Німецькі проблеми України
Як відомо, милі посваряться — краще помиряться. У політиці, на відміну від сімейного життя, сварки й непорозуміння між вчорашніми союзниками загрожують великими неприємностями. Не лише для конкретного уряду, а й для партій.
У Німеччині ситуація стрімко наближається до політичної кризи. Союзники партії канцлера Меркель із баварського Християнсько-соціального союзу (ХСС) відкрито збунтувалися проти політики, що проводиться щодо біженців.
Міністр внутрішніх справ від ХСС і лідер партії Горст Зеєхофер презентував Masterplan Migration — стратегію щодо подолання міграційної кризи в Німеччині. Згідно із цим документом, передбачається можливість забороняти в’їзд на територію ФРН біженців, які не мають при собі посвідчення особи державного зразка, а також осіб, яким раніше вже було відмовлено в наданні притулку на території Німеччини. Щобільше, біженці, яким було відмовлено у притулку в Німеччині, повинні повернутися до першої країни ЄС, звідки вони прибули.
Жорсткість позиції Зеєхофера цілком зрозуміла. Наближаються вересневі вибори до ландтагу Баварії, а популярність ХСС падає. Навпаки зростають рейтинги правопопулістської партії AfD (АдН) — Alternative fur Deutschland, «Альтернатива для Німеччини». Ось керівництво ХСС і прагне переломити негативний тренд. Наприклад, таким способом. Показати себе справжнім захисником Німеччини від навали так званих біженців.
Не можна сказати, що громадяни Німеччини принципово проти прийому біженців й усіх тих, кому реально погрожує влада переслідуванням на батьківщині. Зовсім ні.
Проблема в тому, що значна частина тих, хто приїхав, не бажає працювати, а вважає за краще жити на допомогу, яка є набагато вищою за те, що вони могли б отримувати на батьківщині. З’явився навіть термін — asylum tourism — туристичний притулок. Відповідно на утримання таких, вибачте на слові, «біженців» витрачаються величезні гроші, що викликає цілком обґрунтоване невдоволення бундесбюргера, який їх заробляє і віддає частину на податки. У країні достатньо своїх проблем, щоб утримувати ще й цю ораву. При цьому слід зазначити, що значне число біженців намагаються інтегруватися в країні перебування, влаштовуються на роботу або навчаються. Про таких суперечок немає.
Зі свого боку, Меркель зазначає, що обмеження у прийомі потребуватиме запровадження прикордонного контролю всередині ЄС, що суперечить 77-й статті Лісабонського договору. Для запобігання порушення Дублінського регламенту німецькі прикордонники повинні будуть ретельно перевіряти наявність умов для відправлення біженців назад. Крім того, біженці мають право на індивідуальний підхід. Це означає, що біженцю, який залишив свої відбитки пальців, припустимо, в Греції або Італії, але все одно звернувся із проханням про притулок до німецького прикордонника, не можна просто відмовити в перетині кордону Німеччини. Його належить зареєструвати, розмістити в гуртожитку, нагодувати, завести справу. Крім того, згідно з дублінськими домовленостями, біженців можна відправити назад лише до тієї країни ЄС, територію якої вони перетнули першою, а не просто до сусідньої держави. До речі, запровадження такого прикордонного контролю потребуватиме додаткових коштів, про що прихильники жорстких заходів вважають за краще не згадувати.
Загалом виникла серйозна політична криза. ХСС не може поступитися і тим самим показати слабкість напередодні земельних виборів. З іншого боку, відхід трьох міністрів від ХСС з уряду і перехід партії до опозиції фактично розвалить правлячу коаліцію.
Тут саме час Меркель поставити в Бундестазі питання про довіру. Крок ризикований, але не зовсім відчайдушний. Річ у тому, що за довіру канцлеру можуть проголосувати депутати фракції Bundnis 90/Die Grunen — Союз90/Зелені. Їм дострокові вибори в разі розвалу правлячої коаліції точно не потрібні. Як пише німецька газета Die Tageszeitung, глава фракції зелених у Бундестазі Катрін Герінг-Екардт досить чітко дала зрозуміти, що вони готові увійти до уряду. Вона, як вважає газета, натякнула на можливість зайняти місце ХСС в урядовій коаліції.
Якщо Меркель отримає вотум довіри, то ХСС може зробити спробу стати не земельною, а федеральною партією. 1976 року великий консервативний політик і багаторічний лідер ХСС Франц-Йозеф Штраус зробив такий крок. Однак зазнав невдачі.
Можливий, в принципі союз ХСС і консервативних діячів всередині партії християнських демократів (ХДС). До них належать нинішній федеральний міністр охорони здоров’я Єнсен Шпана, що не приховує своїх амбіцій зайняти місце Меркель. У цьому йому протистоїть генеральний секретар ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка має свої плани на посаду канцлера. Є ще міністр оборони Урсула фон дер Ляєн, їй теж пророкують посаду голови уряду.
Політична криза в Німеччині стосується безпосередньо і України. Якщо Меркель отримає вотум довіри і переформатує кабінет з входженням до нього міністрів від зелених, то політика Берліна на українському напрямку істотно не зміниться. Навіть можливе збільшення підтримки Києва й посилення антиросійського тренда. Зелені завжди виступали за найбільшу і найактивнішу підтримку України. Набагато гірше, якщо переформатувати коаліцію не вийде, і в країні будуть дострокові вибори. В принципі, федеральний президент не зобов’язаний їх оголошувати в разі розвалу коаліції. Може правити до чергових виборів до Бундестагу уряд меншості, якщо канцлер отримає вотум довіри. Варіант не дуже ймовірний, але не виключений. В будь-якому разі, в конституції такий варіант передбачено.
Якщо кризу не буде врегульовано і будуть призначені дострокові вибори до парламенту, то втрати усіх партій нинішньої коаліції і зелених неминучі. Вільні демократи з FDP (СвДП) вважають, що вони завдяки виборам здобудуть. На разі це виглядає сумнівно.
Хто може на дострокових виборах здобути, то це популісти з AfD. Тоді політична конфігурація в німецькому Бундестазі серйозно зміниться і, по-перше, зміцняться проросійські сили і, по-друге, підтримка України послабшає.
Відповідно нормандський формат, на разі не дуже ефективний, остаточно втратить своє значення. Париж повною мірою не зможе замінити Берлін, та й навряд чи захоче. В Європі у нас реальних союзників серед великих держав не залишиться, що потребуватиме зміни зовнішньополітичного курсу Києва з іще більшою опорою на Вашингтон.
Звісно, в доволі досвідченого політика Ангели Меркель є деякі козирі в рукаві. Її становище аж ніяк не безнадійне. Проте свобода маневру її як всередині країни, так і в зовнішній політиці дещо зменшилася. Перебої в роботі європейського локомотива Німеччини позначаються на Європейському союзі й НАТО. І на Україні.
