За яких умов можлива якісно нова партія?

В стані нових політиків тривають переговори і консультації з приводу створення партії, яка б об’єднала їх в одну політичну силу. Звичайно, визначення «нові політики» тут підходить далеко не всім, враховуючи їх підходи в політиці, але поки назвемо їх так. Про спробу створити нову партію свідчать останні заяви. Також – це підтвердили деякі наші співрозмовники з «табору молодих».

Спочатку з відкритим зверненням із закликом до партій «Демократичний альянс» і «Сила людей» об’єднатися в одну політичну силу виступила громадянська платформа «Нова Країна». Потім аналогічну заяву зробив колишній народний депутат Єгор Фірсов. «Дійсно, політична партія або політичні партії потрібні як важливі інституції, також як і потрібен справедливий демократичний суд, прокуратура. І зараз я думаю, потрібно витратити всі сили на створення такої партії, якщо ми хочемо побудувати правильний незалежний парламентаризм. Це точно не буде партія якогось лідерського типу, там Єгора Фірсова, або Віктора Чумака, або Мустафи Найєма. Це якась ініціативна група, яка зараз буде розглядати різні варіації», - заявив Фірсов.

У відповідь один з лідерів партії «Сила людей» запропонував Фірсову вступити в їх політсилу, бо така вже існує. «Побачив заяву Єгора Фірсов про намір створити нову ліберальну партію. У зв'язку з цим пропоную Єгору, а також згаданим в заяві Віктору Чумаку та Мустафі Найєму написати заяву на вступ в «Силу людей». Пропоную разом збудувати таку партію – демократичну, багатолідерну, за європейську Україну та вільну економіку, а також, звісно, з внутрішньопартійною демократією, щоб не наступити «на ті ж граблі», на які Фірсов та Томенко вже раз наступили. Вважаю, що для цього платформа «Сили Людей» підходить якнайкраще, і точно набагато краще, ніж створення партії або проекту «під народних депутатів», - написав у себе на сторінці в ФБ Солонтай.

Дійсно, одна з головних проблем українського парламентаризму – це відсутність справжніх партій. Їх замінюють політичні проекти, які часто створюються під окремого лідера чи з метою відстоювання окремих інтересів кланово-олігархічних структур в політиці. Тому не дивлячись на перспективність чи порядність окремих молодих в сучасній політиці, ця хвороба може не оминути задекларованих планів, до яких вони прагнуть долучитися в рамках створення нової політичної сили.

Безумовно, країні потрібні справжні партії. «День» під час і після Євромайдану провів низку круглих столів, які фактично присвятив необхідності створення якісної альтернативи, закликаючи молодих активістів з Майдану об’єднатися в одну політичну силу, а не розпорошуватися по різним проектам, прагнучи будь-що потрапити до парламенту. Але, на жаль, трапилося останнє. І всі розмови про те, що – ми підемо різними колонами, щоб потім об’єднатися в стінах Верховної Ради, нічим хорошим не закінчилося, окрім того, що такі як Фірсов взагалі опинилися поза парламентом.

Система з’їла молодих. І те, що сьогодні вони нарешті дозріли до створення об’єднаної партії, – є позитивним сигналом. Єдине, наскільки все-таки цей процес буде справжнім, якісним і неподібним до попередніх практик, адже багато хто з нинішніх «нових» мало чим відрізняється від «старих»?            

«КОЛИ МИ ГОВОРИМО ПРО НОВІ ОБЛИЧЧЯ, ТО МАЄМО РОЗУМІТИ, ЩО ЦЕ УМОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

- Це не перша чи не перші спроби створити партію чи навіть рух нових облич в українській політиці. Хоча коли ми говоримо про нові обличчя, то маємо розуміти, що це умовна характеристика. Багато з тих, хто претендують на цей статус, давно у політиці або біля неї, і якоюсь мірою інтегровані до нинішньої, тобто старої політичної системи. Втім, це аж ніяк не свідчить про нещирість таких діячів. Йдеться лише про умовний поділ на «нові» і «старі» обличчя.

Середовище умовно нових політичних і громадських активістів щоразу перед виборами активізує розмови про об'єднання (тема дочасних парламентських виборів, не дивлячись на формування нового уряду, досі не знята з порядку денного – Авт.). Зрештою, ці бесіди і спроби тривають постійно. Однак поки це лише декларації намірів. Переважно проблема в амбіціях. Кожен норовить очолити процес або щонайменше боїться не опинитися згодом на узбіччі. Ще одним суперечливим питанням є принцип побудови партійної структури. Якщо, наприклад, «Сила людей» прагне побудувати максимально децентралізовану партійну структуру, то «Демальянс» обстоює партійну модель лідерського типу. У кожної з цих концепцій є переваги і недоліки. Довкола них у середовищі «нових» політиків також тривають змістовні дискусії. Третій важливий момент – фінансовий і організаційний ресурс на проведення масштабних агітаційних кампаній. Членські внески або систематична добровільна пожертва малого і середнього бізнесу – поки утопія. У перспективі все можливо, але поки великі гроші на політику можна отримати тільки в українських олігархів або у «Газпрому». Цілком можливо, що згодом альтернативою монополії великого капіталу могла б стати концепція партійного будівництва «Сили людей» через залучення ініціативних активістів на місцях, яким імпонує партійне самоврядування. Творення такої структури – симпатичний, але дуже довгий шлях. Тим більше, немає жодних гарантій, що відкритістю партійних структур не скористаються якісь багаті спритники, аби «рейдернути» або осередок, або й всю партію.

Насправді, не варто вбачати самоцілі у «нових партіях». Все це буде бутафорією, як і закон про державне фінансування партій, доки у державі не працюватиме функція захисту права і закону. Я б сказав, що найбільша користь є у самому дискурсі про «нові» партії. Він наближає черговий етап системного перезавантаження політичного режиму. Ключовим моментом цього етапу має стати обрання дієвого Президента, для якого двома основними завданнями стануть тотальна боротьба з корупцією та оборонна і дипломатична міць України. Завдання «нових» партій і парламенту – допомогти. Для змістовного перезавантаження самого парламенту необхідно ухвалити закон про вибори з пропорційною системою і відкритими регіональними списками кандидатів. Втім, у моделі державного правління основне навантаження змін має лягти на Президента. Відповідно до зовнішніх і внутрішніх викликів для України. Все інше – це розмови про абстрактні зміни політичної ментальності, процес який може розтягнутися на кілька десятиліть. Обставини не дають нам стільки часу.