Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

«Машина времени», як і раніше, не «іржавіє»...

22 грудня, 2005 - 00:00
«САКУРА, КАТАНА, САКЕ» — ПОДIЛИЛИСЯ РЕЦЕПТОМ СВОГО ДОВГОЛIТТЯ НАЙСТАРIШI МОСКОВСЬКI РОК САМУРАЇ / ФОТО З ОФIЦIЙНОГО САЙТУ «МАШИНЫ ВРЕМЕНИ» www.mashina.ru

Спочатку я думав обмежитися репортажем про концерт «Машины времени», який відбувся 14 грудня у Палаці «Україна». Але потім раптом з’ясувалося, що і у мене (та й думаю у величезної кількості населення) дуже багато пов’язано з першими рок-зірками колишньої країни Рад. I я вирішив репортаж і статтю про «Машину» написати окремо. Сьогодні вашій увазі — враження про концерт (організатор «Альянс Шатро», спонсор — Sitronics) на підтримку нового альбому «Машинально» (першого після відзначення групою свого 35-річчя). А в завтрашньому числі «Дня» — дослідження їхнього феномену.

Спеціальні декорації під цей альбом було виконано у вигляді деякого годинникового механізму: шестірні в червоних тонах. Андрій Макаревич (він же ще й малює!) мав відношення до ідеї оформлення. Так що і в цьому зображенні, як завжди, перемогла раціональна складова лідера «машинистов».

Макар вийшов в чорному костюмі з якоїсь легкої необтяжливої тканини і в червоній сорочці — під колір декорацій. Це його не дуже рок-н- рольне вбрання покликане було приховати живіт Андрія Вадимовича, який непомірно збільшився. I в переході на цей «стиль одягу» Макаревич був схожий на деяких західних рокерiв старшого покоління на зразок Джо Кокера або Яна Андерсона (меншою мірою). Солідність одягу не позбавляє, однак, енергійності цих типів на сцені.

У короткій вступній промові Макар повідомив, що по інтернету з Києва на сайт групи приходило безліч запитів, що зводилися до думки: «Чому ви не їдете до нас?» «Ми зібралися й вирішили приїхати», — просто відповів Макаревич, викликавши вдячні оплески аудиторії.

Стартував він своїм останнiм «супербойовиком» — «Однажды мир прогнется под нас».

Пані в червоному вручила червоні гвоздики Макаревичу. Червоний колір сьогодні домінував!

Iз незнайомих облич на сцені — хлопець східного вигляду з бубном і трубою. I «там-тамщик» iз досить серйозною установкою. На додаток до агрегату незмінного барабанщика «Машины» Валерія Єфремова.

Взагалі якісної апаратури на сцені було вдосталь. Самих гітар — частокіл. Колонки фірми «Маршал». Все — найкраще. Минули часи виходу з ладу апаратури, що супроводжується димом. Тепер дим тільки штучний, «для краси».

Макар традиційно дарував фірмову посмішку з милими зубами, що схожi на кролячі. Коли він витягував особливо тяжкий акорд на соло-гітарі, немов болісно закривав очі, морщив ніс і виробляв обличчям інші гримаси, іноді нагадуючи то в’їдливого старенького, то дитину.

Перша пісня з нового альбому була «Круги на воде». У музичному сенсі інтонація близька до апокаліптичного фанку Пітера Гебріела. Рефреном повторювалося «Круги на воде, шаги в пустоте» — про скороминущість усього. Макаревича хвилює скінченність існування (а кого вона не хвилює!), і він видає сумно-філософський підхід до цієї проблеми: якщо минає, головне — підготуватися заздалегідь.

Трубач на своєму інструменті виробляв щось бітлоподібне, в дусі аранжувань Джорджа Мартіна, багаторічного «оформлювача» музики ліверпульскої четвірки. Макар мимовільно продовжує повторювати шлях своїх кумирів.

Народ у залі, що перебуває (в основному) навколо позначки «40 років», реагував жвавенько, викидаючи парові сплески емоцій. Але вперто не пускався в танок. Бракувало п’ятнадцятирічних — щоб завести. Підлітки танцюють, тому що не можуть не танцювати. Ці вже можуть. Крім одного спізнілого дядька в джинсовому костюмі з першого ряду, що регулярно кидався до естради і виробляв під шикання дружини усiлякi кренделі.

Хтось із середини партеру крикнув: «Моргуліс!». На що Євген швидко відгукнувся: «Я тут!» Діалог встановився.

Зараз Євген Моргуліс — справжній блюзовик iз надзвичайно приємним оксамитово-шерехатим тембром, що ідеально лягає на блюзову основу, нагадував спокійного інтелігентного вчителя в окулярах.

Олександр Кутіков — також придбав круглі окуляри, але поголив вуса і «хаер», і має тепер коротку зачіску. Його голена потилиця викликає асоціації з випускником ПТУ — молодим, напористим, але трохи прямолінійним. У такій же дещо простакуватій манері він жестами вимагав від публіки підтримувати пісні оплесками і публіка радісно виконувала це його прохання.

Голено-лисий Андрій Державін — на клавішах. Він єдиний не дуже вписувався в «золотий» склад. Як відомо, 2000 року автор таких хітів, як «Чужая свадьба», «Песня про брата», несподівано для багатьох замінив (за конкурсом) ветерана гурту — Петра Подгородецького, який дістав своїми витівками (і заявами в пресі, що Макар — «не голова», а він Петя, — «голова») лідера. Як клавішник Державін слабше за Подгородецького, а як самостійна одиниця в «Машине» він не розкривається. Може, тому весь вечір він єдиний був похмурим? Проте він в групі вже шостий рік і офіційно не оголошував про готовність піти. Це його справа.

Макаревич презентував нову пісню «По барабану», повідомивши, що хотіли вони її зробити комічною, а більше вона вийшла трагічною. Скоріше, вона вийшла ніякою. Головний сенс, мовляв, «по барабану стучать, поки не отнимут барабан».

Потім злетіли в небо «Картонные крилья любви», які викликали здоровий ентузіазм публіки. I вже абсолютна класика 32-річної витримки — «Марионетки».

У залі я виявив цікавий метод, як подiлитися радістю зустрічі з улюбленим артистом: транслювання концерту по мобільнику. Дівчина хвилин п’ятнадцять тримала свій телефон на випростаній руці майже перед Макаром. Щоб він прямо туди і співав — для друга (подруги) на іншому кінці... антени чи що? Проводу вже не скажеш.

Видатні «Три окна» і — овації упізнавання. Потім Макаревич оголосив, що в українській інтерпретації нова пісня звучить як «Яблуко, сало, горілка». А в «японському» оригіналі «Сакура, катана, саке». Найзабавніша річ! Цікаво, що тема інтеграції Сходу й Заходу не обійшла такого досить консервативного виконавця, як Макаревич. Хай і в словесно-іронічній формі. Проте виявилося, що ця тенденція відбилася і в музиці «Машины». Вони зробили кінцівку своєї старої пісеньки «Снег» — у східно-японському стилі. Здивували, хлопці!

Дійшла черга й до Олександра Кутікова прокричати своїм хрипким баритоном програмне: «Ти можешь ходить, как запущенный сад, а можешь все наголо сбрить...» Відмінно уособлював другий рядок бритий наголо Державін, що маячив за кутиковською спиною. I далі, неначе йому безпосередньо адресувалося: «...но все эти песни придумал не ты...» Саме не він! Державін, чуєш! Треба знову збирати свій гурт! (А аранжування «Кого ты хотел удивить» тепер зовсім хардове, «Машина» стала косити під «Діп Пьорпл». Мабуть, цей бог року не давав спати спокійно Кутікову).

Як заведено, «Скачки», «За тех, кто в море», «Поворот». I все, хоч як це дивно, продовжувало звучати так само живо, як 30 років тому. Більше того, Макаревич часто просив підтримати зал — і народний хор легко, не перебріхуючи слова й мелодію, дружно виконував старі шлягери. Навіть коли гурт замовкав! Макар задоволено посміхався: ось вона — абсолютна любов і слава! Зал міг би виконати без сторонньої музичної допомоги — левову частку репертуару «Машины». Тому що і так півжиття співали його під гітари, на кухнях і у вітальнях.

Я Андрію Вадимовичу горлав дедалі сильніше: «Нумо «Свечу»! Нумо «Свечу», тобі кажуть!» Але Макар не давав цей мегатонний своєю проникливістю хіт. Натомість лідер постійно міняв гітари: жовту на червону, червону на синю. Так він дістався і до хіта 93 року «Мой друг». I замість віртуозного фортепіанного вступу Подгородецького видав найдовшу традиційно блюзову імпровізацію на електрогітарі. Непогану, але й не блискучу. А клавіші Державіна не змогли конкурувати iз найвдалішим аранжуванням попередника (що підтвердило мої висновки щодо нього, див. вище).

Макар намагався довести, що він і без Подгородецького обійдеться. I довів це! Але пісня від цього програла. Навіть якщо «цар» має свого клавiшника тричі «за цапа», Подгородецький (що кинув групу навіть заради Кобзона свого часу), треба визнати, своєю унікальною фортепіанною манерою дуже прикрашав музику гурту 90-х.

Кумири пішли за куліси, народ дружно скандував: «Ма-ши-на!», і вони слухняно повернулися.

Я кричав уже непристойно голосно: «Нумо «Свечку», чорт забирай!!!» (плювати навіть було на автомобільно-медичні алюзії такої вимоги).

I Макар дав її, як і очікувалося, — у фіналі! «Пока горит свеча» звучала в тиші урочисто, на зразок гімну. Їй- Богу, і зараз ця річ бере за серце миттєво, з перших рояльних акордів.

«Машина» потонула в оваціях. Концерт закінчено.

Що стосується нового альбому «Машинально», представленого на концертi, то дійсно він якийсь «машинальний», «автоматичний». Його витягують тільки два блюзи Маргуліса: «Сакура, катана, сакэ» і «Прости сегодня за вчера». Тому, ймовірно, цей диск стане тільки містком між попередніми яскравими речами і майбутніми. Єдине, що він доводить, — «машинисты», як і раніше, у відмінній музичній формі. Щодо фізичної — Макару худнути треба. Позначилося, мабуть, його захоплення телекулінарією.

Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments