«Переказую те, що справді говорилося»
Центр «Академія» видав вибрані оповідання періоду раннього модернізму відомого Агатангела Кримського
«Виривки з мемуарів одного старого гріховоди. Вибране» Агатангела Кримського поповнила серію «In crudo» («Без прикрас». — лат.), започатковану центром «Академія».
Редактори винесли на зворотний бік обкладинки цитату А. Кримського: «Я не белетристичне, не «краснописьменське» оповідання складаю, а буквально переказую те, що справді говорилося». І справді, виникає враження, що ніби читаєш щоденникові записи, в яких скрупульозно фіксується кожне сказане слово літературним героєм, його емоції та вчинки.
Так, оповідання — «Дивна пригода» переносить читача до Москви позаминулого століття, де Кримський навчався в Лазаревському інституті східних мов. Твір побудований на дотепних діалогах, що точаться навколо традиційної філології, яка, як виявляється, може сприйматися анекдотично, коли стає предметом обговорення самодурів та невігласів.
Автор, як свідок свого часу, не міг залишитися осторонь від шокуючих теорій Зігмунда Фройда і Крафта-Ебінга, викладених у наукових працях у другій половині ХІХ ст. Відтак з-під пера письменника з’являється твір «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди. Матеріали для діагнозу psychopathiae sexualis», датованого 1890 — 1894 рр.
Важливою темою, яку досліджував Агатангел Кримський, є також національна нетерпимість. Будучи татарином за походженням, тобто представником національної меншини, він швидко відчув на собі всі «принади» великодержавного шовінізму у тогочасній Російській імперії.
Несприйняття чужого, часом, агресивно ворожого, дуже гарно простежується в наступному оповіданні — «Psychopathia nationalis». Дещо іронічна назва твору вказує не так на захворювання, як на темперамент людини, яка має інший родовід, світогляд і культуру. Йдеться про українців як етнос, котрих за часів Агатангела Кримського росіяни-московити називали малоросами, а в підручниках з історії — південними слов’янами...
Агатангел Юхимович уславився своїм феноменальним знанням іноземних мов. Крім європейських, він легко засвоїв більшість східних мов, навчаючись на історико-філологічному факультеті Московського університету. Застосувати їх на практиці трапилась нагода, коли наприкінці 1890-х науковець здійснив подорож до Лівану та Сирії. Ця надзвичайно захоплива сторінка в біографії Кримського вилилася в добірку творів під загальною назвою — «Бейрутські оповідання», написану 1897 року. Спочатку в Лівані, а згодом у Сирії він повною мірою відчув колосальну відмінність між двома цивілізаціями — європейською та мусульманською, які докорінно відрізняються одна від одної в різних аспектах суспільного життя, державного устрою, давніх традицій, історії та культури, не кажучи про релігію. Автор акцентує увагу на тому, що навіть час араби визначають, пильнуючи за сходом і заходом сонця, на відміну від європейців, які чомусь дивляться на південь та північ. У «Бейрутських оповіданнях» перед читачем постає зовсім інший світ, де панує своя шкала цінностей, ігнорування якої дуже часто призводило до великої крові. Приміром, кілька разів у творі згадано Дамаську різанину 1860 року, внаслідок якої, за підрахунками істориків, загинули від двох до шести тисяч арабів-християн від рук фанатиків-ісламістів.
А «Перші дебюти одного радикала» автор присвятив своєму учню, філологу-орієнталісту Костеві Фрайтагу. На прикладі життя пересічного учня провінційного навчального закладу Агатангел Кримський спробував по-своєму дослідити надзвичайно актуальну, як на його час, тему «батьків» та «дітей»...
Знаковими особливостями прози А. Кримського, про які говорить у передмові до книжки доктор філологічних наук Юрій Ковалів, були філологічність і науковість, що ставить письменника в один ряд з такими письменниками, як Віктор Петров і Майк Йогансен — цими двома неперевершеними митцями високоінтелектуальної літератури...
До речі, Агатангел Юхимович 1918 р. обійняв посаду наукового секретаря Української академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським. А співпрацю з ідеологічним супротивником більшовиків йому пригадають під час слідства, яке відбулося після арешту вченого влітку 1941-го в Кустанаї, куди з початком війни евакуювали наукових працівників Всеукраїнської академії наук (до 1928 р. Агатангел Кримський обіймав посаду вченого секретаря в цій установі). Від сталінських застінків академіка не врятував ні його статус, ні колосальні здобутки в лінгвістичній та історичній науках, ні саме ім’я всесвітньо відомого вченого-орієнталіста, яким могла б пишатися будь-яка країна світу. Ті, хто розглядав його особову справу, напевне з погано прихованою злобою вчитувалися в окремі рядки його творів, в яких Москву він називав гаспидською, про Росію і росіян говорив словами знаменитого вірша Бориса Грінченка «Смутні картини», а російську мову трактував як дієвий інструмент зросійщення колонізованих народів... Цього Кримському не пробачили. І коли він тяжко захворів у тюрмі №7, йому ніхто не прийшов на поміч. Після перебування в ув’язненні майже сім місяців у січні 1942-го його земне існування скінчилося... Так відійшов у вічність істинний патріот, котрий хоч і не був українцем за походженням, однак для багатьох він навіки залишиться великим українцем.
