Як починалася окупація Криму

28 травня 2017 року закінчується термін дії базової українсько-російської Угоди про перебування Чорноморського флоту РФ на території Криму. Згідно з документом, цього дня всі російські кораблі мають залишити рейд Севастополя.

Але, як ми знаємо, події склалися зовсім по-іншому. 27 квітня 2017 року була чергова річниця ратифікації Угоди між Україною і Росією про перебування Чорноморського флоту РФ на території України, підписаної президентом України Віктором Януковичем у 2010 році – так звані Харківські угоди. Цим документом перебування російського флоту в Криму продовжено аж до 2042 р.

Але після анексії Росією Криму, в українському законодавстві виник юридичний нонсенс. Існує два документи, до суті та процедури прийняття кожного з яких у експертів є питання, їх положення суперечать один одному, ба більше – другий (за підписом Януковича) не анулює юрисдикції попереднього (з візою Леоніда Кучми). Та й узагалі – Росія в березні 2014-го денонсувала Харківські угоди в односторонньому порядку. То чи мають значення вони взагалі?

Ці питання, зокрема, обговорювали на прес-конференції із журналістами в агентстві «УНІАН» суддя Конституційного Суду України (2006-2015 рр.) Віктор Шишкін, активісти столичного «Автомайдану» Дмитро Карп і Катерина Кувіта та кримськотатарський активіст Ерфан Кудусов.

Так, Віктор Шишкін гостро розкритикував внутрішній зміст кожної з угод. «За цю Угоду Кучму треба «бити!», - каже він, але додає: другий президент юридично мав право на ухвалення такого документа». Протягом переходу законодавства від радянського до власне українського в нормативно-правовому полі часто використовувалися «Перехідні положення». На відміну від статей Конституції, які є «вічними», «Перехідні положення» Шишкін називає «одноразовими» - якщо Кучма вже скористався 14-м пунктом цих положень при ухваленні Угод, то більше жоден президент не може на цей пункт опиратися при ухваленні нових нормативно-правових актів.

Саме це правило і порушив президент Віктор Янукович. Адже на 14-й пункт «Перехідних положень», а не на 17-у статтю Конституції, яка передбачає заборону перебування на території України військових формувань інших держав, спиралися президент і Верховна Рада при ухваленні так званих Харківських угод – «неконституційної, антидержавницької домовленості між Януковичем і Путіним».

Лідер «Автомайдану» Дмитро Карп покладає вину за прийняття Харківських угод і на тодішнього голову Верховної Ради Володимира Литвина. За словами Карпа, це він сфальсифікував голосування парламенту і саме завдяки йому було ухвалено це рішення. З огляду на це, активісти «Автомайдану» підготували і подали клопотання до Генеральної прокуратори з проханням порушити кримінальну справу за підозрою у державній зраді Литвина.

Утім, здавалося б, яке значення мають ці угоди, якщо Росія в односторонньому порядку денонсувала їх після анексії Криму в 2014 році? «Насправді, з боку Росії це була не денонсація, а одностороннє анулювання міждержавних угод, що є серйозним порушенням міжнародного права», - пише у статті для «Дня» експерт з питань оборони та безпеки Ігор Кабаненко. Україна зі свого боку зустрічної денонсації угод не здійснила, натомість в уряді пообіцяли направити до Міжнародного суду ООН позов проти Росії у цій справі, що наразі лишається тільки обіцянкою.

На думку Віктора Шишкіна, Україна зробила велику помилку. «Денонсація договору є юридичним актом, але в основі лежить політика – політична воля і політичне бажання… (Причиною – Ред.) може бути і байдужість, і ледарство, і колаборація», - сказав пан Шишкін. А Дмитро Карп додає: «В Угодах була передбачена знижка на газ від Росії, тож українська сторона могла відмовитися від денонсації, намагаючись уникнути позовів Росії до України за газовими боргами. Що, як відомо, вітчизняним політикам не вдалося».

Добре, але ж базова Угода від 1997 року, за якою 28 травня 2017 року Чорноморський флот Російської Федерації мав би покинути Крим, ніхто не денонсував. Отже, якби не анексія українського півострова Росією, #перемога могла би статися вже за тиждень? На жаль, ні. За словами Віктора Шишкіна, Угоди, підписані 20 років тому президентом Кучмою, автоматично продовжуються на п’ять років у випадку, якщо за один рік до їх закінчення жодна зі сторін – Україна або Росія – не заявила про намір припинити їх дію. Оскільки у 2016 році нічого подібного не сталося, Угоди автоматично продовжують до 2022 року незалежно від того, «денонсувала» їх Росія раніше чи ні. А якщо українська сторона не порушить цього питання і у 2021 році, потім додаємо ще п’ять років, а потім – ще…

Аналізуючи Угоди 1997 і 2010 років, фахівці зараз знаходять юридичні прогалини і не знають, як правильно трактувати ту чи іншу норму. Звідси – неможливість сформувати чітку позицію захисту України в міжнародних судах проти Росії у майбутньому. Надто багато важливих кроків не зроблено вчасно, а можливостей – втрачено.

«Україна в цьому (судовому – Ред.) процесі могла би мати досить непогані аргументи… Через цільовий характер позовних вимог щодо порушення Росією Угод по ЧФ РФ можливо було очікувати рішення високого суду щодо відміни їхнього нелегітимного анулювання Росією та компенсації українській стороні нанесених односторонніми діями Росії збитків», - вважає Ігор Кабаненко.