«Демократія – загроза популізму»-2

Коли результати референдуму про Брекзіт у 2016 році визначили курс на вихід Великої Британії з Євросоюзу, більшість аналітиків ставили під сумнів, що це таки відбудеться. До дати, яка спершу здавалася далекою перспективою, залишається трохи більше місяця (вихід заплановано на 29 березня).  Однак більшість аналітиків задаються питанням, що вплинуло на рішення британців. Генеральний секретар Європейської федерації будівельників і деревообробників Сам Хедлунд (Sam Hдgglund) і керівник консалтингової фірми Ларс-Олоф Петтерссон (Lars-Olof Pettersson), які давно займаються питанням приєднання Швеції до ЄС присвятили цьому питанню статтю «Демократія — загроза популізму», що опублікував  шведський аналітичний центр Arena Idй ще в квітні 2017 року, але залишається актуальною й досі. Переклад цієї статті надав «Дню» старший лектор у Школі наукових досліджень та технології Університету Єребо (Швеція) Микола ЩЕРБАК. «День» публікує продовження статті (перша її частина вийшла в номері за 11 лютого).

«Кожне покоління перебуває в стані, коли потрібно боротися за демократичні цінності»

Олоф Еренкруна, шведський політик, дипломат, письменник

...У результаті голосування в Великій Британії Брекзіт був переважно підтриманий сільським населенням, людьми з низькою освітою та людьми похилого віку. Якщо популістські тенденції стали причиною перемоги як Трампа, так і Брекзіт, і якщо популізм суперечить демократії, то доречним буде питання про існування механізмів для захисту демократії. Так якщо ми подивимося на історію США, то очевидно, що батьки-засновники Союзу вели дуже інтенсивні дискусії про те, як Союз штатів повинен бути захищений від вульгарного популізму (хоча поняття популізму ще не було тоді винайдено), некомпетентності і безгосподарності, а також від надмірного втручання з боку іноземних держав. Своєрідна іронія полягає в тому, що існування американської колегії виборців, яка спочатку створювалася для захисту від популізму і корупції, є однією з причин перемоги Трампа на виборах, незважаючи на меншу загальну кількість голосів, ніж у Гілларі Клінтон. Подальшим захистом від корупції та впливу іноземних держав на виборах є так звана Emoluments Clause, тобто положення в статті 1, розділу 9, пункту 8 у конституції Сполучених Штатів. Давайте подивимось, що батьки Союзу та, зокрема, Олександр Гамільтон зазначають про популізм, некомпетентність і надмірне іноземне втручання у вибори.

«ГАМІЛЬТОН БАЧИВ РИЗИКИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРЕЗИДЕНТОМ НЕГІДНОЇ ЛЮДИНИ...»

Александр Гамільтон бачив ризики призначення президентом негідної людини, і під негідністю він мав на увазі не тільки корумпованість, а й недостатню компетентність. Тому було важливо, за словами Гамільтона, знайти модель вибору президента, яка гарантує оптимальний результат, яка «створює добру адміністрацію». В цьому контексті Гамільтон цитує поета Александра Поупа, чиї спостереження за різницею між теорією та практикою в керуванні уряду вказують на необхідність наявності  компетенції: «За формою уряду хай дэрні змагаються, та що краще керується кращим і є». Центральним для Гамільтона є те, що президентом ніколи не може стати кандидат, який не відповідає критерію «кваліфікований для місії». Він розвиває цю думку так: «Виборчий процес пропонує моральну впевненість у тому, що президентство ніколи не спаде на долю тих, хто не має належної кваліфікації. Талант низької інтриги та деякий хист популізму самі по собі можуть бути достатніми, щоб підняти чоловіка до найвищого офісу єдиної держави, але інші таланти та інші заслуги необхідні, щоб встановити його з усією повагою і впевненістю Союзу, або тою мірою, щоб зробити його успішним кандидатом у видатний офіс президента Сполучених Штатів. Не буде перебільшенням сказати, що існує постійна вірогідність того, що до цього офісу приходитимуть найвидатніші люди з точки зору спроможностей та чесноти».

«ДЛЯ ФУНКЦІОНУЮЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ Є ВІЛЬНИЙ ДОСТУП ДО ЗНАНЬ І СВОБОД, А ТАКОЖ ЗДАТНІСТЬ ГРОМАДЯН МИСЛИТИ САМОСТІЙНО»

Дивно, який резонанс ці слова мають 229 років після того, як вони були написані на тлі нещодавнього  досвіду президентських виборів у США. Ми можемо пробачити Гамільтона, який не міг передбачити, що популісти з «талантом низької інтриги та хисту популізму» могли б досягати самої високої посади і не лише в окремій державі, а й  у всьому світі.  Водночас іронія історії в тому, що механізми безпеки та захисту, які зазначав Гамільтон, і які були вбудовані в колегію виборців, фактично сприяли тому, що президентство було виграно Трампом, а не кандидатом, який отримав на 2,86 млн національних голосів більше.

Важливо зауважити, що батьки Союзу бачили себе ученими та синами Просвітництва, а не ідеологами. Томас Джефферсон з часом наголошував раз за разом, що найголовніше для функціонуючої демократії є вільний доступ до знань і свобод, а також здатність громадян мислити самостійно. На основі цього, їх демократичний вибір може базуватися на раціональних роздумах. Отже, обмеження свободи висловлювання поглядів і преси були на вершині списку, за словами Джефферсона, для самодержавства, яке прагне знищення демократії: «Тому наша перша мета повинна полягати в тому, щоб залишити всі шляхи  відкритими для громадянина для знаходження правди. Найефективнішим винаходом є свобода преси. Отже, це перше що буде скасовано тими, хто боїться розслідування своїх дій».

«ЛІНКОЛЬН БАЧИВ РАЦІОНАЛЬНІСТЬ І РОЗУМ ЯК ОСНОВУ ДЕМОКРАТІЇ, ЯКІ Є «СТОВПАМИ ХРАМУ СВОБОДИ»

Навіть Авраам Лінкольн, 60-ма роками пізніше, бачив раціональність і розум як основу демократії. Вони, за словами Лінкольна, є «стовпами храму свободи». В промові «Про збереження наших політичних інститутів» на початку 1838 року Лінкольн говорив про ризик того, що ці інститути можуть бути зруйновані демагогами. Таке руйнування за словами Лінкольна, є ймовірним, і не ззовні, а зсередини нації: «Якщо знищення буде нашою долею, то ми є його авторами та виконавцями». Щоб боротися з демагогами, які «мають спрагу  та жагу до нагород», які не мають, що розбудовувати, але безстрашно поспішають ламати, ми повинні використовувати раціональність. Слова Лінкольна про те, як ми через раціональність можемо зберегти ідеали свободи, побудовані через пристрасть, лунають сьогодні настільки ж могутньо, як і в 1838 році: «Наша пристрасть допомагала нам, але більше не може цього робити. У майбутньому це буде наш ворог. Глузд, холодний, розважливий, тверезий глузд, повинен надати нам увесь матеріал для майбутньої підтримки та захисту. — Нехай цей матеріал сформується в загальний сенс, здорову мораль, і особливо до пошани конституції і законів, які ми зберігали в ім’я його [Вашингтона] до останнього; що під час його довгого сну ми не дозволяли будь-якій ворожій нозі пройти і зганьбити місце його покою; це буде... останньою трубою, яка пробудить нашого Вашингтона».

Александр ГАМІЛЬТОН: Виборчий процес пропонує моральну впевненість у тому, що президентство ніколи не спаде на долю тих, хто не має належної кваліфікації. Талант низької інтриги та деякий хист популізму самі по собі можуть бути достатніми, щоб підняти чоловіка до найвищого офісу єдиної держави, але інші таланти та інші заслуги необхідні, щоб встановити його з усією повагою і впевненістю Союзу, або тою мірою, щоб зробити його успішним кандидатом у видатний офіс президента Сполучених Штатів. Не буде перебільшенням сказати, що існує постійна вірогідність того, що до цього офісу приходитимуть найвидатніші люди з точки зору спроможностей та чесноти

Використовуючи алегорію з біблійного Першого листа Коринфянам — остання труба, що звучить у час Судного дня — Лінкольн висловлював надію на майбутнє, надію на те, що ми зможемо вистояти і зберегти демократію від нападів із боку демагогів. Трагічним є те, що зараз ми маємо президентство, з яким багато що з ідеалів, встановлених батьками Союзу та Лінкольном, повністю розтоптані. Коли Олександр Гамільтон у  1787 році попереджав, що зовнішня сила, можливо, хоче «підняти одне із своїх творінь на вищу посаду Союзу» і що тому президентство  «бути зайняте найбільш відомими щодо здібностей і чесноти людьми», він навряд чи міг передбачити ситуацію в березні 2017 року, коли обидві палати Конгресу, Федеральної поліції і розвідки проводять паралельні розслідування того, чи був чинний президент під час його президентської кампанії в змові з іноземною державою і яким чином ця зовнішня сила прагнула вплинути на результат виборів.

ДЕМОКРАТІЯ СЬОГОДНІ ПІД ЗАГРОЗОЮ ПОПУЛІЗМУ, І ВАЖЛИВО ОХОРОНЯТИ ПОДІЛ ВЛАДИ В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Вибір, зроблений у певний час, може змінити передумови та обставини для нації. Найважча мета демократії — розширення свободи для людей — вимагає час. 

Озираючись назад, багато зі змін, що потребували часу, здаються тепер очевидними, хоча раніше очевидність не була для нас явною. Може здаватися також, що прогрес є незворотним, проте це не відповідає дійсності. Свобода і раціональне мислення людей аж ніяк не є незмінними, а постійно перебувають під впливом ідеологій, вірувань та оман.

Демократія передбачає можливість притягнення до відповідальності і з цієї причини референдуми стають неприйнятними як методи прийняття рішень.

Метою демократії є покращення життя людей, інакше вона не має сенсу. Не викликає сумнівів також те, що демократичні країни в цілому розвинули значно більш сприятливі умови для своїх мешканців, ніж країни, де демократія «кульгає». Демократичні країни рідко вступають у війну з іншими демократичними державами і мають тенденцію бути менш жорстокими, ніж авторитарні країни.

Але демократія пов’язується, мабуть, насамперед із свободою. Передумови для того, щоб голос був почутим, зростають. Розширюються можливості розвитку свободи особистості. 

«ДЕМОКРАТІЯ В ПОЄДНАННІ З СОЦІАЛЬНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ ТАКОЖ Є НАЙВАЖЛИВІШИМ ДЖЕРЕЛОМ ДОБРОБУТУ»

Демократія в поєднанні з соціальною ринковою економікою також є найважливішим джерелом добробуту.

Але ніщо не може сприйматися як належне. Існує можливість обмеження громадянських прав та свобод за допомогою демократичних рішень. Нерозсудлива більшість може принизити права меншин. Демократично обраний лідер може домагатися абсолютної влади. І демократично обрані представники можуть піти на підкуп та стати корумпованими.

Проте основний напрямок шляху демократії проходить через цивілізоване спілкування між людьми, широку індивідуальну свободу та права кожного. Ніщо не повинно сприйматися як належне. Свобода людей може бути обмежена політичними рішеннями.

Свобода індивіда та колективні норми перебувають у взаємодії. Вони перебувають під впливом не тільки різних політичних рішень, а й традицій, впливу інших груп, результатів досліджень і поширених фактів або «альтернативних фактів». Це можуть бути і політичні ідеології, релігійні організації, етнічні групи, клани та сім’ї, які хочуть рішати за індивіда та обмежити його свободу.

Часто свобода особи протиставляється добробуту або свободі інших людей. Класичні приклади цього — це неможливість власника майна розбудовувати свій будинок, якщо він перекриє вид сусідам, або заборона курити в ресторані, тому що це впливає на відвідувачів, які не курять та умови праці персоналу ресторану.

Особлива ситуація з оподаткуванням. Податок підриває «свободу» людей, оподатковуючи їхні доходи та споживання.  Водночас податкові надходження використовуються для підтримки системи охорони здоров’я, освіти, для допомоги безробітним, хворим і старим. Без сумніву це підвищує свободу для тих, хто користується цими благами. Якщо оподаткування означає, що кожен має можливість ходити в школу, отримувати медичну допомогу і мати пенсію за віком, то це є збільшенням свободи для більшості людей. Без цих можливостей свобода буде обмежена. В соціальному суспільстві ці можливості, перш за все, фінансуються через податки, а не благодійництво.  Разом з тим це — класичний конфлікт у політиці, коли треба вирішити наскільки високими мають бути податки і скільки добробуту буде ними профінансовано. Таким чином, цей конфлікт між свободою окремих осіб є звичайним конфліктом, який можна вирішити на демократичних виборах.

«У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ВСІ ПРАГНУТЬ БУТИ ТОЛЕРАНТНИМ ДО ІНШИХ ІДЕОЛОГІЙ, РЕЛІГІЙ ТА ВІДМІННИХ ПОГЛЯДІВ»

Ще одним важливим моментом є ставлення толерантного суспільства до особистої свободи та толерантності одних до нетерпимості інших. У відкритому суспільстві ми хочемо відзначатися толерантністю до нашого середовища, до сусідів, інших культур та релігій. Але як далеко наша терпимість піде проти нетерпимості? У демократичному суспільстві всі прагнуть бути толерантним до інших ідеологій, релігій та відмінних поглядів. Не слід вказувати, всі повинні формувати свою власну думку. Це розумна позиція.

Але наскільки толерантні ми повинні бути проти нетерпимості інших? Коли деякі групи суспільства  вимагають певної поведінки, певного одягу і, можливо, навіть вирішувати хто з ким може одружитися, тоді наша толерантність знаходиться під випробуванням. Де пролягає межа? Наскільки толерантними ми повинні бути проти нетерпимості? Скільки свободи ми повинні дати несвободі?

ЯК ПРАВА І МОЖЛИВОСТІ ОДНІЄЇ З ГРУП ЗАХИЩАЮТЬСЯ В  ШВЕЦІЇ ТА ПОЛЬЩІ

Є безліч ситуацій, коли свобода однієї людини ставиться на противагу свободи іншої. Але існують і ситуації, коли йдеться, перш за все, про права та можливості однієї групи людей. Ми проведемо кілька прикладів: питання аборту та ситуація с геями. Право жінок бути власниками свого тіла є прикладом, де розвиток свободи проходив далеко не еволюційно. Протягом 60-х і 70-х років шведські жінки часто виїжджали до Польщі для абортів. Можливості законного аборту тоді в Швеції були суттєво обмежені. Аборт був законним у 1938 році, але закон стосувався лише абортів з медичних, гуманітарних або євгенічних причин. Дослівно це означало, що аборт було дозволено лише тоді, коли існувала серйозна загроза життю жінки, якщо вона завагітніла під час зґвалтування або якщо існує ризик того, що дитина зазнає серйозних травм або хвороб.

Авраам ЛІНКОЛЬН: Наша пристрасть допомагала нам, але більше не може цього робити. В майбутньому це буде наш ворог. Глузд, холодний, розважливий, тверезий глузд, повинен надати нам увесь матеріал для майбутньої підтримки та захисту. — Нехай цей матеріал сформується в загальний сенс, здорову мораль, і особливо до пошани конституції і законів, які ми зберігали в ім’я його [Вашингтона] до останнього; що під час його довгого сну ми не дозволяли будь-якій ворожій нозі пройти і зганьбити місце його покою; це буде... останньою трубою, яка пробудить нашого Вашингтона

У 1946 році закон було розширено включенням соціально-медичних причин, і в 1963 році було включено ризик дефекту плоду. Проблема полягала в тому, що процес розслідування був тривалим і означав, що аборт часто проводився не пізніше, ніж на 4-му або 5-му місяцях вагітності. У 1974 році було створено новий закон для абортів, який діє й сьогодні. За цим законом жінка має право проводити аборт до 18-го тижня вагітності. Після 18-го тижня вагітності дозвіл на аборт дається Національною радою з охорони здоров’я.

На сьогодні Швеція має один із найбільш ліберальних законів про аборти. Цей закон розширив жіночу свободу і, перш за все, зменшив нелегальні або часто смертельні аборти. Проти права на аборти існують релігійні заперечення, оскільки вважається, що життя починається при зачатті. З часом релігійний опір також зменшився, і аборти в принципі отримали широке прийняття в суспільстві.

У Польщі розвиток у цьому питанні пішов у зворотному напрямі. Уже в 1932 році Польща була першою європейською країною, яка легалізувала аборти з причини зґвалтування. За часів комунізму, в 1956 році, коли в Польщі керував авторитарний режим, що обмежував фундаментальні свободи та права людей, країна запровадила ліберальний закон про аборт. У той час, як жінка мала право приймати рішення щодо свого тіла, були обмежені такі політичні права, як свобода думки, свобода вираження поглядів і свобода об’єднання.

«ПРО ВПЛИВ РЕЛІГІЙНОЇ РИТОРИКИ НА ДЕБАТИ В ПОЛЬЩІ, ЩО ПРИЗВЕЛО ДО БІЛЬШ КОНСЕРВАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ»

Після падіння комуністичного режиму права людини в політичній сфері були посилені, принаймні спочатку, і в той же час збільшився вплив на політику з боку католицької церкви. Це вплив став явним у зв’язку з обмеженнями в законодавстві щодо абортів, прийнятим у 1993 році. В даний час в Польщі існує три підстави для аборту: якщо життя жінки в небезпеці, якщо плід може розвинутись із серйозною інвалідністю або якщо вагітність зумовлена зґвалтуванням. У принципі це схоже з правилами в Швеції між 1938 і 1946 роками. 

Релігійна риторика в Польщі також вплинула на дебати і в інших сферах. Наприклад, доступ до контрацептивів погіршився. Гормональна контрацепція була раніше державною субсидією і доступна в державних лікарнях. До кінця 1990-х років контрацепція була виключена зі списку державних субсидій. Тепер вони доступні лише у приватних лікарнях та за досить високими цінами.

Як наслідок питання аборту стало проблематичним і тисячі польських жінок були змушені проводити незаконні та ризиковані аборти. Організація жіночих прав у Польщі стверджує, що щорічно проводиться від 80 до 200 тисяч нелегальних абортів, а кількість юридично дозволених абортів зменшилася до приблизно 200. У громадській думці в Польщі існує сильна підтримка обмежувального законодавства про аборти. Тому ті, хто хоче зберегти та посилити діюче законодавство, мають вітер у вітрилах. У 2011 році було проведено голосування в парламенті з метою заборонити всі аборти без винятку. Пропозиція не добрала лише шість голосів.

ЄС критикував Польщу за застосування законодавства про аборти. У низці випадків польській державі було наказано виплатити збитки для осіб, які не отримали своїх законних прав на аборт, тобто право на аборт навіть на основі існуючого обмежуючого законодавства.

Польща звільнилася від комуністичної диктатури в зв’язку з падінням Берлінської стіни. Цьому передувала безпрецедентна відкритість у країні. Демократизація йшла швидко, обрані уряди змінювали один одного. З часом політика стала все більш консервативною. В останні роки під прицілом опинилися життєво важливі сфери свободи слова. Була обмежена свобода засобів масової інформації і також влада конституційного суду.

«СВОБОДА В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ НІКОЛИ НЕ Є АБСОЛЮТНОЮ»

Свобода в демократичному суспільстві ніколи не є абсолютною. Свобода, наприклад, обмежується, коли людина втрачає свою свободу (за рішенням суду) або отримує травму. У тих країнах, які сьогодні все ще пов’язують право на аборт зі зґвалтуванням, визначення зґвалтування стає вирішальним. Легко забути, що навіть у Швеції до 1965 року чоловік не міг бути засудженим за зґвалтування своєї дружини. «Право» чоловіка  на секс у шлюбі таким чином перевищувало право жінки сказати «ні». Свобода одного індивіда ставала несвободою іншого.

Повага до особистості. Можливості та права для меншин. Цивілізоване спілкування. Широка свобода висловлювання поглядів.

Розвинена демократія, яку характеризують рішення засновані на знаннях, повинна стояти на декількох наріжниках. Упередження замінюються реальними уявленнями. Погляд у майбутнє є сильнішим, ніж тривожне озирання назад. Відкритість перемагає закритість. Цікавість важливіша за підлабузництво.

У час, коли прогрес ставиться під сумнів і різні групи виставляються джерелами проблем, важливо не відходити від основних цінностей.

«МИ БАЧИМО, ЯК ДЕМОКРАТИЧНІ ФУНДАМЕНТИ ПРОСІДАЮТЬ ПІД ВПЛИВОМ ПОПУЛІСТСЬКИХ ТЕЧІЙ ТА БІЛЬШ-МЕНШ ДИКТАТОРСЬКИХ ЛІДЕРІВ»

Навколо нас ми бачимо, як демократичні фундаменти просідають під впливом популістських течій та більш-менш диктаторських лідерів. Це стосується, в першу чергу, країн, які нещодавно були демократичними. В Росії авторитарний президент придушує опозицією. В Угорщині вводяться закони, які не враховують інтереси меншин. У Польщі зменшується особиста свобода.  В Туреччині полюють на опозицію.

Там лідери прагнуть до збільшення своєї влади та перешкоджають формуванню громадської думки, зменшенню можливостей у засобів масової інформації та збільшення контролю над суспільним мовленням. Громадянам пропонуються офіційні інформаційні агентства та затверджені точки зору.

«У РОСІЇ, ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНІ ТА ТУРЕЧЧИНІ ІСНУЮТЬ ДЕМОКРАТИЧНО ОБРАНІ УРЯДИ, ОДНАК ДЕМОКРАТІЯ ТАМ ПО-РІЗНОМУ ПІДРИВАЄТЬСЯ...»

Демократичний проект сьогодні завойовував землю. Упродовж нашого життя половина Землі була демократизована. Великі частини Південної та Східної Європи жили під військовими диктатурами або комунізмом, але демократизувалися. Це також стосується Латинської Америки, де періодично було відсутнє демократично обране керівництво. Багато з країн, територія яких підпорядковується диктаторським режимам, сьогодні — принаймні на папері — мають демократично обране керівництво. В Росії, Польщі, Угорщині та Туреччині існують демократично обрані уряди, однак демократія там по-різному підривається, а опозиції стає все важче працювати.

Європейське співтовариство, яке розпочалося як економічна інтеграція, але, перш за все, була дороговказом миру в Європі, відсвяткувала багато досягнень, не в останню чергу через відсутність війни, але тепер хитається у своїй основі. Це пояснюється рішенням великої держави не підтримувати єдність, Брекзіт, але також націоналістичними потоками у великій частині континенту.

«ДЕМОКРАТІЯ Є «ПРОЦЕСОМ»; ЩО НІКОЛИ НЕ БУДЕ «ЗАКІНЧЕНИМ». ПОДАЛЬШЕ ЖИТТЯ І РОЗВИТОК ВИМАГАЮТЬ ПОСТІЙНОЇ БОРОТЬБИ»

Демократичні цінності знаходяться під загрозою. Індивідуальна свобода піддається сумніву. Толерантність обмежена. Відкритість зменшується.

Важливо забезпечити шлях до все більш ліберального суспільства. Потрібне поєднання сил навколо такого розвитку. Це має важливе значення в світі, де популізм розширюється, роз’єднаність зростає, а особисті права підриваються.

Професор соціології Мерілендського університету Патриція Гілл Коллінз, наголошує, що демократія є «процесом»; що ніколи не буде «закінченим». Подальше життя і розвиток вимагають постійної боротьби.

Емеріх Рос народився в 1924 році в Чехословаччині, перебував у концентраційних таборах під час Другої світової війни, прибув до Швеції в 1950 році та отримав премію Рауля Валленберга 2015 року. Він попереджав, що зло може також закріпитися і в демократіях, якщо буде «одягнене в костюм»: «Поки зло одягається в уніформу та чоботи і викрикує слова ненависті, зло не таке небезпечне. Але коли зло одягається в костюм і користується запозиченим словником, тоді це стає небезпечним. Бути допущеним, щоб тиснули руку — це є найвищим бажанням зла, оскільки допущене і прийняте, воно зможе поширюватися як заразна епідемія».

Переклад Миколи ЩЕРБАКА, старшого лектора в Школі наукових досліджень та технології Університету Єребо, Швеція, спеціально для «Дня»