Про імунітет боротьби з диктатурою

Цього місяця впливовий німецький телеканал ZDF випустив документальний фільм про російського президента «Людина влади — Путін. Противник чи партнер Європи». На противагу багатьом попереднім хвалебним фільмам про російського президента у цій кінострічці без перебільшення подане справжнє обличчя господаря Кремля. Підтвердженням є цього є основні тези авторів фільму:

— Путін дотримується ідеології — брехати й перебріхувати.

— Путін почувається реінкарнацією Івана Грозного та Петра І, тому хоче повернутися на світову сцену і діяти на рівних з американцями.

«День» звернувся до німецького журналіста Бориса Райтшустера, автора п’яти книжок про Путіна, який виступив експертом, прокоментувати значення цього фільму для усвідомлення громадськістю Німеччини загроз путінського режиму.

«ЧАСТИНА ЕЛІТИ, ЯКА ПІДТРИМУВАЛА ПУТІНА, ЗРОЗУМІЛА, ЩО ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЇХНЬОГО ІМІДЖУ»

— У Німеччині багато піару про Путіна. Хуберт Зайпель, який є наближеним журналістом з доступом до тіла, раніше зробив інтерв’ю з Путіним, а потім фільм про нього. І все це було вихвалянням з боку людини, яка практично не говорить російською мовою, але поясняє німцям про Росію. І Путін у нього такий напівсвятий.

Тут особливо серед політичної еліти дуже багато людей, які підтримують Путіна, хоча за опитуванням лише 20% населення перебуває під впливом російської пропаганди. А серед еліти, особливо серед соціал-демократів та лівих, а також крайнє правих значно більша підтримка Путіна. Тому було вкрай важливо, що у прайм-тайм на головному каналі вийшов такий фільм. Думаю, після його виходу частина еліти, яка підтримувала Путіна, розуміла, що це небезпечно для їхнього іміджу та репутації.

З іншого боку, у багатьох ЗМІ дуже складно бути яскраво вираженим критиком Путіна. І це дуже смішно, бо пропагандисти Путіна та його прихильники тут постійно мене лають, присилають мені листи з ненавистю і питають: «Скільки тобі платять?» Тому критика Путіна небезпечна для кар’єри журналіста. І якраз навпаки, вигідно хвалити Путіна.

ПРО ВПЛИВ ЗМІ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ

— Журнал Bild є одним з найбільш критичних журналів щодо Росії. Але резонанс від його публікації про жертви сирійського мирного населення від російських бомб був дуже слабким. Але такі публікації виняток. Наприклад,  сьогодні (інтерв’ю записувалось 23 грудня. — Авт.) головна тема німецьких газет: У Польщі наступають на демократію. Згоден, про це треба писати, але чому при цьому майже повністю замовчується те, що російська Дума вчора за десять хвилин прийняла новий законопроект, згідно з яким, ФСБ може стріляти по скупченням людей, жінках і дітях. Про це треба було, принаймні, повідомити. А так виходить спотворене висвітлення подій у світі. Про польські порушення німецькі ЗМІ пишуть, а про російські — ні.

Існує два чинники впливу ЗМІ на громадську думку. По-перше, багато в чому це залежить від власника. Наприклад, Якоб Аугштайн, який володіє журналом Spiegel, є відвертим антиамериканцем, прихильником Путіна й Україна для нього, на мою думку, взагалі не існує. Коли я читаю статті у його журналі, то у мене волосся дибом стає. По-друге, наші суспільні телеканали, зазвичай, дуже обережні й багато журналістів мають ліві погляди, у них залишилась прихована симпатія до Радянського Союзу. Вони зараз так захищають Путіна, щоб, не дай Боже, їм не прийшлося зізнаватись, що Сталін також був злочинцем.

«ІСТОРІЯ ВЧИТЬ, ЩО НЕ МОЖНА ЗАКРИВАТИ ОЧІ НА РЕЧІ, ЯКІ ВІДБУВАЮТЬСЯ В РОСІЇ»

— Що стосується росту антиамериканізму в Німеччині, я не розумію, як можна різко критикувати США, не критикуючи Росію, котра веде себе значно гірше. Мені здається, що у німців є якийсь комплекс щодо того, що американці їм нав’язували демократію. Це стосується тих людей, які не приймають демократію і є прихильниками Путіна — виходить, що вони є сильними прихильниками диктатури. Мені здається, це люди, щодо яких невдало пройшла денацифікація. Якщо німці щось мали вивчити у своїй історії, то це те, що не треба терпіти, коли порушується закон і коли влада стає незаконною. І саме це відбувається в Росії. Відтак німецька історія учить, що не можна заплющувати очі на речі, які зараз відбуваються в Росії.

Між ХДС і СДПН дуже велика відмінність у ставленні до України. Мені здається, що соціал-демократи це просто путінська партія. Це перш за все, екс-канцлер Шредер, який виступає на підтримку Росії і простив Путіну багатомільярдні борги. На мою думку, Шредер працює проти інтересів Німеччини на користь Росії. Під час його канцлерства в Німеччині було закрито відділ боротьби з шпіонажем та російськими злочинними групами. Практично все сьогоднішнє керівництво СДПН, Штайнмайєр, Габріел як Шредер — вихідці з федеральної землі Нижня Саксонія. Голова партії Штайнмаєр дуже м’яко ставиться до Путіна. Віце-прем’єр Габріель приїхав у Москву і заявив про те, що санкції проти РФ треба скасовувати. У моїх очах це ніби філіал Кремля.

А Меркель і християнські демократи прихильніше ставляться до України. Але вони не можуть багато зробити, бо перебувають у коаліції із соціал-демократами. Коли я запитав одного з німецьких чиновників, чому в Іспанії розслідують злочини, зв’язки мафії з Путіним, а в Німеччині — ні. Мені ця людина сказала, Іспанія — далеко, і там Росія ще не має такого сильного впливу на місцеві органи влади.

«ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗМЕНШЕННЯ МАСШТАБУ ОСОБИСТОСТІ В ПОЛІТИЦІ»

— А у нас скрізь відчувається вплив, і в Дойчебанк, і в Інтергаз, і в RWE. Це просто жах. І особливо, якщо враховувати німецьку історію — те, що нібито робили вигляд, вивчили історію, а тут маємо справу з черговою диктатурою, а в нас, якщо не всі, то багато хто, готовий продаватися. 

Думаю, це пояснюється витісненням історії і грошима. Відбувається дегенерація особистості, зменшення масштабу особистості в політиці. Все менше політики керуються переконаннями, все менше людей стають непідкупними. Все більше стає людей зі складом розуму банківського службовця, а з іншого боку, які просто хочуть хорошого життя, хочуть забезпечити себе. Частково складається враження, що до Путіна та Газпрому стоїть черга. Можна також говорити про відсутність принципів. Якщо згадати історію, теж саме було з Радянським Союзом. Тоді теж були теж не всі керувалась принципами. В оповіданні швейцарського прозаїка Марка Фріша «Пан Бідерман і палії» говориться про те, що Захід закривав очі на комуністичні диктатури у 1950-х роках. 

Мене дуже тривожить, що в Німеччині зараз лунає багато голосів за те, що нам з Росією треба домовитись, що робити з Україною. Це нагадує традиції Ріббентропа-Молотова. Слава Богу, що в уряді Меркель таких людей мало, однак настрій такий присутній. Я сподіваюсь, що у більшості німців вистачить розуму вивчити уроки історії. 

Умовно можна сказати, що німці страждають від такої давньої хвороби, як віспа, і в них не виробляється імунітет чи відповідні клітини для боротьби з диктатурою. Думаю, якби вони добре вивчили уроки боротьби з диктатурою, то не були б такими тупими. Ось зараз російська пропаганда говорить про Україну як про фашизм... Але в нас чомусь забули, що Москва завжди називали своїх противників фашистами.

«БАЖАЮ УКРАЇНЦЯМ БУТИ ПИЛЬНИМИ І ЗАВЖДИ КОНТРОЛЮВАТИ СВІЙ УРЯД»

— У Німеччині дуже мало знають про Україну, причому навіть серед журналістів. У бельгійських коміксах зображають дивні придумані країни. І для багатьох у нас Україна сприймається саме так. Багато хто впевнений, що зараз в Україні відбувається громадянська війна. Навіть журналісти не говорять, що це війна Росії з Україною і не хочуть глибоко вникати.

Боюсь, що більшість німців не бачать Україну частиною Європи. Це так само як з Туреччиною, коли багато хто вважає, не дай Бог, щоб ця країна вступила до ЄС. Думаю, що саме з такою пересторогою відносяться і до України. Частково це можна пояснити, що багато хто досі вважає вашу країну частиною Радянського Союзу. У нас уже виникли проблеми з румунами та болгарами. Тепер з поляками непрості відносини та ще не вистачало проблем з українцями. Така поширена думка зараз серед німців.     

Щоб поліпшити свій імідж, вам потрібно поменше битися в Раді, поменше обливатись водою під час виступів. Такі речі дуже шкідливі для іміджу України. А коли прем’єр-міністра виносять з трибуни, погодьтесь, це не надто піднімає імідж країни. Після цього зменшується бажання мати в Європарламенті таку країну, таке шапіто.  

Бажаю українцям були пильними і завжди контролювали свій уряд. Я дещо боюсь, що пов’язані з Революцією Гідності надії не дуже справджуються. Люди мають бути насторожі, щоб не дати ніколи зрадити принципи, за які вони вийшли на Майдан, інакше це буде на руку Путіну.