Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Марчук — не синонім СРСР»,—

вважає відомий у світі політв'язень із Ужгорода
16 квітня, 00:00

Ужгородський математик Павло Кампов відбував строк в один час із Василем Стусом. У російському комуністичному концтаборі ВС 389/36 у селі Кучино Чусівського району Пермської області (тут Стус і помер) доля його звела з поетами Олексою Різником і Тарасом Мельничуком, науковцем і письменником Євгеном Сверстюком. Він знайомий із Левком Лук'яненком, В'ячеславом Чорноволом, багатьма іншими відомими в'язнями радянського часу. 1970 року репресований, засуджений на шість років таборів суворого режиму та три роки заслання. 1981 року знову був засуджений на десять років таборів суворого режиму та три роки заслання за зв'язок з Українською Гельсінською спілкою. Живе в бідності, статки — 68 гривень на місяць, але небайдужий до долі України. І в закарпатське представництво «Дня» привела його підтримка найпотенційнішого з усіх кандидатів у Президенти Євгена Марчука. Хоча, здавалося, саме КДБ, де працював Є.К.Марчук, винне в арешті пана Кампова. Проте колишнього прем'єра підтримує партія колишніх політв'язнів — УРП і збирається висувати кандидатом у президенти, про що неодноразово говорив Левко Лук'яненко... П.Кампов виявив водночас із підтримкою Є.Марчука незгоду з виступом у місцевій газеті «Орбіта-лагос» (8 квітня 1999 року) члена Української Гельсінської групи з листопада 1978 року Василя Овсієнка проти Є.Марчука (в розтиражованому тексті відразу помітно почерк АП!). «Пригадаймо, що в 60—80-х роках робив КДБ при Раді Міністрів УРСР. Він був «бойовим авангардом» ЦК КПРС в Україні. І головним завданням КДБ УРСР була боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». Тобто виявлення і знешкодження носіїв ідеї української державності». В.Овсієнко через це й твердить, що «колишній кадебіст» не може стати «будівничим української держави».

П.Кампов зайняв позицію Л.Лук'яненка, стверджуючи:

— Сила Марчука в тому, що він завжди підтримував самостійних людей. У цьому і його самостійність. Він сприяв визволенню автора могутньої книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. Дивуюся, що в ті часи його можна було визволити, а у вільні часи ця книжка так і не прийшла до масового читача. Мабуть, тому, що й автор дуже самостійна людина. Самостійних у нас чомусь не долюблюють. Так само, як і Є.Марчука.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати