Про зовнішньополітичну доктрину Трюдо
Що означає для України відхід від ідеалу «чесного посередника» до «відповідального переконання»
Після виборів до нового федерального уряду Канади в жовтні 2015 року багато експертів намагалося передбачити новий політичний курс ліберального уряду. На економічному фронті було зрозуміло, що Джастін Трюдо і його команда сприймають дефіцит бюджету як єдиний спосіб стимулювання економіки і створення нових робочих місць. Проте ніхто не очікував, що «скромний» дефіцит, який обіцяли під час виборів, переросте в суму майже $30 млрд цього року і становитиме понад $100 млрд протягом чотирьох років управління. На соціальному фронті нового прем’єр-міністра хвалили за те, що створив гендерно рівноправний кабінет, міністрами у складі якого є 15 чоловіків та 15 жінок.
Однак програму зовнішньої політики Трюдо було складніше передбачити. Під час передвиборчої кампанії ліберали робили численні обіцянки загального характеру, насправді не окреслюючи жодних деталей нового курсу зовнішньої політики.
Вперше про політику «відновлення відносин» з Росією громадськість почула від міністра закордонних справ Стефана Діона під час «періоду запитань» у парламенті наприкінці січня 2016 року. Виправданням для відновлення діалогу з Росією послужило те, що навіть впродовж найгіршого періоду холодної війни Канада спілкувалася з Радянським Союзом, тож чому не спілкуватися зараз? Одним з аргументів виявилось те, що Канаді необхідно обговорити майбутнє Арктики з різними країнами, в тому числі з Росією.
Зрозумівши, що політика «відновлення відносин» погано сприймається як українським суспільством, так і офіційною опозицією, яка, будучи при владі, безстрашно боролася за міжнародну позицію проти Путіна, він змінив свою тактику. У відповідь на критику міністр вирішив відвідати Україну й висловити свою підтримку, сподіваючись на схвалення українського уряду. На сьогодні українські високопосадовці надали Діону те, на що він сподівався.
Поки що залишається неясним, чи бажатиме новий канадський уряд протистояти Росії. А попередній консервативний уряд активно допомагав Україні під час подій Революції Гідності на Майдані і потім, коли почалася війна на сході України. Канада була першою країною «Великої сімки», яка відправила офіційну урядову делегацію з візитом до України 2014 року, після усунення Януковича з посади, коли сморід палаючих шин і запах крові загиблих протестантів все ще відчувався на вулицях Києва.
Сьогодні в Оттаві продовжують переконувати громадськість у тому, що відновивши діалог з Росією, Канада якимось чином зможе допомагати Україні більш ефективно. Під час свого останнього візиту до Канади перший заступник голови Верховної Ради України Андрій Парубій чітко зазначив у інтерв’ю для провідної газети Канади, що відновлення зв’язків з Росією — крок дуже небезпечний. «У міжнародних відносинах Путін розуміє лише мову сили. Дипломатію західних країн він сприймає як ознаку слабкості... ви втратите час і повернетеся до того, з чого почали», — сказав він. Під час короткої зустрічі з прем’єр-міністром Трюдо Парубій висловив сподівання, що Канада й надалі буде основним союзником України на міжнародній арені. Поки що засудження Канадою путінської агресії досить символічне, і нового прогресу майже не спостерігається.
Наприкінці березня відомий фінансист американського походження Білл Браудер, який нині очолює міжнародну кампанію зі встановлення справедливості щодо Сергія Магнітського, дав показання в Палаті общин разом із Жанною Нємцовою, дочкою загиблого лідера опозиції Бориса Нємцова, і продемократичним активістом Володимиром Кара-Мурзою. Браудер тривалий час пропагує ухвалення «закону Магнітського» в Європі та Північній Америці. Впродовж кількох років парламентарі з різних партій лобіюють канадську версію «закону Магнітського» щодо запровадження санкцій проти фізичних осіб у будь-якій країні за порушення прав людини. Під час передвиборчої кампанії ліберали підтримували ухвалення цього закону, але зараз, після приходу до влади, вони, здається, не прагнуть його ухвалення. Натомість, вони закликають «переглянути» американську версію цього закону.
За словами Браудера, «в уряді є табір, який прагне цього, і вони використовують слово «відновлення». А більшість людей це сприймає буквально як «заспокоєння» Росії. Я боюся, що цей табір заспокоєння може завадити нашій ініціативі».
Минулого тижня міністр Діон представив свою доктрину зовнішньої політики у промові в Університеті Оттави. Підхід «відповідального переконання», висвітлений міністром закордонних справ, вражаюче нагадує підхід до зовнішньої політики Обами. Продовження війни в Україні згадувалося в промові Діона побіжно, в контексті пояснення раціональності відновлення відносин з путінською Росією. «Канада має припинити бути фактично єдиною, хто дотримується санкційної політики щодо Росії, адже таким чином ми лише караємо себе», — зазначив міністр закордонних справ.
Хоч українські ЗМІ здебільшого повідомляли про цю доктрину в позитивному світлі, в України не так багато причин, щоб сприймати її добре. Так, Діон запропонував запровадити нові санкції проти Росії, якщо це буде необхідно, але це не було основним месиджем його промови. Тим часом як відхід лібералів від старого ідеалу «чесного посередника» є хорошою новиною, але ще незрозуміло, чи підхід «відповідального переконання» буде кращим. Дуже непокоїть те, що перебуваючи в опозиції, ліберали одностайно підтримували тимчасове відкликання канадського посла з Москви та пропозицію консерваторів щодо засудження путінського військового авантюризму, а тепер вони пропагують відновлення відносин, наполягаючи на тому, що діалог — це більш відповідна форма для боротьби зі злом.
Якщо міністр Діон думає, що може просто переконати Путіна дотриматися умов Мінських угод і повернути Крим, то він просто не знає Путіна. Навпаки, Захід заохочує Путіна, запрошуючи його на міжнародні зустрічі й намагаючись підписати з ним зобов’язальні документи. Колись німецький канцлер Отто фон Бісмарк попереджав, що договори з Росією не варті паперу, на якому написані.
Іншим фактом на підтвердження такого застереження є моментальне схвалення нової зовнішньої політики Канади російським посольством в Оттаві. Прес-секретар російського посольства схвалив цей крок, зазначивши, що «висловлене міністром Діоном прагнення ліберального уряду припинити самоізоляцію Канади від Росії й відновити двосторонні відносини — це дуже вчасний і довгоочікуваний крок». Це схвалення чітко показує, що відновлення цих відносини — якраз те, чого Путін хоче від міжнародної спільноти; він хоче повернутися до звичної діяльності. Немає сумнівів, що Путін сумує за запрошеннями на зустрічі світового рівня, де лідери світових держав ставилися б до нього як до рівного. А цей привілей у нього відібрали після того, як він порушив міжнародні закони, здійснивши нелегальну анексію частини української території й розпочавши військову кампанію на сході України, незважаючи на те, що Росія є підписантом Будапештського меморандуму.
Настав час українським дипломатам у Канаді та інших країнах активно пропагувати національні інтереси своєї держави, а не потурати місцевій політиці. Завдяки путінській пропагандистській машині, яка відвернула увагу світових ЗМІ до Близького Сходу, російсько-українська війна вже не з’являється в заголовках світової преси. Україна не може собі дозволити фліртувати зі своїми союзниками. Настав час чітко заявити міжнародній спільноті, що сьогодні Україна захищає Європу, а загалом і європейську цивілізацію, від дедалі більш войовничої путінської Росії. Нестабільний Європейський Союз, слабке НАТО, нерішуча Америка — ось, що потрібно Путіну, щоб досягти успіху в Україні, а в кінцевому підсумку — й в інших східноєвропейських країнах. Не заохочуймо його неповаги до світового порядку, і надалі даючи йому можливість здійснювати свої неоімперіалістичні прагнення.
ДОВІДКА «Дня»
Антон СЕСТРИЦИН здобув науковий ступінь з управління громадськими і політичними справами в Карлтонському університеті. Виконавчий директор міжнародної неурядової організації.
