Репліка

Інформація, незважаючи на відсутність у ній зримої оболонки, є чи не найголовнішим стратегічним товаром. Вона здатна тримати людину під контролем, впливати на її психіку, стимулювати мислення, дії, вчинки. За допомогою ЗМІ можна цілеспрямовано змінювати свідомість і поведінку чималого загалу людей. Зрештою, вже протягом другого десятиліття ми спостерігаємо, як під впливом інформаційної продукції сусідньої держави змінюється культурний дискурс у нашій країні.

Євген Сверстюк, розмірковуючи про сучасний творчий процес в Україні, робить висновок, що «зараз дуже багато людей, які вміють писати, а до того ж досягли певного рівня ментального розкріпачення, мають силу, але не мають вистражданої ідеї. Вони не знають, про що писати, бо не мають глибокої віри, яка завжди надихала людей». Інакше кажучи, бракує справжньої духовної опори. І це можна сказати, наприклад, і про багато українських ЗМІ. Тому на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка серйозну увагу приділяють психології журналістської творчості та психології сприймання журналістських матеріалів. Студенти часто отримують завдання пояснити, чому вони читають або не читають певну газету, журнал, дивляться чи не дивляться яку-небудь телевізійну програму. Деякі думки студентів заслуговують на особливу увагу, позаяк віддзеркалюють те, що очікує молодь від преси, від журналістської роботи, зрештою, від інформаційного середовища країни.

Газета «День» сприяє формуванню мого світогляду. Згадаю лише про один матеріал, який виявився для мене знаковим, — це стаття Петра Кралюка «Феномен Степана Бандери». У багатьох газетах можна прочитати, що Бандера зовсім не герой, а в деяких думку, що він все ж таки герой, подають таким чином, що змушують читача сумніватися в достовірності цієї інформації. Оскільки ця постать давно мене цікавила, я досі радію, що натрапила на матеріал професора Кралюка. У цій аналітичній статті глибоко осмислено все життя провідника ОУН, даються відповіді на запитання, чи був Степан Бандера терористом, яким був його шлях до слави. Усе це дає змогу читачеві сформувати власну думку про Бандеру на достовірних судженнях і фактах.

Десь через два місяці після прочитання матеріалу мені довелося полемізувати в соціальній мережі зі своїм другом із Донецька щодо цієї постаті. І та інформація, яку я прочитала в газеті, дуже допомогла мені в дискусії переконати опонента. Після цього випадку я вже не купувала газету вроздріб, а передплатила її.

Газета «День» привертає увагу глибокими, осмисленими, змістовними матеріалами високого рівня, запрошує до активних дискусій, мотивує виявляти ініціативу. Цю газету я читаю систематично. Чому? По-перше, тому, що видання вчить свого читача мислити. По-друге, акцентуючи увагу на подіях, які безпосередньо стосуються України, «День» не обмежується лише українською тематикою. Таким чином країна має змогу ознайомитися з досвідом колег із інших країн, дізнатися, якої про неї думки у світі.

Безперечним плюсом «Дня» є виховання у читацької аудиторії історичної пам’яті, шанобливого ставлення до минулого. Утім, видання ніколи нічого не нав’язує, не навішує ярликів. І водночас газета допомагає українцям досягти самосвідомості як потужної європейської нації.

Мене тішить соціальний оптимізм цього видання. У наш час, коли засоби масової інформації рясніють зливою негативних новин та невтішних прогнозів, газета з надією дивиться в майбутнє.

Мені імпонує «День», бо це видання вчить відрізняти справжнє мистецтво від масового. Завдяки «Прес-клубу» я маю змогу чітко розставити для себе пріоритети: з якими культурними явищами слід ознайомитися передусім, а які лише змарнують дорогоцінний час. Не можу не згадати про оформлення видання. На особливу увагу заслуговують фотоілюстрації газети. Це справжні витвори мистецтва, які так вдало передають характер! Це справжній вир живих людських емоцій та почуттів!

Привертають увагу зустрічі редакції зі своїми читачами. Мені двічі пощастило побувати на прес-конференції з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною. Вона справила враження високоінтелектуальної, інтелігентної людини, яка чудово знає свою справу та відповідає за роботу видання. Це вселяє у читача довіру до газети. Пані Лариса під час активного діалогу з аудиторією сказала: «Ми засиділися на краю лавки у власній хаті. Пора діяти, еволюціонувати самим і змінювати свою державу!» Справді, робота тих, хто творить газету «День», неабияк мотивує.