Тенгіз ПХАЛАДЗЕ: Грузія за сильну і демократичну Росію
Днями президент Грузії Михаїл Саакашвілі розповів, якою є відмінність з погляду реформ між Грузією та Україною після революції троянд та помаранчевої революції. «Відмінність між тим, що сталося в Україні, й тим, що сталося тут (у Грузії. — Ред.), у тому, що ми не допускали компромісів», — сказав Саакашвілі. За словами грузинського президента, «компроміс — найгірше, що може статися з реформами... Ми провели реформи скрізь одночасно й не допускали компромісів, і де ми допустили компроміси, я особисто про це скрізь жалкував». Власне, оцінку результативності проведення реформ дали грузинський і український народи. Михаїла Саакашвілі обрали на другий термін, Віктора Ющенка — ні. Місце останнього посів його головний опонент 2004 року — Віктор Янукович, який з моменту свого обрання на початку 2010 р. постійно говорить про реформи. Але, на жаль, цих реформ поки немає, як і не було їх за Віктора Ющенка.
Що змінилося в Україні після зміни влади у Києві? Чи гарантує позаблоковий статус безпеку України? Якими є європейські та євроатлантичні перспективи України й Грузії? Говоримо з присутнім на нещодавньому Київському форумі безпеки, головою Міжнародного центру геополітичних досліджень (Тбілісі) Тенгізом ПХАЛАДЗЕ:
— У першу чергу, хочу зауважити, що форум організовано на дуже високому рівні, як за формою, так і за змістом. Обговорювані теми (перспективи співпраці, шляхи вирішення проблем тощо) важливі для України й усієї європейської безпеки.
— Раніше Грузія й Україна мали спільну зовнішню стратегічну мету — вступ до НАТО. Сьогодні Грузія продовжує йти цим шляхом, Україна ж проголосила позаблоковий статус. Як ви думаєте, це забезпечить їй її безпеку?
— Мені важко судити, тому що це, все-таки, вибір української держави. Я думаю, що в цілому система безпеки в світі на сьогоднішній день потребує певних реформ. Адже найголовніше для будь-якої держави — це запобігання загрозам. А вони сьогодні істотно змінилися. Загроза для конкретної держави не може бути загрозою лише для неї, тому що багато проблем у різних країнах стають спільними. Отже, вирішувати їх слід спільними зусиллями. З іншого боку, жодна міжнародна угода або міжнародний блок не може забезпечити стовідсоткову гарантію. Це може бути лише додатковим джерелом. Найбільша гарантія — це сильна держава. І я дуже радий, що Україна прагне побудувати таку державу. Грузія теж. У нас спільний шлях. Ми стоїмо посередині того шляху, який обов’язково приведе нас до сильної держави.
— Як би ви сьогодні охарактеризували нинішній політичний режим в Україні після більш як восьмимісячного правління? Чим він відрізняється від попереднього? Які сталися зміни? Що видно зі сторони?
— У першу чергу, хочу сказати, що вісім місяців — це не той період, коли можна давати оцінки. Найголовніше, що Україна зберігає стратегічну лінію на розбудову демократичної, європейської держави. Незважаючи ні на що, Україна стоїть на правильному шляху.
Між Грузією й Україною стратегічне партнерство. З одного боку, Україна надає допомогу нам, з другого — ми готові надати будь-яку допомогу Україні. Наприклад, в плані обміну досвідом. Я думаю, що спільними зусиллями ми побудуємо успішні держави.
— На форумі неодноразово лунала думка, що Україна знову підпадає під вплив Москви. Ви це помічаєте?
— Якщо мається на увазі договір щодо Севастополя...
— Зокрема.
— Знов-таки, є внутрішні проблеми держави. Україна, заявивши про своє неприєднання до жодного блоку, прагне збудувати багатобічні відносини. З одного боку, вона стабілізує свої відносини з Росією, з іншого — прагне продовжувати свій курс на вступ до Європейського Союзу.
Порушене вами питання — це проблема не лише України. А я б іще додав інше запитання — як узагалі працювати з Російською Федерацією? Тому що, з одного боку, є політика рівноправного партнерства, а з другого — політика зони привілейованих інтересів. Проблеми виникають у будь-якої держави, яка не згодна бути в зоні привілейованих інтересів Російської Федерації. Це й Україна, й Молдова, й Грузія. Свого часу такими державами до вступу в ЄС і НАТО були держави Балтії. Я вважаю, що це те питання, де ми повинні дуже щільно співпрацювати. Нам треба виробити чітку стратегію сусідства з Росією. Спільно з Європейським Союзом розробити механізм, де буде місце й Росії. Чим більше Росія буде долучена до європейської колективної безпеки, тим легше буде зруйнувати стереотип, що Захід і НАТО — це загроза для Росії. Отже, чим швидше руйнуватиметься цей стереотип, тим швидше вирішаться наші проблеми.
— Яким з двох шляхів, на ваш погляд, рухається Україна: рівноправного партнерства чи підпадання під привілейовані інтереси Росії? Як ви думаєте, в Україні можливий «російський сценарій»?
— Коли щось робиться, не виключаються й помилки. Я розумію, що українське суспільство неоднозначно реагує на певні кроки влади. Але найголовніше, щоб влада зберігала політичну волю заради реформування держави й не відхилялася від головної стратегії.
— Що стосується Грузії...
— У першу чергу, всі мають розуміти, що, незалежно від величини території, всі держави є суверенними. Ні з ким не можна розмовляти з позиції старшого брата й диктувати свої умови. Говорити в сьогоднішньому світі про зону привілейованих інтересів — це повернення системи міжнародних відносин до початку-середини XX століття. Усі, зокрема й наші російські партнери, мусять усвідомити це. Тоді будь-які проблеми можна буде вирішувати набагато легше.
Ми в жодному разі не збираємося відходити від своєї стратегічної лінії — вступу до ЄС і НАТО. Не тому, що так хоче керівництво Грузії, — так хоче грузинський народ. Це підтвердив плебісцит, проведений у Грузії. У нас з Росією, як такого, діалогу немає, є формат переговорів, який, на жаль, є не дуже успішним. Для нас головне — це територіальна цілісність Грузії. Ми хочемо вільно спілкуватися з нашими громадянами, котрі живуть на окупованих територіях. У Грузії є державна стратегія щодо цього питання, де робиться акцент на соціальну й культурну сфери. Головне, щоб третя сторона не заважала цьому.
Грузія зацікавлена в сильній і демократичній Росії. Лише в цьому випадку можлива наша співпраця. Точнісінько так само у співпраці з Грузією зацікавлена й Росія. Наприклад, для вступу Росії до СОТ потрібна згода Грузії.
— Сьогодні пролунала думка, що Грузія за рік-два може стати членом НАТО та Євросоюзу. Ваша оцінка.
— Я б не ставив часових рамок. Грузія робить дуже багато для того, щоб повернутися до співтовариства європейських націй. Саме повернулася. Точно так само, як і Україна, тому що ми належимо до європейської культури. Ви знаєте, що Грузія, за оцінками Світового Банку, вийшла на перше місце за темпами проведення реформ. Ми успішно співпрацюємо і з ЄС, і з НАТО. Сьогодні у нас на підході два дуже серйозні рішення, які ми збираємося підписувати з Європейським Союзом, — це про зону вільній торгівлі та спрощення візового режиму. Певна річ, цього не достатньо. Нам належить зробити ще більше.
— Українсько-грузинські відносини...
— Чомусь склалася така думка, що ці відносини виникли в результаті дружби двох президентів. З цим я категорично не згоден. Якщо подивитися на нашу спільну історію, тобто, дуже багато того, що пов’язувало нас століттями. Ми дружимо не тому, що хтось комусь подобається, а тому, що дружать наші народи. Це багатовікова традиція. Ще ми дружимо, бо це входить до стратегічних інтересів обох держав. Чим щільніше ми співпрацюємо, тим успішнішими будуть і Україна, й Грузія.
