Гра в контрсанкції
«19–24.10.2018»
Треба сказати, з кремлівських, прем’єр Дмитро Медведєв за останні 10 років більше прославився як фахівець з російсько-грузинської дружби. Хочеш почути що-небудь важливе про Україну — слухай, як Пєсков перекладає, що Путін каже. Але тут, окрім загальних слів, що їх ініціював Путін, не почувши від нього нічого конкретного про підготовлювані російські контрсанкції щодо України, мабуть, від безриб’я, журналісти перепитали Дмитра Анатолійовича. А він узяв і відповів. Відповів, що сповнений усіляких дружніх почуттів до українського народу. Але, якщо брати українських громадян окремо (брати вони вміють — Сенцов засвідчить), з матеріалів справи відразу видно: бандерівець — раз, і два — «завдає шкоди Російській Федерації». Мочити-не-мочити, а до списку санкцій такого залучити сам Путін наказав.
Хоч як це дивно, попри постійні, з квітня 2014 року санкції України, які розширюються, проти Росії, на відміну від антиамериканських та антиєвропейських, антиукраїнські контрсанкції Росія запроваджує не надто охоче. За весь час російської збройної агресії щодо України можна пригадати хіба лише продовольче ембарго, що набрало чинності з 1 січня 2016 року. Втім, жалюгідні сотні дві мільйонів доларів скорочення товарообігу, що стали його безпосереднім наслідком, продемонстрували, що причина такої стриманості зовсім не в симпатіях Дмитра Медведєва до українського народу. Все, від чого Кремль міг безболісно для своїх планів (але не для інтересів росіян) з українського імпорту відмовитися, припинило ввозитися до Росії внаслідок експортної блокади України протягом серпня 2013 року — січня 2014 року. Українських гусей у Росії почали давити задовго до європейських — ще за Януковича й Азарова. Ну, а більша частина того, що залишилося, що насамперед як повітря потрібне російському ВПК після початку російського вторгнення, ми повільно та болісно, але поступово, все ж припинили ввозити туди самі.
«Наші українські колеги на цьому не особливо наголошують, але товарообіг України з Росією... є одним із найбільш насичених», — сказав журналістам Дмитро Медведєв, тут же підрахувавши «насиченість» цього товарообігу в «мільярдах рублів». Визнаємо простою похибкою той факт, що російський прем’єр тут помилився відразу на декілька порядків. Але такою ж помилкою потрібно вважати, що можливість експортувати українські товари до Росії для української економіки сьогодні така ж критична, як і 2013 року. На тлі падіння з 2013 року обсягу українського експорту до Росії в чотири рази українські виробники нестримно нарощують експорт до країн ЄС, на азіатські й африканські ринки. Сьогодні для сальдо української зовнішньої торгівлі, навпаки, критичним є вже протягом двох років зростаючий імпорт із Росії, і тому торговельна війна з Україною зовсім не в інтересах Росії.
Як наслідок, нові санкції Путін з Медведєвим оголосити все ж можуть, але, коли дійшло до наповнення його заяв конкретикою, виконавча вертикаль Росії зависла. За великим рахунком, попри все ще високі цифри взаємного товарообігу, залишилося хіба що рубати зв’язки, які економічно та політично вигідніші самій Росії. Як і персональні санкції. Щодо заборони на в’їзд «стосовно осіб, які завдають шкоди інтересам Російської Федерації», потенційних їх фігурантів російські спецслужби, навпаки, не знають, як і заманити на територію, контрольовану Російською Федерацією. Рахунки і бізнес у Росії, хай би що писала жовта преса, залишилися хіба що у найщиріших українських прибічників Путіна. Ні, звичайно, можна заморозити перед виборами російські рахунки та бізнес Оксани Марченко або інших великих друзів Кремля в Україні. Ні-ні-ні, краще все-таки буде знову розбомбити Вороніж.
Звичайно, підлеглі Медведєва вивернуться і наповнять путінський указ якою-небудь конкретикою, хоч вона вдарить болючіше в рази насамперед по російських, а вже потім по українських економічних і політичних інтересах. Можливо, попри те, що заява міністра культури Мединського прозвучала в один день з інтерв’ю Медведєва, що, мовляв, він не збирається «змагатися з українським Мінкультом у цьому ідіотизмі», і в Росії з’явиться у відповідь свій список заборонених українських співаків, письменників, акторів, книжок, фільмів і журналістів. Ось тільки навряд чи всі ці нові «санкції» завдадуть Україні якогось збитку порівняно зі збитком від російської агресії, що продовжується в Криму і на Донбасі. Як і після розгрому української бібліотеки в Москві, важко уявити собі нове посилення в Росії санкцій проти української культури. Як після блокування українських сайтів і «списку Бабченка» — проти української преси. Як після знущань з Олега Сенцова — проти українського кіно.
Насправді, хай би які гучні заяви робили Путін і Медведєв, вибір невоєнних, економічних, важелів тиску на Україну ними вичерпаний. І навіть у майбутній в Україні передвиборчій боротьбі нові російські санкції, скоріше, мобілізують пропрезидентський антиросійськи налаштований електорат, чим підштовхнуть хоч когось голосувати за Бойка або кума президента Росії. Так, більше схоже на просту бюрократичну формальність. — Раптом хтось запитає: «А що ж ви у відповідь антиукраїнські санкції не оголошуєте?!» А вони тут же відразу: «Ну як же, а ось — ми оголосили!» — Черговий інформаційний галас у Країні дурнів.
