Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Харківський Мане

У Києві згадували «забутого генія», українського імпресіоніста Михайла Ткаченка (1860—1916 рр.)

«Український імпресіонізм та відродження пам’яті про художника Михайла Ткаченка» — так називається новий культурологічний проект, ініційований Британсько-українською торгівельною палатою («БУТП»). Нещодавно у рамках багаторічної акції, у співпраці з Єльським клубом в Україні, Кембриджським товариством України, Гарвардським клубом в Україні та Американсько-українською діловою радою, британці зорганізували візит до України провідного у світі експерта з імпресіонізму професора Джеймса Генрі Рубіна. Він автор численних статей та 13 книг про французький реалізм та імпресіонізм прочитав лекції у Києві, Львові та Харкові.

«День» побував на київській лекції Дж. Рубіна, яку супроводжувала виставка картин класика Харківської пейзажної школи. 20 робіт зі своєї колекції надав Аукціонний дім «Корнерс» (який у 2010 р. провів в Україні низку акцій, присвячених 150-річчю живописця, і видав ілюстровану монографію «Михайло Степанович Ткаченко» Ольги Лагутенко і Дмитра Гольця).

Основним об’єктом аналізу американського дослідника стали українські пейзажі Ткаченка (а не марини, завдяки яким при житті в першу чергу прославився художник). Порівнюючи харків’янина з Мане, Моне, Піссарро, Сезанном, Ренуаром, Дега та іншими всесвітньо відомими імпресіоністами, Дж. Рубін констатував, що творчість Михайла Ткаченка не поступається більш знаним у світі класикам. Проте, хоча йому і властиві всі ознаки імпресіонізму (особливу увагу дослідник приділив перекличці між Ткаченком і Камілем Пісарро, і Моне), живопис харків’янина має яскраво виражений «український» характер. Наприклад, співставляючи зимові пейзажі Ткаченка та Клода Моне, Дж. Рубін звернув увагу на «синє українське небо», що відбивається на снігу. Такої кількості синього у пейзажах француза не побачиш, це — національна особливість України і її живопису, зазначив дослідник. «Це захоплююче — відкривати імпресіоніста такого високого класу, якого так цінували у період імпресіонізму, але якого через історичні обставини було забуто», — констатував Рубін на завершення лекції.


Основним об’єктом аналізу американського дослідника Дж. Рубіна стали українські пейзажі Ткаченка. «Це захоплююче — відкривати імпресіоніста такого високого класу, якого так цінували у період імпресіонізму, але якого через історичні обставини було забуто», — констатував він на завершення лекції

Доля творчої спадщини «забутого генія» склалася драматично в силу історичної кон’юнктури і... через невдалий збіг обставин. У 1887 р. Ткаченко блискуче закінчив Петербурзьку імператорську академію мистецтв. Велика Золота медаль за картину «Сільський цвинтар» дала право Михайлу на пансіонерську поїздку за кордон. У 1888 р. він вперше потрапив до Парижа, де продовжив навчання у знаменитій Академії Кормона.

Український художник зблизився із багатьма колегами, майбутніми класиками. Спілкувався з легендарним Олексієм Боголюбовим і Миколою Гриценком, Сергієм Васильківським, Іваном Похитоновим, Йосипом Крачковським та іншими. З талановитим Миколою Гриценком Ткаченко товаришував до самої смерті того... Французька критика досить швидко помітила живописця родом із Харкова. «У світі немає художника, менш войовничого і більш закоханого у красу оточуючого нас світу», — писав про Ткаченко Рене Мезеруа. Перша персональна виставка харків’янина у Парижі відбулася у 1898 р. Надалі, він двічі виставлявся у Гранд-Пале. Брав участь у Всесвітній виставці в Парижі (1900, Друга золота медаль), Міжнародній виставці у Льєжі (1905, Золота медаль), та багатьох інших. Першу роботу — портрет «На пленері» — на Паризькому Салоні, з подачі Кормона, представив 1891 р. На початку ХХ ст. з бажаючих зробити експозицію майстра взагалі створилася черга.

Марини Михайла Ткаченка любили царські особи, а сам він любив писати українські пейзажі. Щорічно приїздив до рідного Харкова... Коли почалася Перша світова війна, 54-річний художник переїхав на Слобожанщину. Працюючи поблизу Слов’янська, 1916 р. він захворів — і раптово помер... Похований у Харкові. Посмертна доля «кращого імпресіоніста» склалася сумно. Картини, що залишилися у Франції (більша частина спадщини), загинули! Ім’я художника було забуте на Заході, де Ткаченка називали «російським» митцем. Не популяризували його творчість у в колишньому СРСР, через ідеологічні причини. Нині найбільша колекція майстра зберігається у Харківському художньому музеї (близько сотні картин).

У рамках проекту «Український імпресіонізм та відродження пам’яті про художника Михайла Ткаченка» планують видати двомовну (українську та англійську) ілюстровану монографію про життя та творчість митця за авторства професора Дж. Г. Рубіна та провести виставки робіт художника у Києві, Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, Чикаго, Торонто та інших великих містах світу. Відновлення репутації М. Ткаченка у світовій спільноті — це важливий крок до привернення уваги до українського мистецтва загалом, підвищить інтерес до бренду України за кордоном. Це також допоможе привернути увагу до Харкова, як до музейного та культурного центру, зауважують організатори проекту.

Ганна ПАРОВАТКІНА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments