Годар. Кадр. Герніка
Візуальна основа відеотвору Жана-Люка Ґодара «Я вітаю тебе, Сараєво» – світлина, зроблена американським фотографом Роном Гавівом у боснійському місті Бієліна 31 березня 1992. Бієліна стала чи не першим місцем, де пройшли етнічні чистки несербського населення у війні 1992-1995.
Фото зернисте, нечітке.
Акомпанементом звучить написана в 1991 скорботна “Пісня Сілуана” Арво Пярта для струнного оркестру. Ґодар, трохи з протягом, читає текст за кадром:
«У певному сенсі страх – це дочка Божа, викуплена у Страсну п’ятницю. Вона не красуня, обсміяна, проклята й зраджена усіма. Проте не сумнівайтесь, вона біля узголів’я кожної смертної агонії, вона заступається за людство; бо є правило і є виняток. Культура – це правило, а мистецтво – виняток. Усі говорять за правилом: сигарета, комп’ютер, футболка, телебачення, туризм, війна. Ніхто не згадує виняток. Про це не кажуть, це написано; Флобер, Достоєвський. Це створено; Гершвін, Моцарт. Це намальовано; Сезанн, Вермеєр. Це знято; Антоніоні, Віґо. Або це проживають, тоді це мистецтво життя; Сребрениця, Мостар, Сараєво. Правило бажає смерті винятку. Тож правилом для культурної Європи є організація смерті мистецтва життя, котре все ще процвітає».
На кожному рядку він показує ще один фрагмент фото:
два солдати у хакі, у чорних шапочках, у профіль;
в обох автомати;
третій військовий, молодий білявий хлопець, – спиною до камери;
тримає запалену цигарку у випростаній руці;
на спині – гранатомет;
хлопець дивиться вниз, автомат опущений;
права нога піднята й зігнута;
усе діється на вулиці, біля якогось паркану з прочиненою залізною хвірткою.
Виникає пауза в музиці, Ґодар завершує:
«Коли прийде час закрити книгу, це буде зроблено без жалю. Я бачив стількох людей, котрі живуть так погано, і стількох, котрі помирають так прекрасно».
Усі частини збираються докупи.
На тротуарі під стіною лежать долілиць троє цивільних. Один чоловік, дві жінки. Під головою чоловіка калюжа крові. Світловолосий солдат зігнув ногу з явним наміром копнути вже вбиту жінку. Його двоє однополчан дивляться вбік.
Потім, через титр «Вітаю тебе» і тишу, проступає старовинний дагеротип: жінка з довгим волоссям сидить у кріслі, поклавши руки й голову на велику закриту книгу, обличчя не видно.
Зображення тьмяніє, й останнє, що бачимо, – долоня жінки.
Обрамлюючі фрази про страх і про книгу належать переконаному католику й монархісту, письменнику Жоржеві Бернаносу та знаменитому поетові-сюрреалісту Луї Арагону відповідно. Маючи діаметрально протилежні переконання, вони однаково відкидали будь-яку тиранію, виступали проти Мюнхенської угоди 1938 року. Ґодар був одержимий темою Сараєва і злочинів проти людяності в колишній Югославії, вважав ставлення Європи до боснійської трагедії “мюнхенською” позицією.
Монтажне колажування з уже готового, чужого матеріалу, застосоване Ґодаром у “Кінолистівках” ще 1968, стало в останню чверть століття домінантою стилю режисера. Так зроблені “Сто років французького кіна”, “Історі(ї) кіна”, “Книга образу”, частково “Фільм соціалізм” і “Прощавай, мово”. Тут цей прийом допомагає розв’язати складне формальне завдання: створити фільм – потік відмінних одне від одного зображень – з двох статичних композицій.
Фрагментування першої світлини є аналогом рваних рухів камери – прийом, що передає моменти екстремальні, кризові, коли світ злітає з фундаменту, коли часові вивихнуто суглоб. Деталізуючи образ за образом, автор згущує жах того, що діється: похмура відстороненість двох вояків, світська недбалість жесту з цигаркою і туристичних окулярів на маківці вбивці, блиск крові під обличчям жертви, цівка автомата, що майже торкається голови вбитої, згин ноги, наче піднятої для танцю.
Друге фото – по суті, П’єта: оплакування тих, чиє мистецтво жити суперечило невситимій культурі нищення винятків, над закритою книгою правил – або над мартирологом.
І рука тої, хто тужить, – настільки далека й водночас близька руці з цигаркою.
«Я вітаю тебе, Сараєво» – довершений естетизм, що виходить за межі суто естетичного враження й дає ефект політичний; зразкове втілення ідеї Ґодара знімати не політичне кіно, а знімати кіно політично.
А ще це найкраща метафора часу історичної катастрофи: він рухається для нас, глядачів, але назавжди застиг і для жертв, і для катів. Пазл розлюднення, що розпадається і складається нескінченно. Крик, що лунає по колу. Злочин, що коїться вічно.
«Я вітаю тебе, Сараєво» – Ґодарова міні-Ґерніка.
Так одна фотографія стає словом про війну на Балканах, про будь-які війни взагалі. Словом, що варте десятків і сотень метрів плівки.
***
Я вітаю тебе, Сараєво / Je Vous Salue, Sarajevo (1993, Франція, 2`15``), режисура, оповідач: Жан-Люк Ґодар.
