Дресирований позитив
Як же бажано і принадно мати рятувально-пакувальний футляр для свого життєрадісного фасаду. Щоправда, виказує грим, він часом настільки млявий, що надрив, замаскована депресія вимученою посмішкою не перекривається навіть через екран. Жадібний нюх до різних віянь і акцентів теж не хоче маскувати печаль в очах телеведучої. Навіть зворушливо і пластично модифіковане обличчя, обов’язкові фрагменти нафтопродуктів на нігтях, чергова керамічна посмішка ніби живуть окремим життям. Футляр виявляється зрадником, адже так старанно викроювався, та ось біда — ніяк не хоче він своїми вібраціями збігатися з мозковим комп’ютером, у якому чомусь не закладено страх бути неприродною, хоч бажання виглядати щасливою нібито — за службовим обов’язком. Тим часом прагнення здаватися, а не бути, звичайно, притаманне хорошій актрисі, але далеко не кожній телеведучій. Упевнена, постійно удавати тонусну особистість — мало не серйозне каліцтво. Нести свою ношу без перенапруження, без тягаря у вигляді награного сміху, плаваючих перед очима рук, мабуть, для більшої виразності, звичайно, можна освоїти на поглиблених курсах або при індивідуальній муштрі, але суть дуже нахабна. Вона відвертіша, ніж всі старання не відкриття — для того, аби вести позитивні напівшоу, потрібно народитися з набором особливих даних. Головне і важкодоступне — бути природною. Багато моїх знайомих і друзів — люди освічені і мобільні, більшість цілком зовні самодостатні, як під гіпнозом час від часу відвідують якісь заколисуючі курси, вірячи, що казку в свій будинок вони, натренувавшись, обов’язково притягнуть — хоч за вуха, хоч з зашморгом на шиї. На ділі ж, заплачені гроші інтелігентно і дуже швидко спливають, навіть раніше, ніж розтане флер надій і знову ніби — поминальна гвоздика для позитиву, що заблукав десь.
Відчуття щастя дати і отримати таланту під силу зробити своєю професією, інколи достатньо і на техніці вдало все змішати в телесценарії. Якщо вийде вловити щирість, то глядач відразу відчує, якщо ж все фальшиво — образиться і забуде про цю програму.
Звичайно, удавання — міжнародна валюта, але ведуча з депресивними очима, причому зараз не епізодично, а хронічно, втомлює тебе, хоча справедливості заради варто зауважити — в гостях у неї інколи бувають вельми цікаві люди, але бажання хазяйки говорить про себе, удавати, мабуть, що її амплуа — життєрадісність, щедро називати всіх поспіль то генієм, то незвичайним, то невимовно талановитим — просто смішні. Позитив — не птах Фенікс, він не зможе відроджуватися знов і знов, побачивши потуги, цю самовпевненість, до того ж нічим не підкріплену. Правда, канал розвивається і там, безумовно, є талановиті професіонали, але позитив, чому в руках сумних. І хоч розумію, що кожен має право на стрес, однак посадові інструкції передбачають, що глядач цього не відчує. Аби звести власний збиток до мінімуму, швидше за все, натискуватиму кнопку і втечу з галявини позитиву, залишивши без своєї уваги і фарс, і водевіль і чарівну самозакоханість. Бонуси — річ непостійна, як і глядацька щедрість. Швидко втомившись від вихвалянь, явно надмірного цитування вичитаних цитат, скопійованих жестів ми лише злегка затрималися на цьому каналі, а моя співбесідниця, в недавньому минулому відома телеведуча добротного каналу мені сказала — ноша для неї зараз явно важка. Мабуть, вирішила, що якщо всі навколо скрипки, стане вона віолончеллю, лише стовідсоткової зв’язаності не спостерігається, скільки вранці, як учать психологи, не повторюй: хвалю себе. Інколи, звичайно, подібні заклинання добре працюють, виносячи поступово на поверхню все, що постійно не дає себе любити, але й помітно притуплюють критичність. Якщо для непублічної особистості це дозволено, то для телеведучої виставляє зовсім інший рахунок. Як не крути, середній чек завжди реально існує і для тих, хто вміє майже все робити сам, не втрачаючи пустощів і куражу, легко може «взяти свою ногу» і в новій справі. В таких власна винахідливість постійно підігрівається до гранично допустимих і недопустимих норм — ось такій і вести за собою позитив, причому не словесний, а наповнений цікавими фактами, співбесідниками, яким, до речі, буде надано можливість висловитися, їх хронічно не перебиватимуть розповідями про себе, кохану — то книгу написала, то в кіно нібито знялася. Адже головне, щоб запам’ятатися в телевізійній тисняві, треба обов’язково виділитися, але в такому форматі цей процес доволі алергічний, і, думаю, енергетично небезпечний. Добре все ж, що мені не треба стирчати в екрані, вкотре промайнула думка, плутаючи агресію з емоційним піднесенням, у депресію з легкістю, додатково посилюючи драматизм нашої дивної зими, коли ведмеді не засинають, квіти — оживають і розпускаються, а багато хто до того ж нервово почали писати книгу. Ведуча з екрану теж згадувала, що й вона долучилася до письменства, та й у ролі режисера, здається, хоче себе спробувати.
Навіщо всім писати книги, не розумію, навіщо для цього бігати на курси і грати в талант. Той, хто вміє писати і цим заробляти, ставиться до процесу зовсім інакше. Переконана, краще книгу не написати, ніж потім самому її продавати, віддано заглядаючи в байдужі очі натовпу. Ні, звичайно, якщо за свій рахунок і для сімейного прочитання — хазяїн-пан — втікай від депресії як хочеш, аби вільний час не спливав. Схоже, що з тими, хто постійно щось удає, нині явний перебір. Їх очі в постійному русі — хто заступника шукає, хто чужу думку в свою цитату, хто життєрадісний грим.
Та лише позитивна кольчужка буває замала. Вона схожа на щастя — або є, або немає. Добре все ж, що не я теледіва, знову заспокоїла себе, а то всі б обговорювали, засуджували, без зусиль знаходячи недоліки. Ні, своя кольчужка — все ж ближча до тіла.
P.S. Як втішний приз — оптимістична дрібниця, яка злорадно гріє, — принци Саудівської Аравії теж сиділи на субсидіях, але арешт підказав — краще все ж розрахуватися з державним бюджетом. Напевно, зараз бідолахи економлять. Агов, що там у вас сьогодні на обід?
А книгу свою вже написали? Вчіться.
