Від Батьківщини до Родины (нова ініціатива Табачника)

У колах української інтелігенції, що позиціонує себе як ліберальна, панує переконання у хибності гасла «Одна держава — одна мова». Не можна пов’язувати мовні питання з політичними, наголошують ліберальні історики й політологи.

Натомість їхні російські колеги дотримуються протилежного погляду. Вони трактують мову як потужне знаряддя політичного впливу для відновлення позицій Росії в країнах пострадянського простору з метою стимулювання реінтеграційних процесів.

Для підтвердження наведу кілька промовистих цитат з автореферату захищеної минулого року в Москві дисертації політолога Станіслава Олеговича Болтовського «Збереження і розвиток російської мови в контексті інтеграційних процесів на пострадянському просторі.

«В сучасному світі, — пише С.Болтовський, — мова стала важливим політичним фактором. Вона широко використовується як засіб політичної дії і впливу. При цьому мова використовується і як знаряддя, і як об’єкт політики. В якості знаряддя політики мова виступає як інструмент дії на суспільство для досягнення певних політичних цілей».

І далі: «Збереження і розвиток російського соціокультурного простору на пострадянському просторі в цілому, і російської мови зокрема, має важливе значення з погляду національних інтересів Росії в ближньому зарубіжжі. Зміцнення позицій російської мови виходить за межі суто гуманітарної проблеми і має широкий соціально-економічний і політичний контекст».

І остання цитата: «Дія доцентрових тенденцій, що їх породжує світова криза, яка оголює недосконалість вестерністської моделі розвитку, безумовно, справляє вплив на зміцнення позицій російської мови, так само як в цілому дає певний «карт-бланш» Росії у спробі відновити колишню повноцінну позицію в регіоні».

Як видно з дисертації С.Болтовського, тема «Становище російської мови на пострадянському просторі» перетворилася в самостійний напрямок наукових досліджень ще в середини 90-х років. Солідний перелік монографій, опублікованих за цей період, свідчить про те, що Російська держава не шкодує грошей на розвиток даної тематики. У 2008 році фонд «Наследие Евразии» провів велике комплексне дослідження «Російська мова в нових незалежних державах», яке поширювалося на чотирнадцять незалежних держав. Російських науковців цікавили такі питання: статус російської мови, мовне середовище, політика у сфері освіти, російськомовні ЗМІ. Дотепер, раз на шість місяців, вони проводять опитування в країнах пострадянського простору, що «дозволяє в динаміці відстежувати зміни в рівні використання російської мови у ближньому зарубіжжі».

Те, що подібні російські соціолінгвістичні напрацювання не обмежуються суто теоретичними питаннями, а мають безпосереднє практичне втілення, засвідчує збіг у часі проведення вищезазначеного комплексного дослідження з початком наступу на українську освіту у східних областях України. Як зазначає Ірина Магрицька, саме в 2008 році почали ліквідовувати українські класи і школи на Луганщині: Луганську, Рубіжному, Лисичанську, Красному Лучі. У сільських школах почали вводити уроки російської мови. Тоді ж посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін подарував луганським п’ятикласникам вісім тисяч підручників — «Страноведение. Россия. Путешествие по Руси и России во времени, пространстве и языке».

Таким чином, у неоголошеній мовно-інформаційній війні за українські території, «Русскій мір», окупувавши ЗМІ Сходу й Півдня ще за президентства Кучми, в період президентства Ющенка почав втілювати план наступу на іншу, найважливішу для майбутнього країни сферу — сферу освіти, вдаривши по слабким ланкам у східних областях.

Однак справжнього успіху провідники «Русского міра» домоглися після приходу до влади Партії регіонів і Януковича, яким вдалося взяти під свій контроль головний стратегічний об’єкт — Міністерство освіти, науки, молоді і спорту. Його очільник навіть не вважає за потрібне приховувати, що відстоює національні інтереси Росії і в поті чола працює над відновленням її «колишньої повноцінної позиції в регіоні». Щоправда, як свідчить низка журналістських розслідувань, при цьому пан міністр не забуває і про свій приватний інтерес.

Дуже вдало вписується в неоімперський політичний проект реінтеграції України і нещодавня ініціатива Табачника щодо проведення Всеукраїнського учнівського конкурсу з російської мови «Лукомор’я» для учнів 2-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Для цього конкурсу Табачник, очевидно, завезе в Україну вже не вісім тисяч, як Черномирдін на Луганщину, а кілька мільйонів підручників «Страноведение. Россия. Путешествие по Руси и России во времени, пространстве и языке» для всіх українських дітей. Вони, як, очевидно, планує міністр, рушать під його мудрим керівництвом у віртуальні мандри «по Русі і Росії», які виведуть їх з Батьківщини і приведуть до пункту призначення — в лоно «Великой Родины». І, звичайно, дітей не лякатимуть згадками про те, якою описав «Великую Родину» її ж підданий Н.Радіщев ще у ХVІІІ столітті у своєму «Путешествии из Петербурга в Москву» — як «чудище обло, огромно, стозевно і лаяй». Бо «чудище» і в ХХІ столітті не збирається зменшуватися ані в розмірах, ані в апетитах.