У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Нейтральна смуга

21 червня, 2019 - 11:31

Де пролягає кордон кордону?

Здавалось би, границя, кордон, фронтир, ба навіть лімес – це всього лиш лінія, уявна й тонка, яка найчастіше не має фізичного втілення (на морі, в небі, під землею). Але насправді формальний кордон між державами, крім якогось паркана з колючим дротом чи стіни, пірнає глибоко в надра і сягає кілометрових висот.

Більше того, кордон – як зараза, він шириться й розростається, пожираючи площу навколо себе. Це енергетичне поле надзвичайної потужності, що змінює все довкруж: людей, їхню ментальність, мову й культуру, рельєф (сама границя, пости й фортеці, під’їзна інфраструктура). Кордон запускає свої метастази в землю й людей, у політику і культуру, створюючи таким чином унікальні регіони прикордоння.

Прикордоння – місця зустрічей з іншим, перетинань і взаємовпливів. Але існує також і міжкордоння, що за цією логікою має бути місцем, де зустрічей немає, тож воно не належить нікому. Річ у тім, що кожна держава потребує кордону. Кордон – це оболонка, тіло держави, яке тримає в собі її душу, без нього ніяк. І через це двом державам уже не вистачає спільного, одного кордону, їхня жадібність змушує встановити собі кожна власний кордон. Тоді між цими двома державами утворюється міжкордоння, нейтральна територія, яка буцімто належить обом країнам, а насправді є вакуумом, нічийною землею.

На початку дев’яностих років минулого століття мій хрещений батько зробив якусь послугу виноградівським прикордонникам, а вони йому віддячили по-царськи: дозволили піти по гриби в нейтральну зону. Він узяв мене з собою. То був, здається, кінець вересня, погідний і теплий день, ми приїхали до українсько-румунського кордону і десь біля села Хижа прикордонний наряд впустив нас за колючий дріт державного кордону. До румунського колючого дроту було кількасот метрів, на дві години ця нічийна земля стала нашою.

Ліси навколо простираються на десятки кілометрів, околиці тут малозаселені, тому скрізь удосталь звірини й грибів. Оскільки робочих місць у таких регіонах негусто, то місцеві перетворили грибництво на прибутковий бізнес. Збирають, сушать, маринують, продають протягом цілого року, з цього – а також із лісових ягід – живуть. Вони добре знають місця, де грибів найбільше, ходять хащами, як слідопити, і повертаюся з повними кошарками. Приїжджим тут не раді, секретами і маршрутами з ними не діляться, а без знання місцевості сподіватися на добрий збір годі.

Тому той день у нейтральній зоні віщував нам небачені досі гори грибів. Ми взяли не лише кошики, а й відра, а кишені про всяк набили пластиковими торбами. Коли прикордонники в камуфляжі й із автоматами через плече впустили нас за колючий дріт, серце билося шалено. Либонь, щось подібне відчували археологи, що знаходили неторкані поховання єгипетських фараонів. Простір між українським і румунським колючим дротом був густо зарослий деревами й кущами, продиратися через нього доводилося, наче крізь дикі джунґлі. Слідів людей не було: не лише відбитків черевиків, а й різноманітного сміття, наймасовішого виплоду нашої цивілізації. Нейтральна смуга була таким собі заповідником, збереженим у первозданній красі.

Ми шастали нічийною землею добрих три години, але грибів не знайшли. Їх не було зовсім: ані засохлих, ані поїдених звірами; зрізаних ніжок ми теж не бачили. Вийшли звідти розчаровані і пригнічені. Прикордонники і собі стояли ні в сих ні тих – почувалися так, ніби знехотя ошукали наші надії. Зрештою старший із них сказав, що гриби, мабуть, не хочуть рости там, де їх ніколи не збирають. Мені, малому, сподобалася ця думка: кожен і кожне, навіть гриб, хочуть у цьому житті відчувати свою потрібність. Так і сама нейтральна зона – прагне вирватися із тюрми за колючим дротом, стати нарешті чимось повноправним.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments