«День» сформував канон»

«За нерішучість у 1990-х, 2000-го, 2005-го і 2014 років ми будемо розплачуватися дуже довго ще не одним життям військових та мирних жителів на сході країни. Від багатьох можна почути: «Хай би краще був Янукович, аби не було війни». На жаль, люди не розуміють, що в усіх подіях, які відбуваються в нашій державі, винні ми всі». Коли кілька тижнів тому Віра Чопко, науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського, писала ці рядки у відгуку про книжку «Котел», або Справа без терміну давності», вона не могла, звісно, передбачити, яким болем озветься до неї минуле з загальноукраїнською, так би мовити, нерішучістю. В інший час і за інших обставин не тільки вона, а й інші працівники музею Липинського прибули б на відкриття днів «Дня» у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Музей Липинського в Затурцях був одним із перших об’єктів, який газета представила на своєму історичному сайті в розділі екскурсій. Матеріали власне газети і її книжкових видань працівники музею часто використовують у своїй роботі, поєднавши свої просвітницькі зусилля з місцевою сільською бібліотекою.

«НАМ ПОДОБАЄТЬСЯ, ЩО ГАЗЕТА «День» АКТИВНО ВИКОРИСТОВУЄ ФОТОГРАФІЮ, АДЖЕ СВІТЛИНИ НІКОЛИ НЕ ОБМАНУТЬ», — КАЖУТЬ СТУДЕНТКИ ІНСТИТУТУ ЖУРНАЛІСТИКИ Й ФІЛОЛОГІЇ СНУ. НА ФАКУЛЬТЕТІ «День» ВИВЧАЮТЬ ЯК ПРИКЛАД АНАЛІТИКИ ТА ПОДАЧІ МАТЕРІАЛІВ. «ГАЗЕТА СКЛАДНА, АЛЕ ЗМУШУЄ ДУМАТИ, І ЦЕ ПРИВАБЛЮЄ», — ГОВОРИТЬ МОЛОДЬ

Але 25 березня під час мінометного обстрілу українських позицій біля Мар’їнки загинув чоловік Віри Чопко. Понад рік чесно відслужив в українському війську, до наказу про демобілізацію йому залишалося кілька годин. Так українська реальність без особливих запрошень втручається в людські плани...

ЛАРИСА ІВШИНА: «ФОТОВИСТАВКА ПОКАЗУЄ, СКІЛЬКИ У КРАЇНІ БОЛЮ, АЛЕ ВОДНОЧАС — І СКІЛЬКИ В НІЙ ГЕРОЇЗМУ»

Але розуміння того, якою є нині ця українська реальність і де шукати світла в кінці тунелю, й приводить так багато людей різного віку, роду занять, багажу знань та допитливості на представлення днів «Дня» в Луцьку. За збігом обставин, які ніхто не в змозі змінити, представлення книжкових новинок «Дня» і зустріч волинян з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною відбувалися того дня, коли Луцьк проводжав в останню земну путь свого тридцятого солдата, котрий загинув через цю неоголошену війну... І книжки для шкільних бібліотек Луцька та Луцького району спонсорували благодійний фонд «Волинь-2014», створений у рік, коли у наш регіон теж прийшла війна, та фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», який уже на мільйони гривень допоміг українським військовим, вимушеним переселенцям. І навіть репліка з багатолюдного натовпу біля прилавка з виданими «Днем» книжками багато про що сказала: «Це вже Україна довоєнна, тут у людей зовсім інший вираз обличчя». Це було сказано про фотоальманах «Жива історія».

ВІДКРИТТЯ ФОТОВИСТАВКИ У БІБЛІОТЕЦІ СНУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ — ТРАДИЦІЙНИЙ АНШЛАГ

Усі, хто ділився своїми враженнями про фотовиставку, найперше говорили про сльози, які викликає побачене. «Усе це ми вже пережили, але зафіксоване «Днем» — безцінний матеріал для істориків майбутнього», — говорив на відкритті фотовиставки ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки професор Ігор Коцан. «Найменше, чого би нам хотілося, то це щоб аж після пережитого стресу люди почали шукати відповіді на питання, які давно постали перед країною, почали розуміти, як важливо знати і користуватися своєю історією. Фотовиставка показує, скільки у країні болю, але водночас — і скільки в ній героїзму», — сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

«Я часто думаю, як шкода, що ще мало людей читають і газету «День», і видані нею книжки, як мало читають, врешті, й Липинського, — ділиться роздумами Віталій КУШНІР, завідувач меморіального музею В’ячеслава Липинського в Затурцях. — Якби читали, то отримали б відповідь, яким чином ми маємо будувати свою державу, громадянське суспільство. Із самого початку російської агресії на сході склалася та паскудна ситуація, коли було упущено момент розбудови цього громадянського суспільства, коли народ переповнював патріотизм, і завдяки йому багато чого можна було змінити в Україні. Боюся, що жодні вибори нічого не змінять у нашому житті, надія — лише на зміну виборчої системи. Ще Липинський вбачав небезпеку в люмпені, пасивній частині суспільства, але вважав, що треба її пробуджувати. Те, що два десятиліття робить у цьому плані газета «День», інколи нагадує мені сізіфову працю... Проте я бачу, що книги, видані «Днем», є в достатній кількості уже і в нашій затурцівській бібліотеці, і їх — читають! Тому я захоплююся наполегливістю в досягненні мети нашої землячки Лариси Івшиної, колективу, який вона очолює. Вам справді Бог помагає у вашій непростій роботі».

«УКРАЇНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА НЕ ВІДЧУВАЄ ТРАВМ СВОГО НАРОДУ»

Василь ФЕДЧУК, ветеран волинської радіожурналістики, не пропускає жодної зустрічі з Ларисою Івшиною в Луцьку, читає «День» уже 17-й рік і є добровільним, так би мовити, її пропагандистом й агітатором. Але на цьогорічну зустріч Василь Володимирович приніс і лист, адресований йому від... Надії Савченко. Він каже, що не міг не підтримати заклик «Дня», коли в газеті надрукували адресу, на яку можна було надсилати Надії листи підтримки. Написав листа просто на пошті, ще й бідкався, чому не відправив листа з повідомленням, що адресат його отримав. На відповідь не сподівався, але зусилля журналістів «Дня», котрі самі (і на самоті!) виходили до Адміністрації Президента з закликами про свободу Савченко, викликали в нього і людську, і журналістську солідарність. На жаль, це виняток, бо українська журналістика переважно не відчуває травм свого народу.

МОДЕРАТОРОМ ЗУСТРІЧІ У СНУ УЖЕ ВДРУГЕ СТАЛА АННА ЛЕВЧУК, ПРОРЕКТОР З НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ, ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ І РОБОТИ ЗІ СТУДЕНТАМИ ТА... БЛОГЕР «Дня». «УПЕРШЕ Я ПОЧУЛА ЛАРИСУ ОЛЕКСІЇВНУ НАЖИВО У СТІНАХ «ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ». ТОДІ МЕНЕ ЗАЧЕПИЛА ЇЇ ФРАЗА ПРО ТЕ, ЩО УКРАЇНЦЯМ ТРЕБА НАПИСАТИ ІСТОРІЮ РОСІЇ», — ПОДІЛИЛАСЯ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ АННА ЛЕОНАРДІВНА. УЖЕ ПІЗНІШЕ СТАЛА ЗРОЗУМІЛОЮ ТЕЗА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «Дня»: «ТЕ, ЩО УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ, ОЧЕВИДНО, АЛЕ ДЛЯ БАГАТЬОХ БУДЕ ВІДКРИТТЯМ, ЩО РОСІЯ — НЕ РУСЬ»

Можливо, згодом відповідь Надії він передасть у музей Волинської державної телерадіокомпанії, в якій головним редактором Волинського радіо Федчук працював не одне десятиліття. Натомість зараз він дає читати лист усім, хто не вірить у те, про що пише газета «День», пише, за його словами, «об’єктивно і чесно»: про те, що нам треба вчити власну історію, про цю саму історію, якою вона була і є насправді, про те, що від самих людей залежить розбудова і громадянського суспільства, і державності.

ЛАРИСА ІВШИНА: «МИ НЕ ГОВОРИМО СУСПІЛЬСТВУ СОЛОДКИХ РЕЧЕЙ, А СТИМУЛЮЄМО ДУМАННЯ»

«День» — 20 років якісної журналістики» — такою була тема цьогорічної зустрічі головного редактора видання Лариси Івшиної зі студентами. Але, звісно, традиційно прийшло і чимало волинян, які вже давно вийшли зі студентського віку. На таких зустрічах, каже той же Василь Федчук, отримуєш інформацію, яку потім обдумуєш, оцінюєш, ділишся нею з іншими і знаходиш однодумців.

«Ми не сиділи в офісах, а, може, й вимушено, але йшли у різні аудиторії, може, й від безвиході, але люди здатні діяти розумно, коли в них немає виходу, — говорила на цій зустрічі Лариса Івшина. — Суспільство мусило наперед бачити сигнали небезпеки і не доводити до ситуацій, коли втрачаються території, знищуються ліси та інфраструктура. 20 років стратегії «Дня» полягають у тому, що ми не говоримо суспільству солодких речей, а стимулюємо думання».

МАЙБУТНІЙ ЖУРНАЛІСТ, ДРУГОКУРСНИЦЯ ІНСТИТУТУ ЖУРНАЛІСТИКИ І ФІЛОЛОГІЇ ЗЛАТА ПОЛІЩУК ОТРИМАЛА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК ВІД ЛАРИСИ ІВШИНОЇ ЗА НАЙКРАЩЕ ЗАПИТАННЯ: ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО БУЛО УКРАЇНСЬКИМ ЗМІ ВИСВІТЛИТИ РОБОТУ ВСЕРОСІЙСЬКОГО З’ЇЗДУ ШКІЛЬНИХ ВЧИТЕЛІВ, ЯКИЙ ВНІС ЗМІНИ У ПІДРУЧНИКИ, І ЗАГАЛОМ — В ІСТОРІЮ?

Цього разу в аудиторії були присутні й журналісти «Дня» Іван Капсамун та Валентин Торба, автори книг із серії «Історії для чайників», які минулого року видав «День» та яких практично вже не докупитися: «Котел», або Справа без терміну давності» та «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська». Остання книга взагалі читається як захопливий детектив, аби ще тільки йшлося в ній не про занадто трагічні для України події, що змінили світ і життя тієї ж родини Віри Чопко в далеких від Луганська Затурцях... А «Котел», говорила Лариса Івшина, мав би бути обов’язковим до читання усім — для розуміння процесів, які відбуваються в нас уже 25 років. І наслідком їх стала ще одна книжка, видана «Днем»: «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв». Газета «День» першою з усіх видань із самого початку так званої АТО почала писати про героїзм і мужність українських військових, подвиги тих, які й полягли на своїй, українській землі...

«Хіба можна не обговорювати цього триптиху в журналістському середовищі?» — риторично запитувала Лариса Івшина, бо відповідь — однозначна, але чому таким різним є це журналістське середовище в Україні?

Ось декілька аспектів із розмови з головним редактором «Дня», модератором якої була Анна ЛЕВЧУК, доцент, проректор університету, і які обговорила аудиторія. Про те, чому і хто десятиліттями утримував українське суспільство, образно кажучи, у стані варварства і як до цього долучилася більшість українських журналістів. Про те, чому «День» роками порушував питання іншої системи цінностей і чому відбулася відірваність української журналістики від громадянського суспільства. Про те, чому журналістика не змогла втримати гідний рівень, а відтак не може й допомогти у своєму нинішньому стані суспільству. Про всеросійський з’їзд вчителів історії і зміну поняття «Київська Русь» у підручниках на «древнерусское государство», і чим це загрожує Україні. Про те, яким відкриттям для багатьох стане не те, що Україна — не Росія, а те, що Росія — це не Русь. А також про необхідність для українських університетів «встановити фільтри», щоби студенти розрізняли, де історія своя, а де чужа — образно кажучи, перестали «жити чужими головами». Про необхідність автономної політики історичної пам’яті та багато чого іншого...

«ПЛАНКУ ВИСТАВЛЕНО І ЧИТАЧ ДОРОСТАВ»

Квінтесенцією відгуків про початок днів «Дня» в Луцьку є відгук професора університету, заступника голови правління фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Ірини КОНСТАНКЕВИЧ: «20-та річниця газети «День» — це можливість говорити про певні віхи, час збирати каміння. Я належу якраз до тих, хто останніми роками є активним читачем газети, хто перебуває в силовому полі цього часопису, а ще я великий патріот цього медійного видання. Досвід постійного читання та незмінного відкриття нового на сторінках «Дня» дає мені змогу підмічати його ідейні константи: незалежність думок і месиджів редакторської політики, опозиційність, безкомпромісна громадянська позиція, масштабність бачення та розуміння складних суспільних проблем. Високий інтелектуальний тонус, що ніколи не понижувався, професіоналізм. Планку поставлено, і читач став зрілішим.

І так упродовж років формувався клуб читачів газети — активних, мислячих, з постійним «зворотним зв’язком». Географія цього клубу широка: Луцьк і Донецьк, Острог і Харків, Київ та Львів, Житомир та Миколаїв. Консолідуючим фактором колосальної сили, без перебільшення, є Лариса Івшина. Її гуманітарні проекти: фотовиставки, книги, Літні школи журналістики, клуби, подорожі містами України, зустрічі з людьми... І все — на найвищому рівні, з проекцією в майбутнє, властивістю сміливо дивитися вперед. Формування канону (історичного, світоглядного, інформаційного) — це, вочевидь, одне з головних досягнень газети, саме те, що забезпечує стійкість переконань та реалізацію програми «суспільного прориву». Є велике розмаїття актуальних тем, першовідкривачами яких стали журналісти «Дня». І не завжди в новинному сенсі, радше йдеться про ідейно-смисловий ракурс, про точне діагностування суспільних трансформацій. Сучасне потрактування уроків історії, переосмислення важливих подій, постатей минулого крізь призму реалій нашого сучасного національного буття з неодмінним акцентуванням «Камо грядеши?» — це магістральна тема, головний смисловий імпульс, розрахований на мислячого читача, переважно молодого, готового до змін та розвитку.

Таких у сучасних університетах, де щороку Лариса Івшина проводить зустрічі зі студентами, уже сотні, тисячі, вихованих смисловими месиджами «Дня». Канон думання, історичного, ментального самоаналізу сформовано. За 20 років це і справді дуже багато!»

Фотовиставка «Дня» в Луцьку діє у приміщенні бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (вул. Винниченка, 30А) з 9.00 до 17.00 до 26 квітня; субота, неділя — вихідні. Вхід — вільний.