М’ясник і блазень
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Він, непевно чвалаючи, вкрай здивовано вказує на диковинне знаряддя під назвою “австралієць”, що вп’ялось у його чоло одним зі своїх трьох лез: “У мене ось тут штука якась, ні? Ти, скажи мені, я ж не сплю? В мене тут штука якась?”
Йому не відповідають.
Тоді він падає на стілець, вирячує очі, роздуває щоки, наче величезна скривавлена жаба, і вмирає. Він вже нікого й ніким не годуватиме у цьому домі.
Ось така смерть м’ясника. Фінал кумедної історії “Делікатеси”. Чому кумедної?
У ній переважають типажі, комічні маски, що накладаються на соціальні стани: двійко майстрів-надомників, родина безробітного, подружжя збіднілих аристократів, поштар, напівбожевільний дід, який розводить удома жабок і равликів, підпільники-троглодити, Жюлі (Марі-Лор Дуньяк) – тихенька віолончелістка в окулярах, і її батько М’ясник (Жан-Клод Дрейфус), справжній громило з сокирою – на самій верхівці харчового ланцюжка. Усі – від незграбної, але натхненної Жюлі до поштаря, озброєного психопата, який мріє її зґвалтувати – ексцентричні на свій лад. Та новий сусід, клоун Луїзон (Домінік Піно) – прибулець з іншого світу, естрадного, телевізійного, його навіть показують у якійсь передачі – вже самою своєю присутністю порушує заведений порядок життя і харчування в будинку на площі Дез Альбумін. М’ясника Луізон убиває завиграшки, майже цирковим прийомом: легенько дмухнувши назустріч своєму трилезовому бумерангу, кинутому рукою недосвідченого ворога – і “австралієць”, замість розітнути обличчя господареві, слухняно влучає у лиходія.
Місце дії чітко урбанізоване. Будь-яку катастрофу місто перетворює на видовище, яке триває на завчасно зведених підмостках; павільйонна зйомка посилює театралізацію. Дія захоплює усі рівні міського простору: від каналізаційних катакомб до самого даху, над яким подекуди з-поза чорних хмар прозирає місяць. Гіньйольну забаву підтримує і систематично повторюваний загальний план будинку, що виразно нагадує руїни старовинного замку, повного всілякої погані й оповитого вічним мороком, а сцена, де М’ясник зі своїми поплічниками ламає двері до Луїзонової квартири, перегукується зі стандартними розв’язками у фільмах жахів.
Весь антураж апелює до ранніх повоєнних десятиліть – чорно-білі телевізори, відповідний одяг, музика тощо. А відтак, неправдоподібна картина минулого стає саркастичною антиутопією, колекцією одвічних страхів європейців перед економічною кризою, безробіттям, нестачею продовольства, тотальним безладом. Жене і Каро не просто втілюють цей кошмар, а ще й доводять його до межі: важкі часи у Старому світі настануть, коли за поштаря буде збоченець з пістолетом у сумці, а м’ясник почне зважувати на обід ваших сусідів.
Ось так, зрештою, споживання ближнього стає таким же фарсом, як і вся та реальність, подібна до параноїдального видіння міщанина, що переїв на ніч. Логічно, що як справжньому героєві діяти належить тому, для кого буфонада є фахом, він рятує і себе, й усіх саме завдяки артистичним здібностям. Блазень є завжди собою як в облаштованому світі, так і у кризовому чистилищі.
Життя як цирк. Смерть як трюк. Іронія недоречна.
__________
Делікатеси / Delicatessen (1991, Франція, 99`), режисура: Марк Каро, Жан-П'єр Жене сценарій: Жиль Адр'є, оператор: Даріус Конджі, актори: Домінік Піно, Марі-Лор Дуньяк, Жан-Клод Дрейфус, Карін В'яр, Марк Каро, Тіккі Ольгадо, виробництво: Constellation.
