Вибори. Надія — є!

«За кого голосуватимете?», — звертається продавець звичайного київського супермаркету до свого колеги навпроти. «Знову ці вибори! Я б пішла, можливо і піду, але ж, дійсно, за кого голосувати? Ситуація не дуже», — з певним сумом відповідає другий продавець. Цей діалог продовжився: згадали і про Майдан, і про війну, і про Ляшка в іронічній формі...

У цьому діалозі — квінтесенція нинішньої ситуації. 

Так, маємо зовнішнього агресора, який прагне знищити українську державність як таку. Але першопричина всіх наших бід — в нас самих. Протягом 23-х років ми мали шанс реформувати країну, але не скористалися. Часом були готові окремі політики, але не було готовим суспільство, і навпаки — коли було готове суспільство, нездатними до змін виявлялися політики. А слабка держава — це завжди спокуса для ворога, особливо хворого вірусом імперськості. 

Зламати клано-олігархічну систему, яку створив Кучма і розвивали наступні президенти, вимагали громадяни на Євромайдані. Скоро буде річниця як люди вперше вийшли на вулицю після відмови режимом Януковича підписувати Угоду про євроінтеграцію. За цей час відбулося багато подій. Ми втратили території і тисячі життів патріотів. Невідомим, по суті, є подальший розвиток ситуації. А ще розчарування. Воно все більше проникає в атмосферу нашого суспільства. Згаданий діалог тому підтвердження.  

Цієї неділі нас чекають дострокові парламентські вибори. Це той етап, який ми маємо пройти, тим більше, якщо вимагали перезавантаження влади. Наскільки якісним воно буде? Питання, особливо коли суспільство виставляє високу планку. Передвиборча кампанія продемонструвала здебільше негативні, старі методи боротьби. Починаючи від виборчої системи імені Януковича, яку депутати не захотіли змінювати і закінчуючи партією Ляшка в кращих традиція олігархічних проектів. 

Але є і новизна. Євромайдан вивів на поверхню багато громадських активістів, комбатів..., більшість з яких оберуться до наступної Ради. Погано, що їм так і не вдалося організуватися в окрему самостійну структуру, а довелося розпорошитися серед «старих-нових» політичних сил. Хоча, є і окремі позитиви — «Сила людей», яка змогла організувати партію знизу, «Самопоміч» — першим номером в якій йде відома активістка Ганна Гопко.  

В будь-якому разі, люди мають прийти на виборчі дільниці і зробити свій вибір. Адже головний інструмент дієвого громадянського суспільства — це не тільки сплеск енергії раз на десять років, а постійний контроль за політиками. Навіть якщо вони роблять все, щоб зменшити вплив громадян... Вибори — це шанс.

«МАТИМЕМО ДОМІНУВАННЯ ПРЕЗИДЕНТА І ЙОГО БІЛЬШОСТІ В ПАРЛАМЕНТІ. ВІДПОВІДНО НЕ БУДЕ ВИПРАВДАНЬ, ЩО ЩОСЬ ЗАВАЖАЄ ПРОВОДИТИ ЗМІНИ В КРАЇНІ» 

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Ми розуміємо, що цей парламент буде Президента Порошенка — його політична сила може взяти до 40%. Це свідчить про те, що він може отримати 170 — 180 мандатів. Звичайно, він матиме підтримку багатьох мажоритарників, які висловлять цікавість підтримати пропрезидентську фракцію — це приблизно 60 людей. Таким чином, у Порошенка може бути більшість із 240 — 250 депутатів.

Що ж до побудови пропрезидентської конституційної більшості, то це залежить від того, які політичні сили, що пройдуть до Ради, можуть стати союзниками «Блока Петра Порошенка». Звичайно, пройде «Батьківщина» із 6 — 10%, приблизно такі ж цифри у «Народного фронту» Яценюка. Він і є більш сталим варіантом для коаліції. Я дуже сумніваюсь, що Тимошенко піде в союз із «БПП», бо вона не матиме серйозного впливу. Але все ж, якщо «Батьківщина» зможе торгуватися з Порошенком за якісь преференції, то, звичайно, є варіант з її входом у коаліцію.

«Самопоміч» може приєднатися до коаліції і компенсувати ті голоси, яких не вистачає для конституційної більшості. «Громадянська позиція» також може приєднатися до більшості, але зараз вона показує зменшення рейтингу, що пов’язано зі зростанням підтримки «Самопомочі». У них один електорат — громадянське суспільство, яке хоче голосувати за молодих та енергійних політиків. Але, на мою думку, до парламенту може пройти лише одна з цих політичних сил, і радше за все це буде «Самопоміч». Нещодавно один з її представників висловився на підтримку проєвропейської більшості у парламенті, адже вони сподіваються на проведення реформ, бо така велика підтримка у Президента має бути використана з користю для України. У Порошенка більше не буде виправдань, що щось йому заважає проводити зміни в країні.

Щодо Кабміну, то з ним ситуація також залежить від коаліції, підтримки Президента у парламенті. У Порошенка є всі можливості мати свого прем’єра, і навіть спікера, про що заявив Юрій Луценко. Радше за все, він розглядає себе на посаду голови ВРУ. Прем’єром готується бути Володимир Гройсман. Але, з іншого боку, є Арсеній Яценюк, передвиборча кампанія якого побудована на легітимації та подовженні його прем’єрства. Але його 10% не дають можливості переграти кандидата від Президента, тому він буде молодшим партнером. Звичайно, Яценюк може влаштувати шантаж та не ввійти в більшість, але тоді він не матиме політичних перспектив, адже всі зрозуміють, що він хотів пройти лише заради власного крісла, а не змін у країні. Гасла «Народного фронту» щодо прем’єрства Яценюка є кампанією тиску на Президента, що, мовляв, усе ще є перспективна фігура Арсенія Петровича. Але, на жаль, шанси зменшуються ще й тим, що за часів його прем’єрства не відбулося реформ — усі розуміють, що за 8-9 місяців нічого не було зроблено. З іншого боку, Гройсман займається основним напрямом реформ — децентралізацією, без якої жодні зміни неможливі. Вона може стати його важливим прем’єрським вчинком, для чого є відповідна платформа.

«Радикальна партія Олега Ляшка» найвірогідніше не ввійде до коаліції, хоча може спробувати отримати місця, щоб мати ресурси впливу. Але з точки зору політичної логіки, я не думаю, що Президент пропонуватиме їм угоду, оскільки сам Ляшко дискредитує більшість коаліції. Це фігура політика-популіста, а популізм і реформи аж ніяк не співпадають за логікою. І всі ключові голосування він зриватиме та показуватиме нестійкість цієї більшості. «РПЛ» — це політична сила, яка грає за старими правилами української політики, які мають змінюватися. Крім цього, це олігархічний проект, а ми втомилися від того, що олігархи грають в політику в нашій країні. Але деякі люди ведуться на популістську риторику Ляшка, не розуміючи, хто за ним стоїть.

На жаль, до парламенту найвірогідніше пройде «Опозиційний блок» завдяки дуже потужній рекламі, яка залишається впливовим чинником для нарощення рейтингу в умовах скороченої кампанії. Я думаю, вони з деякими мажоритарниками можуть отримати 30 — 40 мандатів. Радше за все, проходить і «Сильна Україна» Тігіпка, хоча багато чого залежатиме, від того як перетікатимуть голоси між цими двома політичними силами. У них один електорат, який відповідає 10—11% українців. Фактично, це чиновники, міліціонери та той апарат, що був сформований за часів Януковича — це пострадянська електоральна гвардія. Але якщо ці дві партії пройдуть, вони складатимуть опозицію. Хоча Тігіпко не вміє бути в опозиції, Президенту не будуть потрібні його послуги, — лише в разі великого кадрового дефіциту. Але його присутність у майбутньому уряді, враховуючи участь в урядах Януковича, — не найкраща ідея для Порошенка.

Таким чином, ми матимемо домінування Президента і його більшості. Сподіватимемося, що вони здійснять реформи, адже на них лежатиме високий рівень відповідальності та суспільних очікувань. Якщо ж реформи не пройдуть, це означатиме нежиттєздатність ані парламенту, ані Президента. Зараз у суспільстві дуже високі очікування, і нині не епоха Ющенка, тому подібних помилок допускати не можна. 

Така монополізація влади Президентом особисто мені не подобається, але суспільство його підтримує і це досвід для людей. В умовах війни по-інакшому не можна — треба на когось ставити, адже наша політика ще не стала політикою інститутів і правил гри — це все ще політика персон. Але ми матимемо шанс, і до чого призведе така владна модель — до добрих результатів або великих розчарувань, — покаже час. До сьогодні така конфігурація існувала за Януковича, і вона спрацювала негативно. І, з точки зору політологічної логіки, в історії світу дуже небагато подібних прецедентів з позитивними наслідками.

У цілому, в інших партій дуже мало простору для маневрів, адже у Президента настільки високий рівень підтримки, що він сам може обирати союзників — суспільство надає йому право цього вибору. Це унікальна ситуація, але унікальна і з точки зору відповідальності.

«АГІТАТОРИ МОЇЙ ТІТЦІ ВОДИ З КОЛОДЯЗЯ НАТЯГАЛИ, ЩОБ ВОНА ТІЛЬКИ ЗА ЛИТВИНА ПРОГОЛОСУВАЛА» 

Світлана ІВАНИСЬКО, співробітник кафедри археології і музеєзнавства КНУ імені Т. Г. Шевченка (facebook.com):

— Усі обговорюють передвиборчу агітацію в Києві: бігморди тут, бігморди там, дитячі майданчики та всяке інше. А що ж в селі? Бігмордів не поставиш.

А в селі все цікаво. Моє рідне село на Житомирщині, як у нас кажуть «портове». І «портове» воно не тому, що в 30 км — рідне село В.М. Литвина, і В.М. Литвин балотується у нас по округу. «Портове» воно, бо велике і вдало розміщене: одним кінцем виходить на трасу, де можна сісти на будь-яку попутку і доїхати чи то до Новоград-Волинського, чи то до Житомира, а за потреби й до Києва, а в іншому куті розміщена залізнична станція. Станція була вузлова, і навіть через неї колись ходив поїзд Київ — Ужгород, але потім поїзд скасували, але тричі на добу ходить дизель до Житомира та Новограда, на якому всі пенсіонери можуть безкоштовно доїхати куди їм треба. Да-да-да, через наше портове село електрички не ходять.

Село наше до того ж не асфальтоване. Ну як не асфальтоване. Центральна дорога дуже давно була асфальтована. Але той асфальт увесь у глибоких ямах і їх простіше об’їхати через кювет. Другі за значенням дороги років з тридцять тому були залиті смолою та засипані гранвідсівом, але каміння пожаліли, а смоли ні, тому навіть зараз улітку смола проступає через верхній шар. Усі інші дороги залишені в стані ґрунтових і в дощову пору являють собою гарну багнюку, враховуючи, що село живе на чорноземах. У радянські часи у нас була проведена меліорація: позасипали всі торфовища, маленькі багенця, понаривали каналів, але зробили то так хитро і файно, що тепер, коли йде дощ, то пуголовків можна ловити на городах і дорогах, хати стоять у воді, як у Венеції, а канали сухі.

Село наше не телефонізоване. На все село у радянські часи було дано аж п’ять номерів, і поставити собі телефон можна було лише тоді, коли хтось від нього відмовиться. Але, хвала винахідникам стільникових, це питання було вирішено назавжди.

Село не газифіковане. Абсолютно. Через те ми всім селом дружно крутимо дулі «Газпрому», Міллеру, Путіну й Ахметову, а топимо дровами із сусіднього лісу. Сухостою завжди вистачає. Брикетоване вугілля останній раз привозили, ще коли я геть була маленька. На крайняк можна купити в лісі куб дров і вистачить на всю зиму, щоб топити, і на літо, щоб готувати їжу. Готують їжу також на грубі, газовий балон у хаті може бути, але то вже панські забаганки, й одним балоном люди користуються років 2-3, якщо не 5.

Село наше слабо електрифіковане. Електрика є в кожній хаті, але ліхтар з освітленням на все село аж один. Він стоїть собі в центрі села на роздоріжжі (тобто перехресті), до нього причеплене радіво. З одного боку роздоріжжя — нова двоповерхова повна загальноосвітня школа (да-да, тут ми модні — у сусідніх селах або початкова, або дев’ятирічка). З іншого боку — дорога на старі могилки, стару школу і трасу. По другій стороні роздоріжжя — сільрада, навпроти неї — нова церква. Навпроти нової церкви — ріголєт під мелодійною назвою «Левада», якраз на місці старої церкви, а столики стоять на місті цвинтаря при церкві. Між новою церквою та сільрадою притулився клуб. Клуб було відремонтовано років із п’ять тому, тоді ж як було побудовано нову церкву. Ну як відремонтовано. Поміняли вікна на металопластикові, двері, купили нову апаратуру, ноутбук, щоб музику крутити. В клубі зробили класний маленький етнографічний музейчик з автентичними раритетами, але ним ніхто не цікавиться, бо у людей таке під хатами і на горі валяється (мій батько в селі на звалищі знайшов зінгерівську ручну швейну машинку). Але в той відремонтований клуб ніхто по вечорах не ходить. Бо завклубом зробили колишнього директора школи і це відбило будь-яке бажання ходити на дискотеку у молоді шкільного віку. Простіше піти побухати в «Леваду» і поригати під церквою при світлі єдиного ліхтаря (сорі за неприхований натуралізм). На всіх інших кутках села ніде жодного ліхтаря не світиться, і по ночах можна ходити ляками маніяків та собак. До речі, відсутність ліхтарів не заважає місцевим їздити по наших слабо асфальтованих дорогах і не втрапляти при тому в халепу. От що значить — рідні землі.

Зараз електрику періодично вибиває. Таке було і в цьому році, і в минулому, і навіть 20 років тому. Ще з дитинства пам’ятаю, як не було світла по 2-3 дні, поки то діло ремонтували, що автоматично позбавляло нас телевізора і плойки. Все інше можна було зробити без світла. А до чого тут плойка, спитаєте ви? Коли в усьому селі світла не було, то світився єдиний ліхтар у центрі села, грало радіво і електрика була в клубі. А як у клуб йти і не зробити собі зачіску? Біда.

Зараз по понеділках між «Левадою», клубом та церквою вібувається базар. У село з’їжджаються з навколишніх люди поторгувати, поторгуватися, з усіма витікаючими під «Левадою», церквою і ліхтарем увечері.

У селі нашому не знають, що таке водовідведення і каналізація. Хочеш води? Он тобі колодязь, відро — крути корбу. Люди «покидали» собі мотори в колодязі і користуються благами «нажми на кнопку — получишь результат», але то можуть собі дозволити лише ті, у кого колодязь під хатою, а не на дорозі, як у нас, бо зпіонерять мотор і не знайдеш потім.

І от прийшли чергові вибори. Вони у нас дострокові та позапланові, тому кандидати і їхні агітатори бігають і пропонують себе як тільки можуть. Газифікації, електрифікації, і, не дай Боже, каналізації не обіцяють, але... Провідним кандидатом у нас по округу вважається В.М. Литвин. Він поремонтував другорядні дороги (ями позасипав щебенем). Виявляється, він колись давав гроші на ремонт клубу (хоча раніше казали, що то був грант), зустрічається в тому клубі з виборцями і розповідає про свої молоді роки і як він по дівках ходив у сусіднє село та через поле тікав. А сьогодні агітатори моїй тітці води з колодязя натягали, щоби вона тільки за Литвина проголосувала.

«ЦЕЙ ПАРЛАМЕНТ БУДЕ ПЕРЕХІДНИМ. ЙОГО МЕТА — ЛЕГАЛІЗУВАТИ НОВІ ПРАВИЛА ГРИ, АЛЕ ЖИТИ ЗА НИМИ БУДУТЬ ІНШІ»  

Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:

— За великим рахунком, всі рейтинги певною мірою будуть відрізнятися від остаточних результатів виборів, адже багато хто визначається зі своїм вибором в останній момент. Багато хто також в останній момент вирішує йти чи не йти на вибори, а нині від явки залежить дуже багато, в тому числі конфігурація політсил, які пройдуть до парламенту.

Виглядає так, що проросійський блок сил буде достатньо незначний та маргінальний у новому парламенті, тому можна сподіватися, що гострої політичної боротьби за традиційним порядком денним не буде — «Україна-Росія», мова, історична пам’ять. Загалом, вплив проросійських тушок без врахування внутрішньополітичної ситуації не буде визначальним, бо це люди з прагматичними «шкурними» інтересами, які не ризикуватимуть своїми благами заради ідеї «русского мира». Це може статися, якщо існуватиме гарантія, що Путін в Україні переможе. А наразі Путін в Україні програє. Але ризик повороту існує, адже ми маємо приклад Грузії, де до влади прийшли сили, налаштовані на діалог з Росією. Більш імовірним є сценарій внутрішньоукраїнської політичної боротьби, яка буде визначальна для цього парламенту. І активним гравцем на цьому фронті може стати «Свобода», яка виступає з більш радикальних позицій.

Таким чином, боротьба розгортатиметься в площині проєвропейського більш-менш патріотичного дискурсу з боротьбою довкола кабмінівського пирога та інших призначень.

Я думаю, що в коаліцію ввійдуть «Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт». Окрім цього є великий масив мажоритарників. Але навряд чи «БПП» матиме більше половини складу, і він буде змушений шукати союзників. Після оголошення останніх рейтингів, з’явилася думка, що можна буде сформувати коаліцію і без «БПП», але це дуже малоймовірний сценарій, оскільки партії, які претендують на проходження, — «Громадянська позиція», «Самопоміч», «Батьківщина», «Народний фронт» — боряться більше між собою, аніж з «Блоком Порошенка». Тому «БПП» стане основою нової коаліції, а позиція «РПЛ», «НФ», «Самопомочі», «Громадянської позиції», як найбільш важливих в цьому контексті політсил, залежатиме від коаліційного процесу та розуміння того, як розвиватиметься ситуація в країні в цілому. Якщо якісь політичні сили робитимуть ставку на наступні парламентські вибори та вважатимуть, що цей парламент ненадовго, тоді вони будуть в опозиції. І головний претендент на цю роль — «Батьківщина», «Громадянська позиція» і скоріш за все «Радикальна партія Олега Ляшка», можливо, «Свобода».

Щодо прем’єрства, то це інтрига скоріш передвиборча, аніж післявиборча. Якщо існуючі рейтинги підтвердяться на виборах, то шансів у Арсенія Яценюка зберегти свою посаду дуже мало. Стане зрозуміло, що новий уряд — це уряд Петра Порошенка. В такій ситуації у Арсенія Петровича буде вибір — або позиціонувати себе як людину Порошенка, або залишитись поза цією грою. Оцінюючи його амбіції та попередню поведінку, можна прогнозувати, що Яценюк прийме другий варіант.

Коаліційна угода, яка готується та зміст якої найближчими днями може бути розкритий, декларує засадничу відмову від квотного та перехід до програмного принципу, чіткої політичної відповідальності за прийняття конкретних законів, рішень і т.д. Це дасть можливість формувати уряд конкретній політичній команді чи персоні, незалежно від формальних пропорцій та чітких зобов’язань перед політичними силами. Ясно, що в українській політиці завжди є кулуарний бекграунд, де розподілятимуться міністерські місця та існуватиме політичний торг. Але, мені здається, в уряді ми побачимо більше нейтральних фігур, а не чітке партійне представництво.

Я думаю, що цей парламент дуже слабко відрізнятиметься від своїх попередників і за рівнем політичної культури, і за відповідальністю за долю країни. Не відбувається повного оновлення політичної еліти, але це об’єктивна реальність, яку дуже важко змінити впродовж декількох місяців. Цей парламент має прийняти певні законодавчі рамки — виборчі, антикорупційні, розмежувати владу і бізнес, перейти на європейські стандарти та процедури в усіх сферах життя. Тільки тоді ця нормативно-інституційна база почне продукувати нову політичну культуру, політиків та виборців. Цей парламент буде перехідним, і його мета — легалізувати нові правила гри, але жити за цими правилами будуть нові люди.

Щодо того, що влада стає майже повністю сконцентрована в руках Порошенка. При демократичних режимах таке явище не є небезпечним. Це навпаки буває корисним, особливо в кризові періоди, для більш чіткої та послідовної політики. Тому визначальним є не концентрація влади, а дотримання певних процедур і правил. А правила і принципи мають бути зафіксовані зі зміною Конституції, децентралізацією влади і іншими реформами.

Моє найкраще побажання виборцям — якби кожен з них написав для себе невеликий список, що б він хотів отримати від цього парламенту, а потім викреслив з нього всі побажання, які починаються з частки «не» і подивитися на те, що залишається «в позитиві». Саме за цими критеріями, які залишаться, вони і мають обрати відповідну політичну силу.