«2020-й випробовував кожного окремо і весь український народ, людство загалом»

Ірина ЗАЙЧЕНКО, випускниця Донецького національного університету імені Василя Стуса, кандидат історичних наук

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

Ірина ЗАЙЧЕНКО, випускниця Донецького національного університету імені Василя Стуса, кандидат історичних наук:

1. У глобальному сенсі один рік для історії – лише крапля в океані, проте і вона має вагу. Впевнена, у кожного покоління був свій «2020-й рік»: сповнений катастроф і розчарувань, глобальних викликів і локальних рішень, якихось перегонів між життям і смертю, якщо дозволите. Кілька деталей, які особисто на мою думку, характеризують рік, що минає, вбачаю у такому. Протиріччя смислів: ми, як ніколи до того, стали заручниками боротьби між дійсністю і реальністю та тих смислів, якими вони наповнені. Щоденні бойові втрати – і «тридцять п’ятий день тиші» на Сході України; ув’язнені «по закону», проте всупереч справедливості, Андрій Антоненко, звинувачення проти Сергія Стерненка, Тетяни Чорновол та інших; жорсткий карантин в умовах пандемії COVID-19, за якого «великі риби» стають ще більшими; «Black Lives Matter» у США і жодної акції на підтримку кожного п’ятого голодуючого в Африці. Масова втома від війни – і білборд в одному з міст Донецької області зі світлиною випускника ДонНУ імені Василя Стуса, загиблого в «Іловайському котлі» Юрія Матущака… Цей паралельний час і простір, які тільки в ілюзіях, ніколи не перетнуться, – утворили особисто для мене ключову характеристику року. 2020-й дуже пролонгував і позбавив чіткості, планованості і прогнозованості наше соціальне буття. Він був насичений особистими випробуваннями, переживаннями за життя і здоров’я рідних і близьких, друзів і колег, і чомусь знову подумки повертав до 2014-го. Він випробовував кожного окремо і весь український народ, людство загалом.

2. Жодних імен – лише збірні образи. Для мене Герой – 2020-го – лікар: будь-якої країни і будь-якої спеціальності. Адже в обставинах безпрецедентної для ХХІ століття пандемії саме лікарі на межі фізичних можливостей і в умовах шаленого психологічного тиску, виснаження і небезпеки для себе – вже рік рятують людські життя. У той же час антигероєм року я вважаю систему – вітчизняну систему охорони здоров’я і всіх, хто спотворював саму суть концепції, ідеї «охорони здоров’я», перетворивши її на суху статистику захворюваності та смертності.

Герой –2020-го – вчитель, викладач. Так, наша відповідальність не вимірюється кількістю врятованих тут і зараз людських життів, проте від неї залежить якість цього життя, професійне майбутнє наступних поколінь, економічний поступ України, світу.

Тут хочу додати, що Донецький національний університет імені Василя Стуса достатньо легко перейшов на дистанційну форму роботи і навчання. Починаючи з переїзду у Вінницю, у своїй освітній роботі ми використовуємо дистанційну платформу Moodle, сервіси Microsoft для корпоративного листування, проведення нарад і зборів. On-line захист магістерських і курсових робіт, іспити і модульні заліки – також звична практика для одного з провідних вишів Центральної України. Проте маю визнати, що в умовах пандемії і неможливості спрогнозувати час, коли життя і робота увійдуть в нормальне русло, – не вистачало «очей», шумної студентської аудиторії, низка проєктів з владою і громадою зазнала суттєвих, проте не якісних змін. Та колектив ДонНУ імені Василя Стуса, мабуть, звик в умовах соціального напруження згуртовуватися і створювати нові тренди. Думаю, цьогорічний кейс для системи вищої освіти (у цій парадигмі вона знову ж таки антигерой), зокрема, також стане корисним поштовхом до позитивних змін.

3. Вдячна «Дню» за створення і просування смислів, формування історичної пам’яті, тому залюбки слідкую за розвитком проєкту «Україна Incognita». А цьогоріч для мене найцікавішим став Міжнародний мистецький пленер «Кращий художник / The best artist – 2020», що відбувся у Вінниці.

4. На щастя, джерелом сили для мене завжди є родина і близькі друзі. Випробування 2020-го тільки зміцнили нас. Також маю людей, з якими попри відстань і час, є співзвучність думок, комфорт спілкування, спільний бекграунд. Колеги – нинішні і колишні, котрі назавжди з Альма матер, успіхи і досягнення родини Стусівського університету, студенти, які мотивують стрибати вище голови, честь бути причетною до появи нових докторів філософії і докторів наук. Вдячна 2020-му за очищені думки, час з сім’єю, нові проєкти і важливі висновки.

5. Вони не нові, проте окреслилися чіткіше. Найгірші безповоротні втрати – батьків, вчителів, колег – роблять душу крихкою і міцною одночасно. Слід бути там, де ти потрібен, і з тими, хто тебе потребує. Можливості – безкінечні, достатньо лише набратися сміливості, аби це усвідомити. Попри будь-які складнощі, слід дякувати за те, що маєш, а не нарікати на те, що міг би мати.

6. На моє щире переконання, «День» за весь час існування продемонстрував здатність бачити і показувати саму суть речей, дійсно знакових, важливих, фундаментальних для українців. До слова, історія взаємин «Дня» і Донецького національного університету довкола постаті Василя Стуса – якраз про те, що дійсна цінність знайде своє місце і час. Думаю, за ці 25 років газета «День» суттєво посприяла формуванню національної свідомості українців, державницького, історичного мислення, допомогла формуванню візії майбутнього Української держави.