Переможний «ракетний товстун» і великий геополітичний струс
Ще недавно у мас-медіа розповідалося про ядерний шантаж з боку Північної Кореї, про нові злочини влади цієї тоталітарної держави, про необхідність істотного посилення санкцій проти КНДР, про те, що тільки Росія й Китай хоч якось підтримують офіційний Пхеньян. І, звичайно, об’єктом критики та глузування був «ракетний товстун» - Верховний лідер держави-шантажиста Кім Чен Ин, третій представник династії Кімів на чолі Північної Кореї.
І раптом – бац! – і ситуація радикально змінилася. Кім уже не шантажист, який погрожує світовою ядерною війною і запускає балістичні ракети до берегів сусідніх держав, а визначний миротворець, який виступив із серією важливих ініціатив. Після дворічної перерви відновилися прямі переговори з із Південною Кореєю у прикордонному пункті Пханмунджон. І от наслідки: якщо до цього КНДР категорично відмовлялася брати участь у цьогорічній зимовій Олімпіаді, то тепер ситуація змінилася. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) 20 січня в порядку винятку (бо заявка подана запізно) схвалив участь 22 північно-корейських атлетів в зимових Олімпійських іграх, які відбудуться в південнокорейському Пхьончхані з 9 по 25 лютого. Ці спортсмени братимуть участь в змаганнях з шорт-треку, гірськолижного спорту, лижних перегонів та фігурного катання. Крім того, Північна та Південна Кореї виставлять на Олімпіаді спільну жіночу команду з хокею, а під час церемонії відкриття Олімпіади спортсмени з обох країн виступлять під спільним прапором замість національних. «Сьогодні це знаменна віха на довгому шляху», - радісно заявив голова МОК Томас Бах і додав: «Зимові Олімпійські ігри 2018 року в Пхьончхані відкрили двері для мирного діалогу на Корейському півострові». Ба більше: КНДР відправляє на Олімпіаду значну групу вболівальників і митців (включно з улюбленою поп-групою «ракетного товстуна») та шоу-команду з тхеквондо. І це тільки початок – уже знову заговорили про реальну перспективу «об’єднання двох Корей»…
А тим часом Дональд Трамп лютує і вимагає запровадити нові санкції проти «ракетного товстуна», проте одночасно змушено відправляє делегацію до Москви для переговорів з російською владою щодо пов’язаних із КНДР проблем й узгодження позицій двох держав. Існує ймовірність, що до цих двосторонніх переговорів у тому чи іншому форматі долучиться й третя сторона – адже до Москви прямує й делегація Північної Кореї. Якщо так станеться, успіх ядерно-ракетного шантажу Кім Чепн Ина буде вражаючим; якщо ж ні – то цей успіх залишиться «тільки» безумовним і масштабним. Бо ж хіба без кількох місяців недвозначних погроз світу і випробувань ядерної та ракетної зброї були би «винесені за дужки» злочини тоталітарного режиму КНДР, хіба б цей режим набув майже миттєво імідж «миротворця»?
Отож на наших очах сталася практична перевірка двох моделей безпеки.
Як відомо, Україна добровільно позбулася третього у світі за величиною ядерного арсеналу та оперативно-тактичних ракет і літаків – і через два десятиліття після підписання Будапештського меморандуму стала жертвою російської військової агресії – окуповані Крим і частина Донбасу, триває «гібридна» війна у всіх вимірах, від суто збройного до економічного. А між тим за цим меморандумом, підписаним президентом РФ Єльциним, Росія зобов’язалася «утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України» та що «ніяка зброя ніколи не буде використовуватися проти України», ба більше – «утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги». Інші ж держави-підписанти, тобто всі постійні члени Ради Безпеки ООН, гарантували Україні недоторканність її кордонів і захист у разі зовнішньої агресії.
Натомість Північна Корея за ці два десятиліття створила (за твердженнями експертів, маючи істотну підтримку з боку РФ) спершу ядерні, а тепер уже і термоядерні боєголовки та засоби їхньої доставки – спершу оперативно-тактичні, а потім і стратегічні ракети. Ані періодично запроваджувані санкції, ані політичні інвективи з боку західних держав не послабили тоталітарний режим КНДР. Щоразу у критичній ситуації черговий Кім ішов на позірні поступки, заявляв про припинення ядерної програми – і санкції одразу ж знімали, ба більше – надавали чималу гуманітарну допомогу, в тому числі по лінії ООН. Далі з’ясовувалося, що ядерна та ракетна програми продовжують успішно виконуватися – і Захід знову накладав санкції, і знову Кім услід за Кімом за якийсь час виявляв «миролюбство»… У підсумку маємо те, що маємо: Північна Корея створила зброю масового враження, здатну «дістати» не лише Південну Корею і Японію, а й Гавайські острови і східне узбережжя материкової частини США. У відповідь Трамп відправив до корейських берегів потужне ударне з’єднання флоту, включно з авіаносцями, але завдати удар зі зрозумілих причин не наважився. Відтак з’ясувалося, що наявність власної ядерної зброї, засобів її доставки та дружба з «поганими хлопцями» (як-то РФ й Іран, якому, за твердженнями експертів, дісталося дещо з нових північно-корейських ракетних розробок), а зовсім не міжнародні угоди є гарантією твоїх кордонів і безпеки, ба більше – дають тобі можливість вряди-годи рядитися в тогу «миротворця», перед яким ледь не всі запобігають…
Ясна річ, така модель «гарантій безпеки» для України з її демократичними прагненнями неприйнятна. Проте фіаско гарантій Україні за Будапештським меморандумом і недвозначний успіх агресивної політики Кім Чен Ина, який чхав на всі міжнародні угоди, створили надзвичайно небезпечний прецедент на геополітичній арені. Адже ніхто тепер не повірить, що можна мати інші ефективні інструменти безпеки, крім ядерної зброї – тієї, яка вже є, чи тієї, яку можна змонтувати з підготовлених елементів упродовж доби-двох. А на останнє здатні в сучасному світі десятки держав, і не всі вони демократичні.
Чи можна запобігти великому геополітичному струсу, який починається на наших очах? Так, якщо західні гаранти безпеки України та непорушності її кордонів перестануть торочити про Мінські угоди і змусять Росію виконати вимоги Будапештського протоколу. Це складно, проте жити у світі, в якому виникнуть десятки держав з ядерною зброєю, буде незрівнянно складніше.
