Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Григорій Сковорода, український філософ, поет і педагог

Грузинська стратегія мирної деокупації

шанс для України повернути Крим та Донбас без війни чи пуста трата часу та сил?
1 березня, 2017 - 19:56
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Програма мирної реінтеграції Абхазії, розпочата владою Грузії за підтримки ЄС та НАТО, триває вже сьомий рік. Західні дипломати, експерти-конфліктологи, грузинські урядовці активно просувають в Україні «тбілісько-сухумський» кейс як дієвий та успішний. Тому не дивно, що офіційні документи українського уряду щодо деокупації «непідконтрольних територій» базуються саме на ідеології та підходах, які містяться в грузинських розробках.

Але як насправді йдуть справи з реалізацією мирного плану у Тбілісі?

Перш ніж починати розбиратися із питанням, як просувається відновлення грузинсько-абхазької дружби, маємо згадати, як починалася ворожнеча.

Грузинсько-абхазька війна розпочалася 14 серпня 1992 року, тривала 13 місяців та 13 днів і завершилася наприкінці вересня 1993 року падінням столиці Абхазії, міста Сухумі, та втратою Грузією контролю над своєю автономією.

В 2008 році, одночасно із гарячою фазою конфлікту в Південній Осетії, де проти грузинських військ на боці осетинів відкрито виступила російська армія, відбулося локальне загострення і в одному з районів Абхазії, що межує з Грузією — Кодорській ущелині. Але суперечка за цю високогірну ділянку закінчилася тим, що грузинські військові та офіційна грузинська влада звідти пішли, Сухумі почав контролювати всю територію колишньої «Абхазької АРСР», включно з раніше «нічийними» або підконтрольними Грузії високогірними ділянками.

Тоді ж, в 2008 році, після оголошення незалежності Косова та визнання нової держави провідними країнами світу, Росія визнала Абхазію (і Південну Осетію). Натомість Грузія офіційно назвала свої колишні автономії окупованими територіями. Але одночасно, після поразки 2008 року і в Південної Осетії, і в Абхазії, грузинська влада відмовилася від ідей щодо повернення цих регіонів силовим шляхом. Розпочалася фаза «деокупації окупованих територій дипломатичним шляхом».

Державна стратегія під назвою «Залучення шляхом співпраці» діє в Грузії з 27 січня 2010 року. Документ декларує «неухильне рішення Грузії» «досягти повної деокупації Абхазії і Цхінвальського регіону/Південної Осетії» і «реінтегрувати дані території і населення в єдиний конституційний простір Грузії». Наголошується, що «грузинська влада прагне досягти поставлених цілей тільки мирними і дипломатичними шляхами, що виключає можливість вирішення конфлікту військовим шляхом».

Для втілення стратегії в життя Грузія почала працювати одразу по кільком напрямкам, в основному гуманітарним та соціально-економічним. Тут треба нагадати, що ще у 1996 р. СНД прийняв рішення, що забороняє здійснення торгово-економічних, фінансових, транспортних та інших зв’язків з Абхазією по державній лінії. На сьогодні всі країни СНД, за винятком Росії, Білорусі і Туркменії дотримуються режиму санкцій щодо Абхазії. Тому грузинсько-абхазькі контакти в рамках реінтеграційного плану Тбілісі відбуваються на неурядовій основі — нинішня влада в Абхазії продовжує залишатися для Грузії нелегітимною.

Найбільшим досягненням грузинської програми реінтеграції стало впровадження медичного проекту — лікування мешканців Абхазії в Грузії. Незважаючи на звинувачення в зраді, які інколи отримують від співгромадян абхази, що звертаються до лікарів в грузинських містах, програма працює і користується популярністю. Але чи надовго? Справа в тому, що буквально в ці дні Росія впроваджує в Абхазії проект обов’язкового загального медичного страхування. Наявність такого поліса дасть змогу мешканцям Абхазії отримати лікування в Росії — і обійтися без кривих поглядів.

З освітою ще важче — через мовний бар’єр вчитися в Грузії мають можливість дуже мало мешканців Абхазії. Натомість Росія надає абхазам пільгові умови для вступу до провідних «вишів» країни, при чому не треба вчити мову (російська поряд з абхазькою є другою державною в Абхазії).

Заохочення мешканців колишніх автономій до отримання грузинських документів теж просувається не дуже вдало. Ідея 2011 року щодо видачі Грузією абхазам та осетинам т.зв. «нейтральних паспортів» (без згадки про грузинське громадянство) не зустріла розуміння, і такі документи отримали лише кілька десятків людей. Після схвалення Євросоюзом безвізового режиму для громадян Грузії на початку лютого цього року очільники країни почали рекламу вже повноцінних  грузинських паспортів. Але наштовхнулися на відсіч з Сухумі.

Голова МЗС Грузії Мисаїл Джанелідзе нещодавно наголосив: «Безвізовим режимом з ЄС зможуть скористатися і ті громадяни Грузії, які проживають на непідконтрольних владі країни територіях». Але МЗС (де-факто МЗС) Абхазії у відповідь зазначив: «Немає сумнівів, що ця нова спроба Тбілісі втягнути громадян нашої країни до Грузії, як і всі попередні, наперед приречена на провал».

Причина такого негативного ставлення Сухумі є абсолютно прозорою — 80% мешканців Абхазії вже з початку 2000-х років мають російські паспорти і є громадянами РФ. Це дає їм змогу відвідувати як Росію, так і усі безвізові — для російських громадян — країни. Щодо ЄС... Занадто мало у пересічних мешканців Абхазії коштів для того, щоб проблема отримання віз до Європи була в пріоритеті.

Ще один пріоритетний напрямок грузинського плану мирної реінтеграції — забезпечення вільного пересування населення і товарів через лінії розмежування.

Ще рік тому здавалося, що на реалізацію запланованого є шанс. Щодня річку Інгурі, що розділяє Гальський (Абхазія) і Зугдідський (Грузія) райони, перетинали понад 1500 осіб. В прикордонному районі Грузії спеціально для мешканців Абхазії було відкрито торговельний центр, розпочато будівництво медичного центру... Але влада Абхазії, натомість, вирішила закрити пункти пропуску через кордон. 4 березня будуть ліквідовані чергові два КПП, і їх залишиться тільки два. Всього з 6 КПП, що працювали раніше, у підсумку має працювати лише один. Отже, про вільне пересування в умовах такої мізерної кількості пунктів перетину лінії розмежування не може бути і мови.

Насправді набагато успішніше відбувається не реінтеграція Абхазії до Грузії, а інтеграція Абхазії до Росії. Цей процес активізувався після анексії Криму. І хоча абхазька влада відмовилася від запуску «кримського сценарію» з референдумом щодо приєднанням до РФ, фактичне наближення до статусу «російського регіону» все ж таки відбулося.

У листопаді 2014 р. РФ і Абхазія підписали договір «Про союзництво і стратегічне партнерство», розрахований на 10 років. Згідно з угодою, основними напрямами розвитку союзництва стратегічного партнерства, зокрема, є:

•  проведення скоординованої зовнішньої політики;

•  створення загального простору оборони і безпеки;

•  формування загального соціального  і економічного простору.

22 лютого 2017 р. міністр закордонних справ Грузії, виступаючи на дебатах Радбезу ООН, заявив, що «Російська Федерація продовжує політику фактичної анексії регіонів Грузії Абхазії та Цхінвальського регіону/Південної Осетії шляхом підписання з де-факто владою незаконних угод про інтеграцію».

Чому реінтеграційний грузинський план не приносить запланованого ефекту, зокрема не став на заваді інтеграційних процесів між Абхазією та Росією, і, водночас, не наблизив Абхазію до Грузії? Все дуже просто: грузинська програма повернення окупованих територій є односторонньою. Її схвалили ЄС та НАТО, проте не підтримали Абхазія і Росія. А мирна реінтеграція може стати реальністю тільки після того, як обидві сторони конфлікту погодяться на проведення реінтеграційних заходів разом і будуть повністю дотримуватися домовленостей. Повноцінна мирна реінтеграція в односторонньому, «партизанському» порядку є неможливою. На відміну від військового методу реінтеграції, для мирного шляху потрібне схвалення та підтримка, а не спротив другої сторони.

Чи має шанс на успіх грузинська стратегія для України? Так, якщо українська влада, по-перше, погодила програми соціально-економічної та гуманітарної реінтеграції непідконтрольних територій не тільки із Вашингтоном та Брюсселем, а й з Москвою, і, по-друге, якщо реінтеграційні плани українського уряду підтримує більшість, насамперед, політично активних громадян України.

«ЖОДЕН ПЛАН МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ НЕ БУВ УСПІШНИМ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка:

— Я вивчав всі конфлікти після закінчення холодної війни, починаючи з конфлікту в Таджикистані, на Кавказі, Балканах, Афганістані... За період 25-річного дослідження я можу сказати, що жоден конфлікт не був врегульований мирним шляхом. Можна згадати Кіпр, де також були бойові дії, війна й окупація турецькими військами північного Кіпру. До цього часу цей конфлікт не врегульований. Північний Кіпр відокремлений і живе як невизнана територія, незважаючи на те, що Кіпр є членом ЄС і має достатньо розвинуту економіку. Там теж залишається зони безпеки з усіма належними наслідками. Так, турки-кіпріоти можуть приїздити на вільну територію Кіпру на роботу. Але яка це робота? Підмітати вулиці, вичищати туалети та прибирати пляжі. Ось така їхня доля внеску в розвиток Кіпру. Все інше — це територія, окупована турецькими військами.

Якщо подивитись на Абхазію, то там саме така ситуація. На відміну від нас, Грузія закріпила статус Абхазії, як окупованої території з усіма наслідками. І вона дотримується цього режиму за винятком надання гуманітарної допомоги, що передбачається міжнародним гуманітарним правом. Тобто Грузія виконала всі умови відносно Абхазії як окупованої території, яка знаходиться під повним протекторатом Росії. Росія фактично керує цією землею,  не зважаючи на те, що визнала її як незалежну державу. Стан цієї території жалюгідний. Переважна більшість абхазів виїхало звідти, там залишилось в основному непрацездатне населення, яке веде жебрацький спосіб життя.

Щодо Північної Осетії — там теж був грузинський план реінтеграції, який запровадив Саакашвілі. Ось там цей план був найбільш успішним, але тому що там живе багато грузинів. І то Росія своєю агресією не дала реалізувати ці мирні конструктивні наміри. План Саакашвілі полягав в тому, щоб облаштувати на звільнених територіях умови для проживання населення з окупованої території, надати їм роботу, щоб цей край стане процвітаючим. Таким чином окуповані осетинські села будуть бачити, що в Грузії краще, відповідно осетини зроблять висновок, що краще жити разом із Грузією. І дійсно Грузія виділила великі гроші для цього. Там будувалась соціальна сфера, дороги, житлові котеджі, облаштовувались дитячі садочки і так далі. Але Росія, як я вже сказав, зруйнувала цей план своїм наступом.

Отже, жоден план мирного врегулювання ні на Балканах, ні на Кавказі, ні в Центральній Азії не був успішним. І якщо подивитись на повернення китайських територій Тайваню в КНД, то там також нічого з цього не вийшло. Такі території, на жаль, можуть бути повернути лише воєнним шляхом, що продемонструвала Хорватія щодо Сербської Країни, і що продемонструвала РФ щодо Чечні.

Те, що нині пропонує влада щодо окупованих територій Донбасу — це сценарій Придністров’я. Тобто ці землі буде все одно контролювати Росія, але будуть збережені бізнес-відносини України і окупованих територій.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments