Привид Євромайдана
Було б помилкою ідеалізувати нинішній стан речей, переконуючи себе, ніби вже зроблено все, що було потрібно
Зараз, коли президентство Петра Порошенка – або його перша каденція – добігає кінця, саме час згадати про обставини, за яких він очолив державу. Це допоможе багато чого зрозуміти в нинішньому стані речей і сформулювати повістку для нового президента, чи буде це той самий Порошенко чи хтось іще.
Що ж до повістки минулого, то в його формуванні відіграли головну роль два фактори, які не лише наклались один на одного, але і великою мірою зайшли в суперечність. Власне, ця суперечність насамперед і спричинила нинішні проблеми України.
Перший фактор – Євромайдан, революція, яка привела до влади тих, хто сьогодні при владі. Це був порив до оновлення України, її просування до Європи – і водночас перетворення на таку країну, яку Європа буде готова до себе прийняти (зайва річ говорити, що для такого акта необхідна згода обох сторін). Передбачалося, що державна система не лише за назвою, а й на ділі стане демократичною, з пануванням олігархів і регіональних баронів буде покінчено, так само як і з корупцією. Або, у всякому разі, країна значно просунеться в напряму цього ідеалу. На момент втечі Януковича в Росію вагу мав лише названий фактор, і всі плани складалися тільки під його впливом.
Але далі в діло ввійшов другий фактор – російська агресія, загарбання Криму та вторгнення на Донбас. Це радикальним чином змінило порядок денний. Тепер ішлося вже не про те, якою бути Україні, а про те, чи бути їй узагалі – зовнішня загроза піддавала сумніву саме існування держави. Тоді, навесні 2014 року, і справді не було нічого важливішого, ніж дати жорстку і дієву відсіч загарбникові.
У цих умовах Петро Порошенко й отримав президентську булаву. Само собою згадується кіплінгове:
«Через рік, - казав він мені, - ти згадаєш, як обідав з імператором Британії та Галлії».
«Так, - підтвердив мій батько, - на двох мулах – Британії та Галлії, ти зможеш їхати».
«Через п'ять років ти згадаєш, як обідав, - Максим передав мені чашу, - з імператором Риму!».
«Ні, - перепинив батько, - на трьох мулах тобі не всидіти. Вони пошарпають тебе на всі боки».
Порошенко чи будь-яка інша людина, обрана президентом України в 2014 році, була приречена їхати на двох мулах - «європейському» і «воєнному». І намагатися, щоб вони її не пошарпали.
Утім, із другим завданням Порошенко, нехай не на п'ятірку, але впорався. Навалу зупинено, хоч утрачені землі й не повернуто. АТО не завершено ані за два тижні, як було обіцяно, ані навіть за лічені роки – але українська армія надійно забезпечує безпеку країни.
Отже, запитання «Чи існувати українській державі?» більше не актуальне, за що Петру Олексійовичу велике спасибі. Але це повертає нас до першого запитання: «Якою бути Україні?». До дверей знову підходить привид Євромайдана: «Стук-стук. Ви не забули про мене?».
А ось із цим діло, м'яко кажучи, поганеньке. Правильно, у Конституції прописано курс держави на вступ до НАТО та Євросоюзу. Але чи потрібна цим міжнародним організаціям така країна, якою стала Україна за останні п'ять років?
Ба більше, Transparency International останніми днями завела розмову про можливе скасування безвізового режиму України з країнами Євросоюзу – тобто одного з головних досягнень президентства Порошенка. Причина – скасування кримінальної статті, яка карає державних службовців за незаконне збагачення. Втім, не можна сказати, що вона і в попередні роки працювала досить ефективно. У всякому разі, жоден високопоставлений корупціонер зараз не сидить за цією статтею – як, зрештою, і за якоюсь іншою.
Проти різного рівня баронів «баронів» регулярно порушуються кримінальні справи – але всі вони якимось дивом залишаються не тільки на волі, але й при владі. І посідають те ж саме становище, яке посідали 2013 року. Євромайдан у їхній долі не змінив зовсім нічого. Державний апарат продовжує залишатися їх власністю, своєрідним акціонерним товариством, головна мета діяльності якого – комфорт і прибутки бенефіціарів.
Не можна, звичайно, применшувати досягнень останнього десятиліття – вони дійсно значні. Але набагато більшою помилкою було б ідеалізувати нинішній стан речей, переконуючи себе, ніби вже зроблено все, що було потрібно.
Зараз, у березні 2019 року, «воєнне» питання певною мірою вирішено, але до «європейського» навіть толком ще не бралися. У цьому сенсі Євромайдан триває й донині, оскільки завдання, поставлені ним, не вирішені.
Влада, яка керувала Україною останнє п'ятиріччя, займалася в основному «військовою» повісткою. Тепер нам належить обрати президента й парламент, які займуться нарешті повісткою «європейською». Перше завдання було неймовірно важке, але друге – набагато важче.
Поки його не вирішено – привид так і ходитиме по Україні.
