Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Саме цілком випадковій інспекційній поїздці спостерігачів НАТО на Тучинський військовий полігон, котра співпала з наступом українсько-російського альянсу зі сходу, й завдячувало Західне Рівне своїм існуванням. Налякані європейські офіцери встигли на своїх джипах дістатись до обласного центру, і з офіцерського містечка вже за мостом через Устю зв`язатися зі своїм керівництвом у Брюсселі. Брюссельські генерали, порадившись, і з`ясувавши, що уряд України вже вилетів з Києва до Львова, потрактували ситуацію аж надміру серйозно. Чотири терміново вислані військово-транспортні пузаті “Боїнги”, переповнені вояками в камуфляжі, за півтори години після вильоту важко приземлялися один за одними на бетонці Рівненського аеропорту, який, за щасливим збігом обставин також знаходився у західній (точніше – південно-західній) частині міста, обіч від Дубенського шосе. Війська щойноутвореної СРУ, увійшовши до міста, зупинились у його центрі, спостерігши антени рацій бельгійських і французьких десантників за акуратно вкладеними лантухами з піском по той бік площі Незалежності. А за кілька місяців Рівне перетнула Стіна.

З боку східного Рівного, чи то пак Ровно, як знову офіційно іменувалося місто, в`їзд до “Західного сектора”, за твердженням все того ж обкомівського друкованого органу “Червоний прапор”, був “вільним і практично необмеженим”, чим доволі часто – двічі-тричі на місяць могли користуватися вищі посадовці обкому партії з дружинами, а також співробітники спецслужб – по двоє, але без дружин. Вони щедро оформляли собі відрядження до ЦК Соціалістичної партії Західного Рівного й потім витрачали добові на розваги та подарунки, підхарчовуючись у готельних номерах привезеними з собою рибними і м`ясними консервами. Затоварювались вони в дешевих супермаркетах навколо стадіону, скуповуючи одяг, взуття, парфуми й магнітофони для автомобілів. Якоїсь помітної, суттєвої шкоди вони не чинили, тож місцева влада теж не надто переймалась цими візитерами, сприймаючи їх, як неминуче лихо, й зосереджуючи свою увагу першою чергою на західних туристах, котрі прибували й прибували, прагнучи на власні очі побачити, сфотографувати й помацати нову стіну, яка знову перегородила Європу. Світові туристичні агенції розробляли нові маршрути, які пролягали навпростець з Берліна в Рівне, а вже потім – до Львова, Ужгорода, Чернівців чи інших містечок ЗУР».

Це – фрагмент з роману Олександра Ірванця «Рівне/Ровно», опублікованого 15 років тому. Роману, який має виразні риси антиутопії, щедро присмаченої постмодерними «прибамбасами». Так чи інакше, в анотації до книжкового видання роману у 2002 році писалося, що це – «антиутопія, події котрої (тобто поділ України на східну і західну – С.Г.) можуть зробитись реальністю за кілька років».. А в анотації до видання 2010 року стверджувалося, що «автор передбачив одне з роздоріж, на якому ще зовсім недавно стояла наша країна – розділення України на Східну та Західну»… Що насправді розділяє стіна, якщо її побудувати по живому тілу міста, країни?.. Стає моторошно. Хочеться будь-що не допустити ситуації, коли ти мусиш відповісти собі на питання: “Чим та ким я можу пожертвувати, а ким – ні?..”».

До цих сакраментальних питань ми ще повернемося, як і до їх розв’язку, що його змальовує письменник. Зараз же важливо відзначити, що загроза поділу України, як то кажуть, носилася в повітрі і 20 років тому (коли писався цей роман), і 15, і 10 років – і щоразу йшлося про участь російських військ у такому політичному дійстві, на цьому сходилися і політологи, і письменники. Воно й зрозуміло: самостійно ніяка промосковська політична сила, навіть здобувши владу в кількох регіонах України, а то й на центральному рівні, не здатна була повернути назад колесо історії. А от ідучи в фарватері імперської Москви, з її ініціативи та на її замовлення – чом би не спробувати?

Тим більше, що у стратегії Кремля та Луб’янки завжди фігурував концепт «двох урядів однієї держави» і «двох держав на території однієї країни». Тож завжди існував попит на Чубарів і Куусіненів, Ульбрихтів і Кім Ір Сенів…

Два уряди УНР – наприкінці 1917-го і наприкінці 1918-го. Дві Фінляндії та дві Естонії й Латвії у 1918-19-му. Дві України (УСРР й УНР) – з початку 1919 року. Дві Польщі – у 1920 році. Дві Персії – у 1920-23 роках. Дві Фінляндії у 1939-40-му. Створення паралельного уряду (ясна річ, маріонеткового) і паралельної «держави» мислилося як стратегічно важливий крок на шляху інтеграції всієї країни під омофором Кремля. Нерідко рано чи пізно це вдавалося. Ну, а там де не вдавалося – як у випадку з двома Монголіями, оскільки більша частина етнічних монгольських земель так і лишилася під владою Китаю, - Москва вдовольнялася «синицею в небі» - адже це давало їй можливість упливу на іншу, непідвладну частину країни. Скажімо, Сталін до кінця життя прагнув приєднати Фінляндію – і тому тримав напоготові «Карело-Фінську РСР». Так само він прагнув приєднати Західну Німеччину до Східної – і вже по його смерті Кремль погодився на існування двох німецьких держав. Ідею «дві Австрії» хотів реалізувати у 1955 році вірний сталінець Молотов, але у Хрущова вистачило клепок у голові не робити цього. Дві Кореї – які стали фактом після невдалої спроби Кремля та його місцевих маріонеток силою «об’єднати» країну – ми бачимо й сьогодні. А от де концепт спрацював успішно – це у В’єтнамі. Власне, там формально було навіть три держави, бо комуністи створили на території південного В’єтнаму маріонеткову «республіку південний В’єтнам», на боці якої діяли регулярні війська північного В’єтнаму, а Захід урешті-решт заплющив на це очі…

На пострадянських теренах, причому на кордоні з Україною, теж є приклад успіху концепції «двох держав в одній країні». Йдеться про створену чверть століття тому КҐБ і ЦК КПРС «Придністровську молдавську республіку». Ми бачимо, втім, що в останні роки «кремлівські чекісти» активно прагнуть поставити під свій контролю всю Молдову, тобто фактично возз’єднати її з Придністров’ям, причому «підігнати» всю країну під останнє…

І хоча спроба створення «другої України» у вигляді «Новоросії» у 2014 році наче й провалилася, але й сьогодні не варто забувати про стратегію «двох урядів однієї держави» та «двох держав в одній країні», щоб не опинитися зненацька перед ще однією спробою реалізації антиутопії a la Ірванець і Ко. Зауважмо, що Володимир Путін виховувався і працював у відомстві, яке не лише втілювало, а й розробляло такі стратегії. Ба більше: без цього відомства не було «подвоєння держав», які ставали предметами анексії. На момент вторгнення більшовицьких військ в УНР наприкінці 1917-го під прикриттям «харківського уряду» (це була водночас і перша «гібридна війна», і перше випробування нової «політичної зброї») ЧК уже розпочала активно діяти…

Якою конкретно може виявитися спроба створення «двох Україн в одній» в разі, якщо Путін вирішить знову повернутися до цієї стратегії? Тут може бути чимало варіантів, серед яких – такі, які здійснюватимуться вже після формального виконання Мінських угод Росією. З тим, щоби спробувати або «законсервувати» конфлікт, відхопивши під «свою» Україну якомога більшу територію, або під прикриттям ініційованого ззовні «народного повстання» у Києві здобути центральну владу. Але аналіз таких варіантів – це інша тема.

Тут же зазначу, що Ірванець (як і чимало його колег) вочевидь недооцінив волелюбний настрій більшості українців (у тому числі й волинян, серед яких він виріс). В його антиутопії, крім військ НАТО та галичан, не існує інших сил, здатних зупинити московсько-малоросійську навалу. Ба більше: єдність України, виявляється, можлива тільки під кремлівським омофором, і для молодого покоління не має значення, в якій країні вони живуть, головне – щоби хлопці кохали дівчат і навпаки. Що ж, таке не раз траплялося в історії літератури: вловивши раніше за інших тривожність у політичній атмосфері та відчувши реальну небезпеку, письменник пропонував невдалий спосіб відповіді на виклики часу. Що ж, це справа суспільства – дати більш удалу відповідь і не дозволити реалізувати похмурі антиутопії…

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати