Росія: від порушення правил - до їх скасування
Осмислювати й обговорювати публічні заяви російських парламентаріїв - заняття невдячне. Оскільки ці люди до реального прийняття рішень не допущені, то усвідомлюють себе не стільки політиками, скільки акторами і шоуменами, і самі не відчувають особливої відповідальності за свої слова. Справді, не з Жириновського ж вимагати такої відповідальності, не з Клінцевича і не з Пушкова. Сказав і сказав - головне, щоб прозвучало ефектно.
Але нещодавно сказані слова першого заступника представника комітету Державної Думи у справах СНД, євразійської інтеграції і зв'язків зі співвітчизниками Костянтина Затуліна змушують все ж зробити виняток і прислухатися до них уважніше. Про причини - трохи нижче, а поки процитуємо ці самі слова: «Наше трактування Договору [про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією і Україною. - Ред.] полягає в тому, що, звичайно, наше визнання, зроблене в цьому Договорі, кордонів взаємопов'язане з темою Договору - дружба, співпраця і партнерство. Тобто, немає дружби, співпраці і партнерства - очевидно, виникає привід до того, щоб сказати: значить, треба всі питання вирішувати заново, в тому числі і питання щодо кордонів. Тому особисто я буду пропонувати і пропоную вже ..., що нам потрібно, принаймні, в частині цього Договору, його денонсувати - в частині, що стосується статті другої, а саме визнання кордонів».
Затулін - це не пересічний думський клоун. Це рішучий, послідовний і далеко не дурний ворог України, один з головних ідеологів «русского мира». На «українському напрямку» Затулін сидить уже не перший рік і навіть не перше десятиліття, за що чотири рази був удостоєний в нашій країні почесного звання «Персона нон грата».
Що ж він говорить? Потрібно визнати, речі частково розумні і логічні. Справді, хіба після лютого-березня 2014 року цей договір вартий хоча б того, щоб про нього згадувати? В наші дні будь-який артист-гуморист міг би читати цей документ з української естради, і публіка не могла б встати від сміху: «Високі Договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві... У разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з Високих Договірних Сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої Високої Договірної Сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації...». Вибачте, цитування доведеться припинити, інакше є ризик не зупинитися, не дійшовши до кінця.
Якщо щось змушує дивуватися, то тільки дві речі. По-перше, чому розмова про розрив цього документа виникла тільки зараз, а не чотири роки тому? Адже якщо ми не друзі, не співробітники і не партнери - до чого прикидатися, ніби це не так? Та й перед ким? Перед собою прикидатися нерозумно, перед рештою світу - смішно і жалюгідно. Між іншим, такий крок з боку Києва виглядав би куди більш логічним, адже горезвісні «дружбу і співробітництво» саме Росія звернула проти України, а зовсім не навпаки.
Не менш дивною виглядає і пропозиція розірвати не весь договір, а лише одну з його статей (до речі, чому тільки її? Неприємне для пана Затуліна положення є і в інших статтях, наприклад, у третій: «Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів...»). Взагалі-то серед цивілізованих і законослухняних людей прийнято переглядати умови угоди до підписання угоди, а не після. Якщо ви підпишете зі мною договір про покупку моєї квартири, сповна відрахувавши домовлену суму, а потім я вирішу змінити договір, залишивши за собою одну з кімнат і балкон - навряд чи ви це сприймете з розумінням.
Втім, сам по собі виступ Затуліна навряд чи заслуговував би особливо пильного розгляду. Просто чергова витівка російського депутата, до того ж не найгаласливішого і не найяскравішого. До чого міг би призвести розрив договору, який фактично і так вже давно не діє? Але, судячи з усього, до дечого він призвести все-таки може.
Згадаймо, що на днях подібним чином висловився глава російської дипломатії Сергій Лавров, відкинувши будь-які зобов'язання Москви за Будапештською угодою. Ситуація збігається один в один, так само, як і напрошується саме собою питання: який сенс розривати угоду, яке де-факто більше не діє?
Цілком можливо, тут слід врахувати одну обставину. Російська агресія проти України була просто порушенням і договору про дружбу, і Будапештської угоди, і багатьох інших міжнародно-правових актів. А хто може дозволити собі порушувати правила? В принципі, будь-хто, кому стане нахабства і впевненості у своїй безкарності. А ну як зійде з рук?
Росії, як ми бачимо, досі сходило. І в Москві вирішили зробити наступний крок: від становища міжнародного гопника до жаданого статусу наддержави в суто російському розумінні. Така наддержава в принципі жодних правил порушувати не здатна, оскільки в будь-який момент вільна змінювати їх на свій розсуд. Офіційно проголошується: будь-яке зобов'язання, взяте на себе Росією, діє рівно доти, поки їй це вигідно. Шанувальники «Зоряних воєн», напевно, згадають Дарта Вейдера: «Я змінюю умови нашої угоди. Моліться, щоб я їх більше не міняв». До речі, «Імперський марш» у Росії слухати люблять.
Залишається найголовніше питання: як це буде сприйняте в світі? Порушення міжнародних правил Росією світ у 2014 році проковтнув практично не скривившись, хіба що одні сказали «фе», а інші - «ай-яй-яй». Тепер же вона, по суті, оголошує будь-які правила і угоди необов'язковими для себе.
Чи приймуть це в США (які, нагадаємо, нещодавно нарешті вирішили озброїти Україну «Джавелінами») і в Європі? Здається, від відповіді на це питання залежить майбутнє не тільки України, але і всього Старого Світу - а може бути, і не лише його.
