Польові дослідження сільських «вершків»

У недалекому минулому (понад сто років тому) українські селяни, віддаючи своїх синів і дочок «у науку» , вважали, що таким чином останні виб'ються «в люди». Тоді в уяві селянина вибитися «в люди» означало не працювати фізично, вдягатися чепурно і грошей за свій розум отримувати багато. Так — де з повагою, а де й з презирством — ставилося селянство до представників інтелігенції, яких унаслідок розвитку «капіталізму» ставало на селі все більше. Хтось із них був із «паничів», хтось — із «духовного сословія», а хтось — як, скажімо, сільський староста — зі «своїх». Тоді неодноразово можна було помітити зі сторони, як селянин у присутності цих людей почував себе некомфортно, — хоча подумки собі мріяв, що гарно було б ходити отак охайно вдягненим і «жили не тягнути». Коротше кажучи, уявлення селянства про те, хто такий «інтелігент» і чим він повинен займатися були досить приблизними і частіше за все стереотипними. Цей «культурний чєловєк» залишався для селянства чужим, а мотиви його діяльності — малозрозумілими, хоча подекуди й очевидними. Тим не менше, саме сільська інтелігенція стала масовим соціальним підґрунтям розвитку української нації після розпаду Російської імперії, і саме вона здебільшого репрезентувала українство як таке у радянський період історії. Яке ж її місце у сучасній Україні?

Щоб з'ясувати це, з серпня 2006 по січень 2007 року ініціативною групою у складі мене, моїх колег і студентів було проведено невеличке соціологічне опитування. Робота проводилась у восьми наддніпрянських селах, не зазначити які не можу з огляду на щиру повагу до їхніх мешканців. Це села: Валява, Веселівка, Велика Яблунівка, Великі Канівці різних районів Черкаської області, Іванівка Богуславського району Київської області, Злинка Маловисківського району Кіровоградської області, Жовтий Яр Татарбунарського району Одеської області, Сазонівка Оржицького району Полтавської області. Наше «ходіння в народ» відрізнялося від етнографічних кампаній «хлопоманів» та революційної агітації народників ХIХ ст. На відміну від них нас цікавило, яку ж роль відводять сільській інтелігенції у житті українського суспільства мешканці сучасного села. Додатковим стимулом тут виступила теза політолога К. Матвієнка про те, що впродовж багатьох поколінь «українське село продукувало сильний прошарок, який міг і мав усі підстави зайняти позицію еліти: здобути освіту, набути ознак державотворчого прошарку, але, на превеликий жаль, українське село себе вичерпало...» «Як «зшивати» країну? Потреба інтелектуального пошуку», «День», 8 червня 2006. Ці слова, сказані в рамках інтелектуального пошуку рецепту, як «зшивати» Україну, оприлюдненого газетою «День» у червні 2006 р., видалися нам слушними. Було вирішено перевірити їх на ділі.

Анкета, яку ми пропонували заповнити респондентам, була достатньо простою. Необхідно було вказати свій вік, освіту, рід занять і відповісти на три запитання: 1) Чи важлива роль інтелігенції в сьогоднішньому житті суспільства («так» чи «ні»?) 2) Чим, на ваш погляд, повинен займатися інтелігент і, зокрема, сільський інтелігент? 3) Які професії в своєму селі ви вважаєте інтелігентними? Ми свідомі того, що наше опитування не було репрезентативним, адже не спиралося на спеціально розроблену соціологічну вибірку, але для мети експерименту — виявити загальне соціокультурне враження мешканців села від інтелігентної верстви — воно є абсолютно нормальним. У зв'язку з окресленою специфікою залишимо за собою право узагальнити дані по всіх селах (тим більше, що обробка даних засвідчила подібність відповідей у різних селах).

Всього було опитано 388 мешканців українського наддніпрянського села. На перше запитання анкети позитивну відповідь дало 362 особи. Тобто більшість сільських жителів (93,3 %) уважає інтелігенцію важливим суспільним чинником. Відзначимо також, що лише в с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області ніхто з опитаних не дав негативної відповіді.

Серед «родзинок»: один із респондентів с. Веселівка Христинівського р-ну тієї ж області вважає, що роль інтелігенції важлива, але її просто нема, а ще один його односельчанин не знає, хто такі інтелігенти, хоча і погоджується, що вони потрібні.

Найцікавішими були відповіді на друге запитання анкети. Із узагальнених даних можна зробити висновок: на думку сільської людності, головною місією інтелігенції є «активна участь у піднесенні культурного рівня села». Серед інших поширених конкретних відповідей: інтелігент повинен «добросовісно виконувати роботу і вдосконалювати свій фах», «виховувати молодь», «організовувати дозвілля сільських мешканців», «допомагати пенсіонерам», «залучати спонсорів». Менш поширеними були відповіді: «займатися наукою», «бути доброзичливим», «любити дітей», «залучати молодь до збереження культурного спадку», «проводити лекції з попередження захворювань», «організовувати зустрічі з цікавими людьми», «боротися із злочинністю на селі», «залучати населення до підписки газет», «знайомити односельчан з іноземною культурою», «вивчати історію свого села», «займатися фермерством (господарством)».

Цікаво, що на обов'язок інтелігенції займатися політичною діяльністю виразно вказали лише мешканці найбільшого села, в якому проводилося наше опитування. Це село Великі Канівці (знаходиться у 10 км від районного центру). У ньому 22 респонденти з 54 відповіли, що інтелігент повинен займатися суспільно-політичною та державною роботою. В інших селах подібні відповіді були рідкістю.

З-посеред оригінальних і рідкісних, утім надзвичайно характеристичних, відповідей хотілося б навести такі:

Валява. 39-річний педагог цього села і 57-річний газозварник уважають, що інтелігент має бути насамперед «порядною людиною».

Веселівка. Найманий робітник (56 р.) переконаний, що «інтелігент повинен працювати і показувати приклад у праці і поведінці». А 30- річний газозварник на запитання «Чим, на Ваш погляд, повинен займатися інтелігент і, зокрема, сільський інтелігент?» відповів: «Чим завгодно. Головне поведінка людини». Цікаво, що він уважає інтелігентними всі професії свого села. Місцева повариха (28 р.) міркує, що інтелігент повинен займатися бізнесом.

Велика Яблунівка. 30-річний охоронець із цього села вважає, що інтелігенція повинна «організовувати вечори тим, кому за 30».

Великі Канівці. 25-річний ветеринар, відкидаючи важливість інтелігенції, як такої, тим не менш уважає, що вона повинна «не пити» і «читати книжки». Серед інтелігентних професій свого села він указав лише «доярство». На думку 80-річного дідуся цього ж села інтелігент має «говорити правду й тільки правду».

Іванівка. 76-річний мешканець Іванівки (4 класи освіти) переконаний, що роль інтелігенції в сучасному житті суспільства не важлива. Інтелігентам він пропонує «давити на політиків, щоб краще жилося». 61- річний наладчик сільськогосподарських машин з цього ж села вважає, що інтелігент повинен давати «приклад в праці і поведінці». Місцева вчителька (37 р., вища освіта), як інтелігентні, кваліфікує всі сільські професії. 44-річний шофер на запитання «Чим, на Ваш погляд, повинен займатися інтелігент і, зокрема, сільський інтелігент?» відповів: «Виживати». А 45-річний вчитель цього ж села на це ж запитання відповів: «Сіяти вічне, розумне, добре». При цьому інтелігентними він уважає всі професії, «які пов'язані з людьми». 92-річна бабуся сказала: «колись вони (інтелігенти) читали людям книжки, лекції, ходили з концертами, а тепер не знаю».

Злинка. 50-річна медсестра цього села вважає, що інтелігент має «нести в маси прекрасне і корисне», а її 41-річний односельчанин переконаний, що, хоч у сільській місцевості і немає інтелігенції, втім, якби й була, то насамперед вона повинна була б «закрити нічні бари». 48-річна домогосподарка Злинки вважає, що «в селі інтелігенти не відіграють ніякої ролі». Фактично такі ж настрої висловлює 18-річна молода особа цього села, коли говорить, що «інтелігенти не потрібні».

Жовтий Яр. Працівник із переробки і консервування с/г продукції (52 р.) вважає, що інтелігент повинен «виховувати в дітях і молоді повагу до рідного краю, цікавитись його історією, вчити любити природу». 26-річний бармен каже, що інтелігенція «нічого не робить для життя в селі». Місцевий кочегар (56 р.) хотів би, «щоб інтелігенти грамотно розказували простим людям, за кого треба голосувати, щоб наконец-то навівся порядок в країні». А 28-річний тракторист пропонує інтелігентам «зустрічатися з простими жителями села та пенсіонерами, проводити їм роз'яснювальну роботу про політичний та економічний стан в країні, доступними словами пояснювати людям значення висловів наших чиновників». Тракторист-ветеран (70 р.) уважає, що інтелігент «повинен бути тією ланкою, яка б з'єднувала село і місто». 57-річна доярка-пенсіонерка вважає, що інтелігенти повинні створити гарні умови в селі, «щоб молодь не тікала в місто».

Сазонівка. На думку 41-річного механізатора цього села Полтавщини, інтелігент повинен «нести промінь у тяжкі будні сільського життя».

Залишилося з'ясувати на кого ж покладають стільки відповідальності мешканці українського села. Аналіз відповідей на третє запитання дає підстави стверджувати, що стабільно представниками інтелігенції на селі місцева людність уважає педагогічний та медичний персонал. Друге місце посідають працівники культури (серед яких найчастіше згадують бібліотекарів), а третє — виборні посади сільської адміністрації. Якщо вибудовувати ієрархію далі, то з наявних матеріалів можна зробити висновок, що інтелігентними сільські мешканці вважають такі професії, як агроном, ветеринар, інженер (технолог), зоотехнік, доярка, тракторист, комбайнер. Рідше називають працівників пошти, бухгалтерів, економістів, касирів, продавців. Зовсім незначне місце посідають серед сільської інтелігенції, згідно з уявленнями аграріїв, науковці, письменники, художники, юристи (адвокати), психологи (психіатри), міліція. Серед нетрадиційних для сільської інтелігенції спеціальностей по одному разу були названі робітники (мабуть, наймані), перукарі, провідники, програмісти, регістратори, електрики.

Сільського священика рахує інтелігенцією лише один респондент із 388 опитаних. Так уважає 81-річна поетеса з с. Іванівка. Можливо, це не спроста, адже до встановлення атеїстичного комуністичного режиму (саме в період, коли ця традиція ще була жива, народилася опитувана), дуже часто громадська думка зараховувала батюшок до інтелігенції, тоді як сьогодні, і цілком безпідставно, це вважається аномалією.

Принагідно відзначимо, що з особливим присмаком, як інтелігентних працівників сільські мешканці відзначають керівників підприємств, голів і секретарів сільрад, кооперативів, профспілок. Не можна сказати, що з осудом, скоріше, з прихованою заздрістю. На це зайвий раз указує той факт, що деякі селяни інтелігенцією вважають виключно керівні посади відомих їм установ. Завидне місце серед сільської інтелігенції, за «визначенням» аграріїв, посідають також фермери, орендатори, комерсанти, бізнесмени.

Зрештою, як зазначив один із представників сучасної сільської інтелігенції (учитель з Іванівки), «інтелігентність залежить від самої людини, а не від її професії». Імовірно, саме тому інколи нам траплялися відповіді, що всі професії у селі є інтелігентними. Молода продавець із Злинки вважає, що інтелігенцією є всі ті, «хто у своїй професії має добрі наміри». За іншими міркуваннями сільських жителів, інтелігентами можна назвати всіх, «хто з освітою» (будь-якою, спеціальною, вищою). Таким чином, давня суперечка суспільствознавців, що ж є головним у визначенні інтелігенції — етика поведінки чи професійна досконалість — знайшла своєрідне відображення і в сільській громадській думці.

Насамкінець відзначимо, що мешканці села Жовтий Яр (Одещина), окрім заповнення анкет, запропонованих нами, написали цілу петицію про те, що має робити інтелігенція. Є у цій петиції поряд із стандартними селянськими відповідями вимоги до інтелігенції «організувати суботники і тимурівські команди», «упорядкувати сільський парк і футбольне поле», «перенести сміттєзвалище за межі села», «добитися, щоб автобуси ходили в місто», «зробити так, щоб люди не їздили по заробітках» тощо. З цього «голосу народу» стає зрозумілим, що українське село, як найбільша соціокультурна одиниця нашої держави, чекає від інтелігенції подвижницької роботи, не розрізняє її в залежності від того, має вона владні важелі впливу чи ні, свідомо і підсвідомо ставить її на місце еліти (влади) суспільства. Відповідно роль сільської інтелігенції ніби і зростає. Але ж варто враховувати, що живе вона у злиднях, живе серед селянства, яке здебільшого просить (вимагає), але персонально по суті нічого для цього не робить. Що вона фактично відірвана від освіти (самоосвіти) і науки міської, що її авторитет у селі обмежується сотнями обставин. Висновок із цього, на наш погляд, мусить бути досить простий — сьогодні українське село визнає провідну роль інтелігенції у житті суспільства, а відтак існує шанс сформувати у цьому середовищі нову українську еліту, необхідно лише створити належні умови її життєдіяльності, — а це вже предмет державницької політики.

Автор аналітичної частини опитування висловлює щиру вдячність людям, які допомогли зібрати необхідний матеріал: Тетяні Гаркуші, Ользі Колосовій, Сергію Цьомрі, Тетяні Цьомрі, Світлані Корнієнко, Артему Борисову, Людмилі Ліпкіній, Михайлові Ільченку, Ярославі Тимошенко, а також всім респондентам, які зголосилися до участі в опитуванні.