Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення.
Степан Бандера, український політичний діяч, лідер ОУН

Слово про українського інтелігента

У вівторок країна попрощалася з академіком Мирославом ПОПОВИЧЕМ

Мудреці теж не вічні. Вони відходять — назавжди й непоправно. А що залишається після них? Не набір зверхніх повчань «на всі випадки життя». Ні. Залишається заклик — дивуватися Всесвіту, буттю і людям, старатись бодай наблизитись до розуміння величних законів першого, другого і третього щойно названих одвічних об’єктів пізнання.

Академік Мирослав Володимирович Попович, чий земний шлях завершився 10 лютого 2018 року, самим фактом свого потужного впливу на духовне та інтелектуальне життя України доводив, що з кожного правила є винятки. А саме: ми знаємо, що високі (ба навіть найвищі) академічні регалії та адміністративні посади ще аж ніяк не є запорукою справжньої наукової та етичної якості людини (а Мирослав Володимирович із 2003 року аж до кончини був директором Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України). Так, не є — але академік і директор (!) Попович був справжнім взірцем справжнього Українського Інтелігента з такими органічно притаманними цій зараз приниженій та упослідженій когорті людей рисами, як відповідальність, скромність, гуманізм, непохитне почуття людської та національної гідності. Якщо такі люди — «зникаюча натура», то зникне й Україна.

Мирослав Володимирович був багаторічним щирим, випробуваним і дорогоцінним другом «Дня», давав безліч експертних коментарів для газети (завжди глибоких та неочевидних); а ще — свого часу впродовж трьох годин брав інтерв’ю у нашого головного редактора на каналі «Культура» (у жанрі невимушеної розмови) — і то було воістину спілкування про найголовніше. Як правдивий філософ, академік Попович ніколи не уникав складних, суперечливих «вузлів» українського буття — він намагався їх розв’язувати; як правило, не розрубувати, бо знав: радикалізм зазвичай призводить до результатів, прямо протилежних бажаним. Дивувала його скромність — правду кажуть, що масштаб особистості обернено пропорційний апломбу і заздрості; цілковита відсутність дрібних амбіцій. Під час ефіру на «Культурі» він тримав у руках номер «Дня», на першій сторінці якого була велика фотографія Сергія Борисовича Кримського, теж видатного мудреця. І пан Мирослав, як Філософ, розумів: під сонцем місця вистачить усім...

Таким висловом, як «моральний авторитет нації», зараз часто зловживають, вживаючи його не завжди обґрунтовано. Та й час нині такий, що примушує до обережності у підборі слів. Проте переконаний: Мирослав Попович належить до тих людей, які впритул наблизились до того, аби беззаперечно стати таким авторитетом (і хочу наголосити, що майбутнє, схоже, назавжди затвердить його саме таким!). А нам зараз варто дуже уважно читати його мудрі книжки, особливо «Червоне століття» — адже там краще, ніж будь-де, показано, що принесло Україні та світові ХХ століття, та «Історію української культури». Інакше — здеградуємо!

Ігор СЮНДЮКОВ, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments