Ганна БЕЗСОНОВА: «Я від невдач не плачу...»

— Аню, нинішній сезон особливий і, звичайно, накладає певний відбиток на підготовку всіх спортсменів, які прагнуть потрапити на Олімпійські ігри у Сідней. Від країни, як відомо, туди поїдуть лише дві представниці художньої гімнастики. А конкурентки у тебе титуловані — призерка минулої Олімпіади, екс-чемпіонка світу Олена Вітриченко і володарка «бронзи» світового форуму Тамара Єрофєєва. Чи не тисне на тебе такий психологічний тягар?

— Настає час, і завжди хтось тіснить фаворитів, але я про це навіть не задумуюся, а продовжую робити свою справу, причому з подвоєною енергією. Певна річ, і Олена, і Тома досвідченіші від мене, але в мене є до чого тягнутися і кого треба випередити. Думаю, що всі відповіді на поставлені запитання — хто краще готовий до Сіднея — дадуть змагання на «Кубок Дерюгіної».

— Ну а якщо на тебе чекає розчарування і ти залишишся вдома, сильно будеш переживати? Взагалі, як ти зносиш невдачі? Я знаю, багато з твоїх подруг плачуть...

— Це мені нагадує запитання, як я реагую на несправедливе рішення арбітрів, коли вони мені ставлять явно занижені оцінки. Та ніяк не реагую. Це не входить у мою компетенцію. А якщо вийшла на килим, маю чисто виконати композицію. І якщо судді недостатньо її оцінили, означає, помилку насамперед допустила сама. Так що якщо мене спіткає невдача з поїздкою до Австралії, означає, десь недопрацювала, чомусь не надала уваги. Зберуся і почну працювати, працювати подвійно.

— Багато гімнасток, які хочуть завоювати високі місця на змаганнях міжнародного рангу, як правило, намагаються піднести арбітрам і глядачам несподівані сюрпризи у вигляді оригінальних рішень та оновлення програм. Певно, щось таке є в запасі й у тебе?

— Так, ми з моїм тренером Іриною Іванівною Дерюгіною підготували нові композиції у вправах зі скакалкою, обручем і м’ячем. У них переважає класична музика, суворість ліній, чіткість і ясність кожного «па». Звичайно ж, їх виконання я винесу на суд фахівців під час київського турніру. Мені вони дуже подобаються, і я в них повірила. А це означає, що виконуватиму їх із натхненням.

— Тренер тренером, а мама, сама в минулому прекрасна гімнастка, нині хоч і займається більше паперовими справами, працюючи провідним фахівцем у Комітеті з молодіжної політики, спорту і туризму, може ще щось підказати дочці в новій програмі. До речі, чи бачив цю програму і як оцінив батько?

— Звичайно, вона мені допомагає порадами, вказує на помилки. А от татові завжди все подобається і він говорить, що загальне враження прекрасне.

— Звичайно у гімнасток твого віку композиції веселі, пустотливі, дитячі. А от у тебе, навіть два роки тому, вони були досить серйозними. Чим це можеш пояснити?

— Дуже просто. Тим, що я перейшла у дорослу гімнастику, де зовсім інші запити і критерії. Так що, почавши готуватися до торішнього чемпіонату світу в Японії, я відразу на декілька порядків подорослішала.

— А хто з гімнасток тобі більше за все подобається?

— Саша Тимошенко. І хоч я ніколи не бачила її виступу, як кажуть, «вживу», дуже часто переглядаю записи її вправ по відеомагнітофону. Вражає її емоційність, легкість, вишуканість. Нам Ірина Іванівна часто ставить її за взірець. Що й казати, якщо багато дівчаток прийшли записуватися в секцію через неї.

— А ти, як на мене, вирішила стати гімнасткою сама. Дивно, але факт: твоя мама була проти того, щоб ти стала «художницею». Зазвичай, усе навпаки.

— Так, віддала вона мене спочатку в хореографічний клас, але сама, не знаю чому, вже у п’ять років була впевнена, що стану гімнасткою. Я наполягла на своєму, так що моїй чемпіонці світу довелося зазнати поразки.

— До речі, як ти ставишся до хореографії, адже для багатьох вона здається нудним заняттям?

— Напевно на мене вплинуло відвідування хореографічного класу. Я її зрозуміла і полюбила. Це основа всіх основ. Типу азбуки у мові. Ось чому я люблю класичний балет, професійний танець. Ми з мамою, як трапляється вільна хвилинка, завжди ходимо в театр на концерти.

— А на футбол — повболівати за батьків клуб ЦСКА?

— Якщо відверто, футбол — це не для мене. Я люблю спостерігати фігурне катання, теніс. По-моєму, ми з мамою «переходили» на футбол, коли ще тато виступав за київське «Динамо». От і мій братик не став ганяти м’яча, а зайнявся великим тенісом і зараз вдосконалює свою гру у барселонській Академії.

— А якому відпочинку надає перевагу Аня Безсонова?

— Читаю романи про кохання, дивлюся телевізор, шукаю в Інтернеті художню гімнастику — що у світі новенького, які костюми і зачіски у провідних гімнасток...

— Найулюбленіший предмет — це, напевно, м’яч? Ой як вправно ти з ним виступаєш!..

— Ні, не вгадали. Ще в самому дитинстві я любила гратися зі скакалкою і «в резинку». Ця прихильність залишилася й до цих пір. Зі скакалкою можна витворяти таке... Викручувати, закручувати, імпровізувати!