Сумчани — про розумні альтернативи
Із кожним роком дедалі менше ветеранів беруть участь в урочистостях із нагоди Дня Перемоги. Їх дедалі менше. Незмінно пафосними залишаються тільки трафаретні вітальні оди на їхню адресу з боку владних мужів. Цьогоріч вітання здавалися особливо штучними та театральними — на тлі мізерних пенсій і тотальної зубожілості покоління. Справді, свято зі сльозами на очах...
Геннадій ІВАНУЩЕНКО, історик, керівник Сумського історичного порталу:
— Півроку не був удома. Не бачив свого саду й не косив траву... Тому повернення — як повернення в юність. Береш косу, а вона мов нежива. Починаєш клепати. Крок за кроком відтягуєш мертвий метал, і вона під твоїм натиском оживає, міняє тональність і звук, бринить. «Коса — як жінка: спочатку мовчить, потім стогне, а потім співає», — прийшло на думку, чи десь почув? — не важливо. Головне — свіжість трави і щирість людей, які тебе «сто років» не бачили і відволікають від роботи. І ти, як ніколи, радієш цьому! Увімкнув телевізор: представники молодіжного парламенту придумали «Модну карту». «Знижки для відвідувачів казино, нічних клубів гарантовані!» — запевняють функціонери. Навіть ерзац-мітинг зібрали. Пройшовся по Сумах. «Партія регіонів вітає ветеранів із Днем Перемоги!» — лунає з гучномовця кожні 5 хвилин. Знизуєш плечима і йдеш далі. Нещирість не зачіпає, коли з тобою — запах скошеної трави...
Дмитро ЛАНТУШЕНКО, голова Сумської молодіжної громадської організації «Студентська республіка»:
— Травневі свята — це чудово. Купа вихідних, відпочивай собі, насолоджуйся життям. Та мене лякає, як саме молодь проводить ці святкові дні: суцільний алкотреш. Куди не вийдеш — п’яні діти, п’яні підлітки. Та не варто в цьому обвинувачувати тільки молодь. Просто в нас, на жаль, немає однієї консолідуючої ідеї, навколо якої можуть об’єднатися і студент-«ботан», і рокер, і молодий політик. Тому залишаються одвічні лавочки з півасьом, тому і маємо скрізь «вєчно молодой і вєчно п’яний». Скоро вибори, і я все одно покладаю на молодь найбільші надії — саме нам вирішувати, що буде завтра.
Євген КУЗЬМИЧОВ, магістрант Сумського державного педагогічного університету ім. Макаренка:
— Наближається час вибору. Якщо не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою. В цій ситуації не можна залишатися байдужим. Можливо, просто в уряді потрібні порядні люди, які би працювали над благополуччям усього суспільства. Але навіть якщо обрати на високі посади найчесніших людей, коли закінчуватимуться природні, енергетичні ресурси, знову почнуться брехня, крадіжки та корупція. Тут не стільки важлива моральність, скільки розумне управління ресурсами задля суспільного благополуччя. Альберт Ейнштейн стверджував: «Неможливо вирішити проблеми на тому ж рівні мислення, на якому вони виникли». Сьогодні в нас залишилось мало альтернатив, оскільки ми стоїмо на шляху до самознищення. Дивлячись на шкоду, завдану навколишньому середовищу, стає зрозумілим, що ми швидко наближаємося до точки неповернення. Ми або продовжимо плекати застарілі соціальні традиції та звичне нам мислення, тим самим загрожуючи нашому майбутньому, або ж застосуємо новий набір цінностей, більш відповідний для розвитку суспільства з великими можливостями і свободами. Це наше майбутнє.
Валентина ОПАРА, заступник директора Українського північно-східного інституту прикладної та клінічної медицини:
— Турбує нестабільність. Нестабільність у всьому. Щоразу, вмикаючи радіо чи телевізор, уже підсвідомо чекаєш, що зараз повідомлять про подорожчання комунальних послуг, газу чи продуктів. Сьогодні є чим заплатити за квартиру, а чи буде чим платити завтра? Сьогодні є у моїх дітей робота, а чи буде завтра? Адже стільки молодих, освічених, талановитих людей зараз безробітні... Тішить лише те, що частина нашої молоді все-таки не спостерігає пасивно за ситуацією в суспільстві, не пливе за течією: я про тих, хто на параді 9 травня стояв не під провладними, а під опозиційними прапорами.
Анна КОРШУНОВА, журналістка, дитяча письменниця, викладач:
— Радіти життю мене вчать діти. І радують теж. І свої, рідні, й учні. Крім радості, моя робота шеф-редактором газети «КЕБЕТА» обласної гімназії для талановитих та творчо обдарованих дітей майже нічого не приносить. «Майже нічого», — це у фінансовому відношенні. Бо я теж трохи належу до самовідданої секти вчителів, робота яких у нашій державі вважається напівмісіонерською. Діти — чи не найголовніше в нашому житті, і хоч хтось це повинен розуміти. Шкода, що не політики, адже діти — не виборці. Другий день ходжу під враженням від сюжету в новинах про те, як китайські випускники готуються до екзаменів. Повний читальний зал, і всі зубрять, підключені до крапельниць із амінокислотами... Жах! А вчора до мене в редакцію заскочила випускниця, одна з «кебетівців»: «Ганно Євгенівно, яка ж неймовірно цікава ця географія, у мене в голові всі закономірності, наче паззли, склалися! Я така вдячна вчителю, мені тепер це ЗНО скласти — нічого робити!» Приводів до радості набагато більше, ніж клопотів і неприємностей. Ми з юнкорами «КЕБЕТИ» нещодавно повернулися з Миколаєва, де увійшли в число 23 переможців XV Національного конкурсу шкільних газет — і це серед понад 3 тисяч учасників! Разом із громадською організацією «Vira project» почали реалізацію проекту «Вільне спілкування через знайомство з рідним містом», провели перший тренінг і екскурсію... сумськими річками. Нехай чубляться за крісла й мільйони ті, хто не розуміє простої цінності життя. Бідні вони, нещасні, ниці й убогі. Правда, ще й агресивні. Ну то нічого, нам не звикати захищатися й виживати. Без крапельниць.
