Київ як символ

Суперечки довкола легітимності діяльності Київради припинено. Учора київські депутати провели перше засідання після вичерпання терміну їхньої каденції. Упродовж засідання в залі Київської міської ради було ухвалено п’ять рішень, серед яких: закон про утворення центрів надання адміністративних послуг; внесення змін до бюджету в частині видатків на оплату соціальних надбавок працівникам бюджетних сфер. Також обранці одноголосно висловилися за звернення до Верховної Ради, яке складається з трьох частин. На все це депутатам Київради знадобилося не більше десяти хвилин, після чого було оголошено про закриття сесії.

Варто зазначити, що такий «успіх» вартував владі чималих зусиль. Незважаючи на те, що традиційно засідання Київради має розпочинатися о 10-й годині, «силовики» заблокували вхід до приміщення КМДА двома годинами раніше, заздалегідь пропустивши депутатів від провладної більшості. Більшість із них були в залі за три години до початку засідання. Патрулювали заразом і представники вищого ешелону влади: депутати Партії регіонів Ельбрус Тадеєв, Олег Царьов та Владислав Лук’янов блокували вхід разом із правоохоронцями.

УЧОРА ПІД  ЧАС 11-ХВИЛИННОГО (!) ЗАСІДАННЯ КИЇВРАДИ БУЛО ПРИЙНЯТО П’ЯТЬ РІШЕНЬ. РЕЗУЛЬТАТОМ, ЗВАЖАЮЧИ НА ВСЕ, ЗАЛИШИЛИСЯ ЗАДОВОЛЕНІ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Якщо раніше основні сутички відбувалися ззовні Київради, й вхід до приміщення гарантував народним обранцям присутність у залі засідань, цього разу рубіж протистояння перенесли всередину КМДА, звідки депутати поверталися із слідами побоїв. Для того, щоб потрапити всередину, народні обранці мали дертися через вікно. Однак далі першого поверху їх не пустили. Така ж доля спіткали й деяких депутатів Київради.

На своїй сторінці у Facebook депутат від «Батьківщини» Микола Княжицький написав: «Я так і не зрозумів, чому міліція під Київрадою не пускала народних депутатів, била їх і хамила. Що б відбулося, якби ми зайшли у зал, на що маємо законне право? Там все одно були наші колеги з Партії регіонів, свою незаконну узурпаторську сесію вони б все одно провели за свої одинадцять хвилин.(прямо, як у романі Коельо). Ну, може б вдалося когось присоромити. Влада не розуміє, що дискредитує оцим беззаконням сама себе. І зрозуміло, кому це вигідно. Особливо напередодні саміту з ЄС. Очевидно, що й 2015 року Янукович, маючи, на жаль, мізерний шанс виграти чесно, діятиме саме так, як сьогодні. А тому ризикує програти все — й власну долю, й долю країни».

Водночас майданчик біля КМДА зайняли працівники бюджетної сфери, витіснивши апологетів опозиційних гасел на інший бік вулиці. Учителі та медики прийшли вимагати проведення засідання Київради, на порядку денному якого стояло ухвалення виплати надбавок. Експерти від самого початку відмічали відсутність конструктиву в блокуванні Київради, оскільки бюрократична логіка процесу вимагає ухвалення ряду рішень щодо забезпечення життєдіяльності міста саме цим органом. Відсутність контрпропозицій від опозиціонерів стала картою, яку влада розіграла для легітимізації роботи чинного складу Київської Ради та дискредитації супротивників.

ЖОРСТОКІСТЬ БЕЗ НАЙМЕНШОГО МОТИВУ  / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Зі сцени працівники медичної та освітньої сфер наголошували на необхідності проведення засідання, а також активно висловлювали невдоволення діяльністю парламентаріїв. «Вони паряться на нас, блокують засідання для того, щоб ми опустилися ще нижче межі бідності», — заявила одна з ораторів. «Ганьба!» — додала вона. Присутні ж на мітингу були не настільки розкуті у висловлюваннях, як їхні безіменні колеги біля мікрофонів, — жоден із виступаючих так і не назвався. «Я ще хочу до пенсії доробити, — заявила кореспондентові «Дня» одна з жінок —учасників мітингу. — Зараз такі часи, що я краще нічого не буду говорити». Інші також не виявили бажання розповісти про проблеми освітньо-медичного сектору, котрі вивели кілька сотень людей на вулицю.

«Людьми керує безвихідь, — зазначив у розмові із «Днем» політолог Костянтин Матвієнко. — Загалом, такі «акції» можна прирівняти до комуністичних суботників, куди люди ходили під загрозою звільнення. Тобто це — примус. Однак цих людей теж можна зрозуміти й поспівчувати їм, що вони змушені дозволяти наругу над своєю гідністю». Утім, експерт вважає, що такі дії влади мають негативно позначитися на рівні довіри до неї людей, зокрема представників бюджетної сфери.

На іншому боці зібралися депутати від кількох опозиційних партій та, здебільшого, прапороносці. Варто зауважити, що цей мітинг опозиції був чи не одним із найменш численних. Близько трьох сотень людей, більшість із яких тримала ту чи іншу партійну символіку, виявляла малий інтерес до того, що говорять їхні лідери. Самі ж депутати послуговувалися досить популістськими промовами про необхідність гуртування довкола вимоги проведення київських виборів, голосування за єдиного кандидата на президентських перегонах 2015 року й необхідності позбутися рабської психології та байдужості.

«Усі ці бюджетні надбавки давно мали бути виплачені, й для цього не потрібно засідання Київради. Відповідний документ міг також підписати Попов. Мають бути призначені термінові вибори. Влада, якщо вона така сильна, не повинна боятися цих виборів», — констатувала депутат від «УДАРу» Ірина Геращенко. Від запитання, як врегулювати цю суперечність, адже навіть у разі призначення виборів чинний склад Київради зможе ухвалювати рішення іще впродовж двох місяців, до обрання нових депутатів, опозиціонери тікають у прямому й переносному сенсі. Чіткої відповіді «День» так і не отримав. «Політичної опозиції в нашій країні не існує», — підсумував політолог.

Варто зазначити, що спробу заблокувати Київраду було здійснено київськими активістами ще в п’ятницю. Тоді п’ятеро активістів зайняли залу засідань у КМДА, щоб не чекати вівторка. Четверо з них були затримані правоохоронцями й заарештовані на п’ять діб. Жодної згадки з вуст опозиції про громадських діячів так і не пролунало.

Віталій КОМОВ, колишній депутат Київради:

— Розставимо крапки над «і». Безперечно, існуючу владу потрібно міняти і в країні, і в Києві. Тому дії активних людей, які захищають свої права потрібно вітати. Але... Заради чого відбуваються бойові дії? Активісти (їх десь декілька десятків) не визнають легітимності Київради і вимагають призначення дати виборів. У цьому вони мають рацію. Але чим далі за часом затягується протистояння, тим більше запитань до керівників громадських і партійних структур. Нам, киянам, сам процес виборів, без зміни ситуації, не потрібен. Але суб’єкти протистояння в цьому плані нічим не відрізняються — і влада, і опозиція, не бачать суспільства впритул.

Киянам потрібна така система місцевого самоврядування, яка відповідатиме реальному самоврядуванню, тобто члени суспільства стануть не просто господарями колективних ресурсів (бюджет, земля, будови, комунальні підприємства), але й зможуть впливати на прийняття ухвал. Ситуацію полегшує наявність в Україні законодавства, яке можна застосовувати на користь людей. Але вони мають це захотіти. Це говорить про те, що потрібно працювати з людьми, вчити їх. Чого не роблять ні опозиція, ні влада.

Як це можна зробити в руслі європейського законодавства про місцеве самоврядування? Є декілька кроків і всі вони обов’язкові. У даному випадкові є лише один шлях лікування хвороби — це децентралізація влади і залучення до керування комунальним майном членів громади. Зі сказаного випливають два моменти: а) потреба структуризації громади і б) передача повноважень і ресурсів на місця (структурам громади). Найголовніше — потрібно мати програму розвитку місцевого самоврядування в Києві. Основи її закладено в платформі «Шлях до громади». Під програму, безперечно, потрібно готувати кадри. Суть платформи і шляхи її реалізації мають стати спільним завданням для членів громади. Це і є основним алгоритмом роботи з громадою. Ось такий обсяг роботи бачиться мені для тих, хто любить Київ і бажає добра його громаді!

Виникає запитання, чому жодна з вищеназваних проблем не розглядається київським активом. Звичайно, актив буде в ізоляції. Адже основний суб’єкт місцевого самоврядування — територіальна громада, а вона не при справах. Тому, якщо оцінювати ситуацію, то з часом стає зрозумілим, що вимога проведення виборів — це не шлях до розв’язання проблем киян, а шлях у депутати, який змушує замислитися про потребу третьої сили, яка репрезентуватиме інтереси киян.