«Маю знайти самого себе»

Експозицію «Без назви-2» (Untitled-2) демонструють у Палаці мистецтв. І це сорокова персональна виставка Бажая від 1989 року. Куратор показу — Роман Ганкевич.

Василеві Бажаю 67 років. Фаху вчився в Інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер — Львівська національна академія мистецтв). Член Національної спілки художників. Засновник і глава департаменту концептуального мистецтва Національної спілки художників.

Василь Бажай — один з найвиразніших майстрів живописної пластики. Його вважають класиком у сфері інсталяції та перформансу в Україні, також — ready-made об’єктів.

«Василь раз на два чи три роки робить таку масштабну експозицію, — розповідає куратор виставки «Без назви-2». — Як правило, обирає для показів Палац мистецтв, бо це найбільш просторе місце, де він поміщається зі своїми роботами. Концепція цієї виставки виникла давно,1996 року, коли Бажай брав участь у фестивалі експериментального театру у Каїрі. Там показував перформанс та інсталяцію. І після того проекту зрозумів, що у візуальному мистецтві можна відобразити три речі: текст, контекст і текстуру. Отже, і проводить експерименти з текстом, контекстом і текстурою».

У проекті, а він чималенький — у двох залах Палацу мистецтв, поряд із новими роботами, створеними у 2017—2018 роках, є кілька полотен з попередніх акцій Бажая — 1998-го і 2008-го. Відтак, зазначає куратор, дуже цікаво прослідковується розвиток діалогу Василя з формою, текстом і т.д. За словами Ганкевича, Бажая найбільше цікавить формалізм і філософська структура мистецтва, що, власне, він і демонструє у своїх проектах.

«Коли робиться проект, для мене головне — залишитися в контексті цієї структури, — зазначає Василь Бажай. — І позбавити себе взагалі якихось думок. Оце головне. Бо коли починаєш задумуватися над реалізацією певного проекту, то одне заважає другому».

Художник вважає, що простір і проект не існують одне без одного: «Ці дві масивні структури доповнюють одна одну. Роботи і простір починають співіснувати, і  коли вони разом, то вимагають до себе ще й глядача, який теж між ними знаходитиме і діалог, і відповіді».

Василь Бажай говорить, що, аби зрозуміти, що відбувається у тому просторі, треба знайти шифр (код) кожної роботи. Й особливо наголошує на тому, що немає загального коду проекту — є код кожної роботи. І в кожного, хто до роботи підходитиме, цей код вибудовуватиметься — між тим, хто твір споглядає, і між твором, який є в цьому просторі.

Щодо відсутності назв полотен, то, на думку автора, назва заважає твору, бо вводить у якісь рамки, в якісь обмеження: «Я не торкаюся ні соціальної, ні історичної сфери, а полотно виходить із тих джерел, із тих глибин, які навіть мені самому не відомі. То й назва зайва! Я просто цим займаюсь, бо не можу існувати інакше. Це моє життя. Маю знайти самого себе, і цю відповідь шукаю досі. В житті багато побачено і багато пережито, багато прочитано і багато почуто, багато є знайомих...  Але в якийсь момент замислюєшся: «А де ж є ти серед того всього?..».

Куратор проекту вважає, що виставку Бажая потрібно сприймати як суцільний твір мистецтва, в якому глядач є не тільки відвідувачем виставки, а й її об’єктом. І тому кожен сам повинен сформулювати для себе назву — з асоціації від сприйняття. «Отут, власне, і йде гра тексту і контексту мистецьких явищ», — говорить Ганкевич. І додає, що експозиція обов’язково спонукатиме до роздумів.

Показ «Без назви-2» у Палаці мистецтв триватиме впродовж місяця, до початку вересня.