Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Погляд із Любліна

Поет і перекладач Андрій Савенець — про переклад «зсередини» та українське літературне середовище в Польщі
6 вересня, 2018 - 15:00
ФОТО М. СТАСІНЕВИЧА

Без Андрія Савенця важко уявити життя української громади в Любліні. Берімо ширше — культурно-мистецьке життя Польщі. Ось і на фестивалі Inne brzmienia (Інакше звучання) цього літа пан Андрій був серед організаторів літпрограми й вів низку заходів. У Любліні презентували зокрема вже п’яту польську книжку есеїв киянина Миколи Рябчука в перекладі Андрія Савенця. Але ж наш колишній земляк також перекладає і з англійської, зокрема романи Гемінґвея та Рушді.

ТЕ, ЩО ІСНУЄ МІЖ МОВАМИ

— Ви — універсальний перекладач поезії, прози, есеїстики, наукових розвідок із польської та англійської. Як «зсередини» бачите різницю в підході до перекладу таких різних текстів?

Андрій САВЕНЕЦЬ: — «Зсередини» над цим особливо не задумуюся. Можливо, тому що ширшим контекстом порівняння для мене є усний переклад: і послідовний, і синхронний. У такому зіставленні різні типи письмового перекладу не сприймаються як кардинально відмінні. Але, звичайно, осібно стоїть переклад поетичний, особливо віршів римованих і ритмічних, який потребує зовсім інших затрат часу: із окремими строфами, рядками в голові прокидаєшся й засинаєш, поки не знайдеш задовільного рішення.

— Ернест Гемінґвей та Салман Рушді, романи котрих ви переклали, — дуже різні письменники. Як налаштовуєтеся на тлумачення такої чи не супротивної стилістики? Які проблеми виникли під час роботи над цими творами?

— Автори, звичайно, дуже несхожі, але тут як із улюбленими музичними композиціями чи фільмами: у багатьох із нас їхній перелік може видатися доволі еклектичним. Я працював із текстами тих авторів, які в різні часи увійшли мені «під шкіру». Попри виразні відмінності була певна спільна проблема — вагання, наскільки далеко можна посунутися у відтворенні запрограмованої оригіналом чужості на рівні мови чи радше того, що існує між мовами: з одного боку, англійською, а з другого — гінді й урду у випадку Рушді та іспанською у випадку Гемінґвея. У нашій читацькій культурі така чужість, штучність трактується все-таки з пересторогою. Для Рушді характерною є стилістична різнобарвність, перемикання регістрів — від арабського фольклору до суржику жителів нью-йоркського Квінз. Хоча, якщо задуматися, така поліфонія для кожного сучасного роману — це вже даність.

— Якось сказали, що перекладацтво залишається вашим основним джерелом утримання. Що додали б?

— Був такий період у житті. Перед ним і після нього таким джерелом було викладання в університеті, тому останнім часом мені була дарована неймовірна розкіш перекладати, передовсім, для задоволення, приймаючи замовлення на переклад улюблених авторів.

«ІНОДІ ЗДАЄТЬСЯ: ЩОБ ПИСАТИ ВІРШІ, МЕНІ БРАКУЄ НАЇВНОСТІ, А ІНОДІ — НАХАБСТВА»

— Ви — автор двох збірок віршів, брали участь у виданні житомирського літературно-мистецького часопису «Авжеж!». Чи нині пишете поезію?

— До слова, кілька тижнів тому, перекладаючи вступ до щойно виданої в Польщі книжки есеїв Миколи Рябчука, натрапив на зацитований там постулат Грицька Чубая, який я для себе сформулював кільканадцятьма роками раніше: можеш не писати — не пиши. Ті збірки й ті вірші залишилися десь далеко. Іноді здається: щоб писати вірші, мені бракує наївності, а іноді — нахабства. Бо навіщо пробувати щось сформулювати, коли це вже досконало зробили твої улюблені поети?

— Нині проживаєте в Польщі. Як змалювали б тамтешнє літературне середовище? У чому бачите принципову різницю з Україною?

— Я не особливо включений у літературне життя. Підтримую контакти з кільканадцятьма поетами, яких перекладав, із редакцією часопису «Акцент» — от і все. Але говорив би радше про середовища у множині — і тут маємо якраз подібність з українською ситуацією.

Відмінності ж помітні на рівні системи — більш стабільної й прогнозованої, якщо йдеться про такі структури, як Інститут книги, про співфінансування видання книжок чи літературних фестивалів із державних грантів. Але ж це саме по собі не творить літератури. Окреме питання — це саме українське літературне середовище в Польщі: явище своєрідне, з довгою традицією, з окремим періодичним виданням, але неповне, бо позбавлене прозового струменя, якщо не рахувати «Хронологіону» Юрка Гаврилюка з Більська — до речі, автора багатьох публікацій у «Дні».

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ (НЕ) ПОРОЗУМІННЯ

— Ви є активним членом Українського товариства у Любліні, виховуєте з дружиною Ярославою чотирьох дітей. Чи змінилося ставлення особисто до вас і загалом до українців після сумнозвісного закону Польщі про Інститут національної пам’яті?

— Ось свіжий приклад: після вшанування пам’яті українських жертв у Сагрині люблінський воєвода різко заатакував «націоналістів з Українського товариства» і персонально мого товариша, голову товариства Григорія Купріяновича. На жаль, у Польщі мейнстримом стає уявлення, що той, хто «має нахабство» вшанувати пам’ять невинно замордованих українців чи просто бути членом української організації в Польщі, вже автоматично заслуговує на ймення «націоналіста». Отак за короткий час нам поруйнували всю ретельно споруджувану конструкцію українського-польського порозуміння. Боюся, найгірше — попереду. Може, варто намагатися вбачати щось позитивне в тому, що деякі речі проговоряться, що назовні виплеснеться вся ця агресія, ненависть, глупота — щоби потім можна було судити по правді?

ДОВІДКА «Дня»

Андрій САВЕНЕЦЬ — поет, перекладач і дослідник перекладу, критик. Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України. Автор монографії «Поезія у перекладі: «українська» Шимборська» та низки літературознавчих, літературно-критичних і перекладознавчих статей у часописах, посібниках та наукових збірниках. Доцент Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ, викладає у приватному ліцеї ім. І.Я. Падеревського (Люблін). Секретар Українського товариства у Любліні.

Людмила ТАРАН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments