна поговорити і про те, що вдалося. Наприклад, мені було очевидно, що людині не байдуже, що про неї думають. Попри всю режисуру і мішуру, проскакували автентичні нотки. І в кінці пасаж про батька, який перед смертю говорив патріотичні речі українською мовою, майже спрацював. Цілком непоганий хід.

Але загалом — «мимо каси». Чому? Тому що автентичну комунікацію, відкритість і щирість ніякою режисурою не заміниш. Підкреслиш, акцентуєш — так. Але не заміниш. Фальш люди відчувають здалеку.

Одним словом, свіжий кейс, можна вчитися».

В принципі, мало що можна додати до цього короткого аналізу Ярини.

5 ПРАВИЛ РОЗВІДНИКА

Напевно, єдине, що можна сказати на виправдання Сергія Семочка — це те, що до цієї історії від керівництва вітчизняної розвідки/контррозвідки явно не вимагалося такої компетенції, як вміння впливати на аудиторію, викликати довіру та будувати ефективні комунікації. «В залік» йшли інші вміння та навики. Втім, напевне, можна сподіватися, що після цього гучного скандалу в СБУ і конкретно в СЗР, зможуть зробити правильні висновки — зокрема й щодо того, що в сучасному світі вважають ефективними комунікаціями, і як їх треба будувати.

Багато про це, до речі, сказано в книзі «Кодекс довіри: п’ять правил лідерства й успіху від американського контррозвідника» (The Code of Trust: An American Counterintelligence Expert’s Five Rules to Lead and Succeed).

Сформульований авторами список складається з таких принципів:

1. Стримуйте своє еґо.

2. Будьте неупередженими.

3. Шануйте здоровий глузд.

4. Довіряйте іншим.

5. Будьте щедрими.

(1. Suspend Your Ego

2. Be Nonjudgmental

3. Honor Reason

4. Validate Others

5. Be Generous.)

Було б непогано, щоб про це знали — і застосовували ці правила на практиці — не лише наші контррозвідники, розвідники, а й журналісти.

Але передусім не слід забувати й про головний принцип сучасних комунікацій: невірні (помилкові, погані) ДІЇ навіть мегаякісним паблісіті не виправиш і не замаскуєш. Тому першою порадою з антикризових комунікацій є дуже проста, але неймовірно складна у виконанні порада просто не робить того, що врешті-решт призведе до кризи, нашкодить вашому іміджу та підірве вашу репутацію.